До нас дійшли лише смутні перекази про перших насельників Валаама, що мешкали в печерах. Фінська назва острова – Валамо. Його тлумачать як «земля Велеса». Земля по- фінськи «мо»; корінь «вал» ( «вів», «філ») дійсно пов’язаний з ім’ям слов’янського бога Велеса (цей же корінь входить в скандинавське слово «Валгалла» – обитель богів і полеглих у битві героїв). Монастирський переказ, записаний досить пізно (стародавні рукописи Валаама, розореного шведами на рубежі XVI – XVII століть, не збереглися), говорить, що св. апостол Андрій Первозванний вже в I столітті затвердив хрест на валаамських скелях. Але до таких переказів і церковні історики часто ставляться як до легенд. На жаль, і про засновників монастиря – преподобних Сергія та Германа – відомості настільки ж легендарні.

Російський історик-любитель початку XIX століття А. І. Сулакадзев стверджував, правда, що працював з «Оповедю» – найдавнішим рукописом про Валаам, де наводилися дивовижні факти з історії острова в I тисячолітті нашої ери. Сулакадзева звинувачували згодом у фальсифікації джерел, якими він користувався. Може бути, він і бачив справжню «Оповедь», але оригінал її до нас не дійшов, а вільні переклади її фрагментів Сулакадзевом не беруться до уваги суворою наукою.

Заснування монастиря на Валаамі нерідко відносять до X століття (він, таким чином, виявляється найдавнішим на Русі), але документальних підтверджень цього поки немає. Беру на себе сміливість запропонувати розшифровку одного погано збереженого напису, який мені вдалося виявити тут в жовтні 1989 року на дорозі з монастиря у Всехсвятський скит. Було це надвечір. Промені сонця падали під гострим кутом на звернену до дороги грань великого, можливо, шанованого ще язичниками валуна (на валуні стоїть кам’яний хрест XIX століття). І на мокрій, досить рівній поверхні проступили довгі вертикальні лінії, дуже схожі на стрижні рунічних букв. Напис, мабуть, був збитий, до того ж камінь обріс мохом, і промальовування напису, зробленого тоді, не можна вважати безумовним. І все-таки можна спробувати його прочитати. Ймовірно, це була рунічна криптограма, так звані «в’язані руни», коли кілька знаків об’єднуються на одному стрижні. Єдиного методу читання таких криптограм немає, тут потрібна саме розшифровка.

Напис складається з дев’яти вибитих на камені знаків. Перший з них не ототожнюється з рунічними буквами. Може бути, це знак князя, при якому було зроблено напис? Валун в такому випадку є «знаменьем», як в Стародавній Русі називали предмети, відмічені подібними знаками. Решта знаків (крім сьомого) – молодші руни шведсько-норвезького типу. У текст введена і одна старша руна (сьомий знак). Така «символічна руна» передає не звук, а поняття (прийом тайнопису).

Найбільш вірогідною представляється така розшифровка: Bupleysk Gup [s] p [erth] mun [a]. Норвежський корінь bu означає «будинок, житло, обитель»; він стоїть в одному семантичному ряду з німецьким bauen і англійським build, з грецьким oikein і латинським aedificare1, тобто має відтінок не тільки проживання, але і будівництва, гармонійного улаштування (звідси норвезьке bo, bbpl – «житло, обитель, місцеперебування» ). Отже, перше слово напису можна, мабуть, інтерпретувати як прикметник від bup [e] l – «обитель, твердиня».

Друге слово – Gup ( «Бог»), можливо, на камені через нестачу місця опущено закінчення – s присвійного відмінка. Третє слово записано одним знаком – старшої руной perth. Її сенс – «таїнство, щось приховане». І, нарешті, mun [a] – безособова форма дієслова, munr, загального для всіх скандинавських мов. Його основне значення – «пам’ятати, любити, бажати». Перекладаючи цю безособову форму на російську мову за зразком англійської one likes в його буквальному, підрядковому варіанті, отримаємо: «кохана, незабутня» (для всіх). Тоді напис читається: «Божества твердині таїнство незабутнє» або, в більш звичній літературній формі: «Незабутнє таїнство Божества твердині (це)». Gup перекладено як «Божество», а не «Бог», оскільки в древній скандинавській мовою в дохристиянську епоху це слово було середнього роду, а в ісландській, найбільш архаїчній з скандинавської групи, і пізніше не отримало чоловічого закінчення.

