ІМЕНА ВОЛХВІВ: Римський первосвященик встановив число волхвів, отці Церкви визнали їх царями, вікові перекази визначили (хоч і приблизно) країни, звідки прийшли Первозванні шанувальники Христа. Тепер залишилося дати ім’я кожному з них. Святий Ієронім, схильний інколи пофантазувати, навіть склав генеалогічне древо волхвам і вчив, що вони походять від самого Авраама і від другої його дружини Кетури. Що ж стосується імен, то про це подбала ельзаська ігуменя Геррада Ландебергська (в 1195 році) охрестивши старшого волхва Мельхіором, середнього Гаспаром, а чорного, негра (пардон афро ммм, але точно не американця, може афроараба?) – Бальтазаром. Ці імена вже з’являлися в деяких легендах, але заслуга ельзаської ігумені у тому, що вона так вміло вибрала ці імена серед сотні інших імен, запропонованих святими оповідачами.

Узаконені Геррадою імена як би вказували, що Немовля було визнано Месією одночасно трьома головними розгалуженнями Ноєвого потомства. Дійсно, ім’я Мельхіор чисто семітське (Мелек по-єврейськи і по-арабськи означає цар, начальник, пан), ім’я Гаспар звучить кафетично (арійські племена здавна населяли береги Каспійського моря), а Бальтазар – ім’я безумовно вавилонське і, при бажанні, хамітське (Бел-Cap-Ашшур значить: Боже (Бог Бел), бережи царя).

Слідуючи застарілим вказівкам, я, будучи в Римі, відправився в мало відвідувану туристами церкву святого Урбана, загублену в Римській Кампанії серед пустирів, городів і виноградників. У цій церкві, сказали мені, є фрески XII століття, на яких в перший раз волхви названі іменами, під якими вони відомі нам, іменами, вибраними ельзаською ігуменею Геррадою. Очевидно, у давнину ці імена вільно читались, але мені знайти їх не вдалося. Або час не пощадив старих написів, або фрески, що прикрашають самий верх стели, не піддаються вивченню відвідувача, не озброєного біноклем…

Однак я зовсім не був розчарований своєю прогулянкою. Для мене крокувати по Via Appia, яка майже доводить до церкви святого Урбана, було завжди задоволенням (особливо, поки нове життя не забудувало ці місця). До цього задоволення додам ще й інше, цінне в особливості для православного подорожнього: знайти в колишньому язичницькому храмі, зверненому до церкви святого Урбана, збірку стародавніх ікон, які прибули з Візантії, Криту, Русі і з Афонської гори. У хорі римської краси лише кілька мозаїк в найстаріших базиліках співають ті ж східні пісні, що шепочуть ікони в Римській Кампанії. Від Священного Гаю (Bosco sacro античних поетів), що зеленіє поблизу святого Урбана, залишилося після війни лише кілька дерев, але, на щастя, вціліли грот і джерело Егеріп: кам’яна статуя сільській пророчиці як і раніше лежить у води. Грот же, повний свіжості, пахне сирим мохом і водоростями, неначе ще очікує приходу прекрасних віргіліевських пастухів, що приводили свої стада на водопої до джерела Егеріп.

ЗАРАХУВАННЯ ВОЛХВІВ ДО ЛИКУ СВЯТИХ: Візантійська імператриця Олена, успішна у всіх своїх археологічних дослідженнях, наказала провести розкопки в Персії. Вони увінчалися успіхом: набуттям останків Різдвяних волхвів, які і були відправлені до Константинополя.

Однак мощі славних астрологів незабаром покинули Царгород. Імператор Анастасій подарував їх святому Євсторгію, єпископу міланському. На возі, запряженому парою волів, волхви знову проробили довгу подорож: небезпечний шлях з Візантії в Мілан. Але і Мілан не став місцем їх остаточного упокоєння. Фрідріх Барбаросса, який переможно увійшов в Мілан, наказав відправити волхвів в Кельн. «Їх тіла, набальзамовані, – каже літописець, очевидець цих подій Роберт де Торін, – збереглися чудово: вся шкіра на них, а також і волосся залишилися нетлінними. Молодший волхв, здавалося, мав п’ятнадцять ліг, середній – тридцять, а старший волхв – шістдесят».

Собор в Кельні, де зберігаються святі мощі волхвів.

