У 1563 році Іван Грозний відвоював Полоцьк у Литви. Зима стояла примхлива, відлига точила лід на Двіні. Перейшовши річку цар виявився в північному передмісті, на березі полотен, у стародавнього Спасо-Евфросіньевского монастиря. З похідної скарбниці Іван Васильович дістав дорогоцінну реліквію – хрест Євфросинії Полоцької – і повернув його на споконвічне місце, в монастирський Спасо-Преображенський собор.

Собор в ті роки виглядав інакше, ніж тепер. Високий барабан ще більш підносився на відкритому погляді постаменті, ярусами нисходила покрівля. Церква будувалася в середині XІІ століття – то був час, коли формувалася національна школа храмового зодчества. Пройдені візантійські університети, руські майстри стали творити на свій лад. Домагалися вертикальної, баштової композиції, шукали «легке дихання» в архітектурі.

Зодчий монах Іоанн побудував в Полоцьку кілька церков і не відразу знайшов стійку висотну конструкцію втілену їм в Спасо-Преображенському соборі. Легенда розповідає, незадовго до завершення незвичайного за складністю храму скінчилася заготовлена цегла – не розрахував отець Іоанн і тоді молитвами замовниці полоцької княжни-черниці Євфросинії, вона за ніч «знайшлась в печі».

З житійних текстів відомо що красуня княжна Предслава мало не з-під вінця постриглася в черниці, прийняла ім’я Евфросинії, заснувала під Полоцьком жіночий монастир. У його соборі вона і жила – в келії на хорах. Займалася улюбленою справою – книгами. Сама переписувала їх і не тільки для своєї обителі (діяльність, на ті часи рівна видавничій). При монастирі відкрила школу, де навчали дівчат рукоділлю і вмінню вести дім. Для собору ігуменя не шкодувала сил і засобів. Сцени його багато прикрашені фресками. На прохання Євфросинії, тітка якої була одружена з візантійським імператором, константинопольський двір відправив в Полоцьк святиню, шо знаходилася в Ефесі – одну з трьох ікон, приписуваних кисті євангеліста Луки. З Візантії ж прислали «чесне древо безцінне» (говорили що від «гробу Господнього»), мощі святих. З цього «древа» полоцький ювелір Лазар Богша зробив для Спаської церкви напрестольний хрест з вкладеними в нього частками мощей. На срібній пластині вибито що «ковані його злато і срібло і камінь, і перли в 100 гривень». Дорога віртуозна робота Богші по емалі.

Страшним закляттям, на хресті накресленим, наказала Єфросинія не виносити святиню з монастиря: будь то володар або князь або єпископ. Але хрест не пролежав на місці і століття як його забрали смоленські князі, які взяли верх над полоцькими. Триста років потому, військовим же шляхом, реліквія потрапила в Москву. Забобонний Грозний повернув її в Спасо-Преображенський собор. Але через 15 років Стефан Баторій повернув Полоцьк Литві. З міста як головний трофей була вивезена найцінніша бібліотека, полоцькі літописі – як невірні – знищені. Евфросиневську обитель віддали уніатам… Вони перелицювали житіє Євфросинії підмінивши його якоїсь Параскєвою Полоцькою, нібито померлою в католицтві.

Православні полочани змушені були перенести хрест в Софійський собор, який, проте незабаром став уніатським. Цей пам’ятник XI століття з часом перебудували до невпізнання. А композицію Спасо-Евфросіньевского собору огрубили ремонтні роботи.

На початку 19-го століття єзуїтів вигнали. Евфросіньевський монастир не діяв, поки знаменитий його хрест не привезли до Петербурга. Микола I, прочитавши напис-закляття, повелів відродити собор і обитель. Знову відкрили при монастирі жіночу школу. Але під час реставрації Спасо-Евфросиньевського собору, як і іншим древнім храмам в XIX столітті не пощастило. Оригінальні фрески замалювали ухарі-шабашники. Початкові розписи XII століття стали відкривати і вивчати тільки в недавні часи.