«Хліб насущний», «не хлібом єдиним», «блудний син», «козел відпущення», «знамення часу», «альфа і омега», «вмивати руки», «люди доброї волі», «кесарю кесареве», «камінь спотикання», «перекувати мечі на орала», «око за око, зуб за зуб», «так буде світло», «ім’я їм легіон», «сіль землі», «тримати під спудом», «земля обітована», «берегти, як зіницю ока», «в поті чола», «суєта суєт», «метати бісер перед свинями», «мерзоту запустіння», «хай мине мене чаша ця», «колос на глиняних ногах», «не створи собі кумира» – список біблеїзмів у нашій мові можна продовжувати «до другого пришестя». Багато з цих виразів настільки міцно прижилися, що найчастіше, чуючи, читаючи або вживаючи їх, ми не усвідомлюємо, що вони – з Біблії.

Інші вирази самі нагадують про своє походження тим, що містять біблійні імена власні або старослов’янізми. «Нині відпускаєш», «Анітрохи не вагаючись». «Тяжіє дневи злість його» – за стилем цей вираз книжковий, в розмовній мові з нього увійшла лише «злоба дня». Український еквівалент «досить для кожного дня своєї турботи», хоча і звучить для нас більш зрозуміло, не став популярним. Велика кількість в українській та російській мові біблійних виразів у церковнослов’янської формі пояснюється тим, що перший повний переклад Біблії на російську мову (синодальний переклад, тобто друкувався з благословення Святішого синоду) вийшов тільки в 1876 році, повне видання Нового завіту здійснено дещо раніше – в 1862-му. Переклад Біблії на сучасну українську мову був зроблений ще раніше ніж на російську – у 1860 році українським письменником Пантелеймоном Кулішем. Але найкращий переклад Біблії на літературну українську мову – це звісно переклад професора Івана Огієнка, який здійснювався ним на протязі 23 років (з 1917 по 1940 рік).

Взагалі у кожного біблійного виразу, що увійшов в нашу мову, своя доля. Так, «побиття немовлят» вживається частіше іронічно, жартівливо через наявність у ньому архаїзму «побиття» (що означало «винищення») і звичайно говорить про нагінки, застосування жорстокості по відношенню до кого-небудь, особливо до молодих або недосвідчених. «Посилати від Понтія до Пілата» – цікавий випадок народної етимології. Ім’я римського прокуратора Палестини сприймалося в народі як два різних імені. Насправді (тобто за Євангелієм) Пілат, який не знайшов провини в Христі, відправив його не до Понтія (прізвисько самого Пілата), а до Ірода, керуючого Галілеєю, уродженцем якої був Ісус. А Ірод відіслав Христа до Пилата. Вираз «посилати від Понтія до Пілата» став вживатися у значенні розводити тяганину, посилати від одного начальника до іншого і т. п.

Багато біблеїзмів давно відірвалися від першоджерела і живуть самостійним життям. Так, слова і вирази «люди доброї волі», «дух і буква», «хам» та «грубіянити», «ясла» (для дітей), «манна» (крупа), «миротворці», «підіймати обличчя» та інші – здаються нам існували в нашій мові зроду. Далеко не кожен знає, що до опису всесвітнього потопу сходить символ миру – голуб з оливковою (олійною) гілкою в дзьобі, що традиція прикрашати різдвяну (новорічну) ялинку зіркою нагадує євангельську історію народження Христа (Віфлеємська зірка).

Деякі слова і вирази з Біблії не укоренилися на нашому ґрунті, мабуть, через своє занадто екзотичного звучання. Це сталося, наприклад, зі словом «шибболет» (або «шіболет»). Мені вдалося поки що виявити його тільки по одному разу використаним А. С. Пушкіним і А. А. Бестужевим, хоча в англійській мові, наприклад, це слово є одним з найуживаніших біблеїзмів, бо при своїй стислості вельми ємко. У старозавітній Книзі Суддів Ізраїлевих (гл. 12) розповідається про те, як галаадітяни розбили єфремлян і зайняли переправу через річку Йордан. Кожного з уцілілих єфремлян, який намагався перебратися через річку і заперечував, що він єфремлянин, просили сказати «шибболет» (у різних словниках даються різні переклади цього слова з давньоєврейської мови: «ріка», «потік», «колос»); єфремляни говорили «сібболет», бо інакше вимовити це слово не могли, і тим видавали себе. Їх тут же вбивали – і таким чином «закололи» сорок і дві тисячі єфремлян (ціна фонетичної помилки!). Слово ж це стало в різних мовах означати таємний пароль, прикмету для впізнання, характерна ознака, типова особливість.

