«Несподівана поява східних волхвів, що додає астрологічне забарвлення Різдву Христовому, має звичайно мати таємний сенс: його треба неодмінно розгадати» – так вирішили вже самі ранні тлумачі Священного Писання… На думку Василя Великого, поклоніння волхвів – протиставлення язичників, які визнавали Істину, євреям, що побажали перебувати у вірі батьків. Авторитет папи Льва Великого підкріпив вчення святого Василія і встановив, що поклоніння волхвів є прообраз покликання язичників: у різдвяну ніч всі погани ввійшли символічно в сім’ю патріархів. Істинний Бог став не тільки Богом Ізраїлю, але і всього людства.

Євангеліст Матвій підкреслив, що чудесними гостями Святої півночі були волхви. Зауважу, що у персів, арабів, сирійців та інших народностей Сходу назву волхва давалася не стільки тому, хто займався волхвуванням і магією, скільки мудрецю і головним чином астрологу. Хіба не була астрологія самою високою з усіх наук? Вона наближала людину до Творця, підіймаючи її думку до небес, де Бог зробив свої чертоги.

Але євангеліст ні словом не обмовився щодо царської приналежності Різдвяних волхвів. Хто ж їх коронував? Розгадку треба шукати в почуттях, що зародилися в народі на зорі християнства. Царська приналежність волхвів надавала надзвичайний блиск євангельському оповіданню; до того ж, ставши царями, волхви перетворилися в символи. Особи, які стоять на вищому щаблі суспільної драбини, падають ниць перед невідомим Дитям! Чи не є це красномовним свідченням того, що земні владики визнали в народженому Дитятку царя, більш могутнього, ніж вони, – царя, якому кориться вся земля і небесні сили? Ось чому, коли пролунав могутній голос святого Кипріяна, який завірив, що волхви безсумнівно східні царі, слова Кипріяна були прийняті віруючими з великою радістю.

Сто років потому Амвросій Медіоланський остаточно коронував волхвів: «Чи можливо, щоб люди, що принесли Ісусу настільки щедрі дари, були звичайними астрологами, а не царями?»
– Чому ж, – заперечували маловірні єпископу Медіоланському, – Ірод прийняв
волхвів (якщо дійсно вони були царями) з такою зневагою, без усіляких почестей, що належали їх царському сану?

На це правовірні відповідали: «Волхви, зрозуміло, не були великими царями, повелителями великих царств. Священне писання щедро нагороджує царським титулом начальників містечок, оазисів, кочових племен. Книга Буття знає царів Сенарських, Елассарсиких, Еламу, Гоїму, Содомських, Гоморських, Саборимських… Їх можна було б назвати царьками полупанками. І в православній Церкві на службі Різдва Христового (на великому повечір’ї, глас п’ятий) чи не говориться, що «святі волхви були перськими царями»?

Встановити з точністю країну, де панували волхви, виявилося зовсім нелегко. Іоанн Златоуст, святий Кирило і згодом папа Бенедикт XIV вважали, що волхви прийшли з перських земель, де ніхто, будучи астрологом, не міг називатися царем. Святі Кипріян і Епіфан були схильні визнати волхвів царями аравійськими (Аравія рясніла золотом, ладаном і миром). Нарешті, треті тлумачі виводили волхвів з тієї країни, звідки прийшла цариця Савська подивуватись Премудрістю Соломона.

ЧИСЛО ВОЛХВІВ: Євангеліст Матвій не згадав кількості волхвів, які прийшли вклонитись маленькому Ісусу, чим відкрив широке поле фантазії й сперечання: вони почалися ще на самому початку існування Церкви. Іоанн Златоуст невідомо чому стверджував, що волхвів було п’ятнадцять, сирійці налічували їх дванадцять, інші шукачі обмежували їх число чотирма. На думку цих останніх, число чотири повинно було означати, що поклоніння народженому Ісусові прийшло з усіх чотирьох кінців світу. Нарешті, Лев Святий припинив розбіжності: ґрунтуючись на числі дарів, він остаточно встановив, що було всього три волхви. Тут мені хотілося б вкрапити старовинне, забуте російське сказання: навіть на Русі воно було маловідоме, в моїй передачі, очевидно, можливі неточності, я відновив цю розповідь з уривків, що збереглися в моїй пам’яті.

Чотири волхва, а не три, вирушили зі Сходу на Захід у пошуках Месії. Але дороги в пустелі, постійно замітає пісками, і тому один з волхвів, відставши від товаришів, заблукав. Проте, бажаючи будь-що знайти обіцяного Заратустрою Месію, він протягом багатьох років мандрував по світу. Марно запитував він русалок, особливо старих, що сплавали всі моря. Марно опускався на дно пірамід, щоб порадитись з єгипетськими мудрецями. Бог озера Ільменя, старий очевидець потопу, з білою бородою, обвішаний раками, порадив волхву відвідати Індію: індійські гості, що приходили в Новгород обмінювати перли і смарагди на хутра, мед і невільників, розповідали про Індію чудеса в решеті. І в печерах, освітлених невидимим самоцвітовим камінням, волхв знайомиться з багаторукими богами, але нічого путнього не дізнається. Тоді він їде до жовтолицих, які, кажуть, з дня створення світу спостерігали за зірками. Відвідує і чорномазих чорнокнижників, які братаються з чорними чортами. Але все це не задовольняє його. Втративши терпіння, волхв вирушає до Москви, де цар Іван йому говорить: «Поїдь-но, братику, в Єрусалим». І волхв негайно слідує Іванової поради.

Святе місто все в сум’ятті: розпинають чудотворця, якого численні учні та послідовники визнають за Месію. Збуджена юрба радить волхву піти подивитися на цього незвичайного чоловіка, прикутого до хреста. Отже, перші три волхви були присутні при народженні Христа, а четвертий став свідком Його передсмертних мук. Визнавши в Ньому Месію, він захоплено кинувся до підніжжя хреста і сподобився почути останнє слово Спасителя: «Сталося …»

Далі буде.

Автор: Андрій Трофімов.

P. S. Більш докладна версія переказу про четвертого волхва буде опублікована в одній з наступних статей.

P. P. S. Духи вещают: А еще волхвы, пришедшие поклониться маленькому Иисусу, без сомнений были очень сильными магами. В наше время такие маги редкость и их надо искать днем с огнем. Хотя, говорят, есть один маг Максим, обладающий хорошей магической силой, может он является далеким предком тех самых волхвов?