З тих пір, не вважаючи їх короткого зникнення перед страхом безбожних французьких революційних військ, волхви, ніким більше не тривожились, спокійно спочивають в Кельнському соборі: їх колише романтичне відлуння середньовічних легенд і відгомони бесід з Богом сумуючої душі знаменитого містика Сузо. Їм, на картині Лохнера, посміхається Свята Діва, пам’ятаючи ніч, коли чудові волхви прийшли в холодну, непривітну Віфлеємську печеру. Тепер все змінилося. Вона – преславна Цариця Небесна, а волхви лише невеликі, може бути навіть випадкові, святі. Але тому, кому любо згадати шанованих в дитинстві волхвів, зовсім не потрібно відправлятись ні до Персії, ні в Халдею, де їх ніколи й не знали, ні в Кельн… Найкраще відвідати, в Мілані віддалену церкву святого Євсторгія, мало відому туристам. Там височить саркофаг, який зберігав протягом століть прах блаженних царів-волхвів. Сам саркофаг, за формою нагадує магометанську капличку (Куббу), над гробницею угодника Аллаха, ви прочитаєте напис: «epilcrum trium Magornni»; цей напис відразу ж викликає в розумі різдвяну ніч, чарівних царів, дороговказну зірку.

Що знаємо ми про кончину славних волхвів, що відкрила їм райські двері? Навіть кельнські святці про це нічого не говорять, повідомляючи, проте, що Мельхіор помер 1 січня, маючи сто шістнадцять років від роду, що в тому ж місяці, в шостий день, спочив Бальтазар на сто дванадцятому році життя, а незабаром за ним і Гаспар, стодванадцятилітнім старцем. Щоб дізнатись про їх мученицький кінець за віру Христову, залишається вдатися до переказів та легенд.

Отримавши від ангела наказ, не повертатися до Ірода з доповіддю, волхви поспішно повертаються додому, уникнувши надіслану за ними в погоню Іродову кінноту. Такому успішному поверненню вони були зобов’язані подарунку, отриманому від Діви Марії. У наївних, але солодкозвучним віршах поетеса Маргарита, королева Наваррська (1492-1549), повідала нам про прощання Богоматері з волхвами:

Пречиста сказала їм: «Знатні гості! Ви принесли багаті дари коханому моєму Синові. Але бідні ми й убого наше житло. Нічого немає у мене, щоб гідно віддячити вам. Візьміть цю пелену, якою я пелена Немовля; зберігайте її на пам’ять про цю ніч. Та принесе вона вам щастя, та позбавить вона вас від багатьох бід ».

Успішно повернувшись на батьківщину, волхви зробили вдячне моління: вони були вогнепоклонниками і звели обрядове багаття на честь бога Асура і кинули в нього подарунок, отриманий з рук Святої Діви. Але вогонь не посмів торкнутися святині. Тоді волхви поспішили витягнути пелену з багаття, покрили поцілунками, притиснули до очей, і очі їх одразу прозріли істину… Апостол Фома по дорозі в Індію хрестив волхвів і доручив їм проповідувати Євангеліє в Персії, Халдеї та інших східних країнах.

Подробиці ж славної смерті волхвів я дізнався в незабутніх обставинах. В Єрусалимі круглий рік, кожну ніч, біля гробу Господнього служать великодні заутреню і обідню. Прочани повинні зібратися в храм значно раніше початку богослужіння, так як мусульмани, сторожа святилища, покидають сторожову службу із заходом сонця, замикають храм на ключ і відмикають його знову лише коли заблищить промінь зоряниці. Щоб заповнити години чекання, я, озброєний свічкою, повільно блукав по храму, по цьому дивному місці церков, молінь, підземель, крипт, місць, пов’язаних з євангельськими оповідями, бродив від однієї святині, що належить грекам, до іншої – що належить латинянам або вірменам, сирійцям, коптам (єгипетським християнам). Від Голгофи, сяючої сузір’ям лампад, я йшов до каплиці, де знайдений був череп Адама (там споконвіку копти запалюють лампаду на честь прабатька): від місця, де цвів сад, в якому Христос, після воскресіння, зустрів Марію Магдалину, я спустився до крипти первісної базиліки імператора Костянтина, нині вірменську церкву, присвячену св. Олені (найперші прочани у Святій Землі запевняли, що в стіні цієї церкви замурований рукомийник Пілата і що, приклавши вухо до каменя, можна почути дзюрчання води, якою омив собі руки Понтій Пілат).

З вірменської церкви слизькі сходи, видовбані в скелі, ведуть в латинську церкву, де святій Олені пощастило знайти животворящий хрест і знаряддя страстей Господніх. Халдейський священик, з завитою широкою бородою, немов зійшов із ніневійского барельєфа, приєднався до мого нічного блукання. Майже пошепки, щоб не порушити священного мовчання храму, розповів він мені про християнську смерть волхвів. За те, що вони відкинули віру батьків і славили чужого Бога, їх спалили на багатті, і в той час, як полум’я оточило їх з усіх боків, вони заспівали хвалу Святій Діві, Немовляті і Віфлеємській печері.

Автор: Андрій Трофімов.

P. S. Духи вещают: Интересно, а как выглядят двери в крипту, где покоятся в вечном сне мощи святых волхвов? Наверное, такие двери сами по себе тоже маленькое произведение искусства. Вот было бы здорово найти фирму, которая умеет делать похожие изысканные двери. Скажем, двери Mario Rioli славятся своим качеством, интересно сделали бы они нечто похожее?