У сучасній англійській мові можна виділити три групи значень цього часто вживаного слова, а в українській та російській воно забулося. Пушкін вжив це слово в VI строфі так званої спаленої глави «Євгенія Онєгіна», кажучи про те, що надія на «авось» – характерна російська риса:
«Авось, о Шиболет народный,
Тебе б я оду посвятил…»

Існує чимало біблійних виразів, які перестали або майже перестали вживатися вже в нашому столітті. Так, нині у багатьох не викликають жодних асоціацій рядки відомих революційних пісень: «Зречемося старого світу», обтрусіть його прах з наших ніг»(«Робоча Марсельєза »);

«И деспот пирует в роскошном дворце,
Тревогу вином заливая,
Но грозные буквы давно на стене
Чертит уж рука роковая»

(«Вы жертвою пали в борьбе роковой…»). А сучасникам народження цих пісень був добре відомий біблійний вислів «отрясти порох із ніг своїх», що означає – остаточно, назавжди порвати з будь-ким (чим-небудь), відректися, піти звідкись обуренням. Він зустрічається у Пушкіна, Достоєвського, Льва Толстого, Горького, Буніна, в роботах Леніна. Сучасні словники російської мови визначають цей вираз як книжний. А у пісні «Вы жертвою пали…» мається на увазі описаний у Старому завіті бенкет Валтасара. Вино пили з священних судин, винесених батьком Валтасара, царем Навуходоносором з Єрусалимського храму. І в розпал бенкету «вийшли пальці людської руки, і писали навпроти свічника на вапні стіни царського палацу, і цар бачив кисть руки, що писала» (Дан., 5). Ця «рука фатальна» передбачила загибель Валтасару в словах «мене, мене, текел, упарсін (перес)». У ту ж ніч Валтасар був вбитий. В англійській мові «письмена на стіні» згадуються часто-густо (взагалі в англійську з Біблії увійшло куди більше виразів, ніж в інші західні мови, і набагато більше, ніж у нас).

Поширений образ «перетворитися з Савла в Павла» незрозумілий для тих, хто не знає історії, описаної в новозавітній книзі «Дії святих Апостолів». Молодий чоловік на ім’я Савл був лютим гонителем ранніх християн. Він попрямував до Дамаску, і по дорозі було йому чудове видіння – «осяяло світло з неба», і він почув голос: «Савле, Савле! Що ти гониш мене?». Після чого Савл три дні нічого не бачив, не пив, не їв, а прозрівши (мабуть, з цим епізодом пов’язаний вираз «полуда спала з очей його», хоча в самому тексті Біблії говориться так: «Як би луска відпала від очей його»), він став одним з найвідданіших прихильників вчення Христа, змінив ім’я і став відомий як «апостол язичників» Павло. (І. Еренбург у книзі «Люди, роки, життя» розповідає, що В. Шкловський називав його, Еренбурга, за метання в молодості «Савлом Павловичем».) Тільки читачеві, знайомому з цим сюжетом Нового заповіту, зрозуміло, про що йде мова у вірші В. Брюсова «У Дамаск» («Шлях в Дамаск»):

Водоворотом мы схвачены
Последних ласк.
Вот он, от века назначенный.
Наш путь в Дамаск!

Мова не про Близький Схід, «шлях до Дамаску» – це шлях до прозріння, до духовного оновлення, переломний момент у житті.

Біблійні образи, імена, алюзії – часті гості в новітній поезії. Це ж повною мірою відноситься і до класичної прози та публіцистиці. Не дивно, що і в роботах В. І. Леніна зустрічається багато біблеїзмів, часто перефразованих. Всього їх зареєстровано більше ста. (Як бачите багато що «дідусь Ленін» скопіпастив з так не улюбленої ним релігії). Одну зі своїх робіт Ленін назвав: «Що робиш, роби швидше». Це слова Ісуса Христа, звернені до Іуди Іскаріота під час Таємної вечері. Ісус знав, що Юда зрадить його, сенс цієї репліки був зрозумілий тільки їм двом. Після цих слів, згідно з Євангелієм від Іоанна, Юда вийшов і незабаром повернувся за Христом з «загоном воїнів від первосвящеників і фарисеїв» …

Можна навести ще безліч прикладів, і вони будуть тільки підтверджувати те, що біблійні висловлювання широко вживалися нашими класиками, вживаються і понині, але рідше, вже далеко не всі з тих, які колись були надбанням усної і письмової мови. Цілий пласт лексики та фразеології, що таїть в собі багатющі можливості, пов’язаний з багатовіковою культурною традицією, для багатьох наших сучасників залишається «книгою за сімома печатками».

Автор: Т. Клокіна.

P. S. Духи вещают: А еще порой явные библеизмы встречаются даже в строгих деловых документах. Так что можно даже сделать такое небольшое собрание из них, правда для этого придется достать холдер для документов (его можно купить здесь, например), а то ведь документы имеют свойства теряться и разбрасываться.