Що можна сказати про час виконання напису і про її автора? Молодші руни шведсько-норвезького типу набувають поширення з кінця IX століття. Княжий знак міг належати комусь із перших Рюриковичів – поява русько-варязького напису на шляху «з варяг у греки» цілком закономірна. З кінця X століття форма тамги Рюриковичів ускладнюється, двузубець змінюється тризубом. Значить, можна запропонувати час виконання напису – друга половина IX – друга половина X століть. Не виключено, що цей напис побічно підтверджує справжність Валаамської «Оповеді». В одному з її фрагментів (в перекладі Сулакадзева) говориться про те, що якісь «Нуреб і Дорістен» ставили на Валаамі фортецю і камені з написами. Дорістен – швидше за все трохи змінене ірландське ім’я Огуап, Тристан.

«Оповедь» відносить Дорістена до епохи преподобних Сергія і Германа – засновників монастиря на Валаамі. Якщо, згідно з монастирської традиції, до прибуття в 960 році на архіпелаг Іверіка (майбутнього преподобного Авраамия Ростовського) там вже змінилося два ігумени, Іоаким і Феогност (причому Іоаким жив в першій половині і в середині X століття), то час виконання напису (і час заснування монастиря) припадає на рубіж IX – X століть, що не суперечить нашому датуванню, заснованому на палеографічних викладках.

Цілком можливо, що напис говорить про таїнство християнського Бога. Він названий «Божеством твердині (цей)», оскільки навколо (на берегах озера Нево, як тоді називали Ладогу, а може бути, і на самому Валаамі) розташовувалися в ті роки тільки язичницькі святилища. Християнином міг бути і Трістан-Дорістен: кельтські монахи з розгромлених вікінгами в VIII – IX століттях монастирів мандрували тоді по всій Європі. Деякі автори вважають кельтами і засновників монастиря. Існує точка зору, що він спочатку був присвячений Трійці. Це не суперечить кельтській гіпотезі: Трійця особливо шанувалась в Ірландії. До речі, на Валаамі і в пізнішу епоху можна було зустріти хрести характерної кельтської форми. Взагалі вивчення контактів руської та кельтської культур обіцяє чимало відкриттів.

Коли ж був збитий валаамський напис? Після шведського розорення в XVI – XVII століттях монастир майже припинив існування, а коли його відновлювали на початку XVIII століття, християнський характер напису майже напевно був забутий, прочитати його вже не могли і збили, вважаючи язичницьким.

Чи не допоможуть кельтські вишукування зрозуміти назву острова Валаам? На перший погляд, ні: «вал» – скандинавська форма цього індоєвропейського кореня («Валькірія», «Валгалла»), в кельтському ж варіанті він звучить як «філ», звідси «філіди» – віщі співаки. Але згадаємо: на Русі таких співаків пов’язували з богом Велесом («Бояна, Велесового онука»). Так що «земля Велеса» могла стати і «землею філідів», точніше, кількох з них – зберігачів кельтської культури, які прийняли християнство і принесли його на північ тоді ще язичницької Русі.

Кельтська гіпотеза може пролити світло і на проблему перших насельників Валаама. Кельти в певній мірі були спадкоємцями культури мегалітів – грандіозних споруд з каменю, поширених в Європі в III – II тисячоліттях до нашої ери. На острові Дивному, на південь від Валаама, збереглося величезне коло з каменів, заросле дрімучим, чаклунським лісом. Може бути, воно шанувалося ще носіями культури мегалітів (до речі, прекрасними мореплавцями)? Тоді і безпритульні кельтські мандрівники IX – X століть могли податися на Валаам по шляху, знайомому їх далеким предкам.

Автор: Д. С. Лічахев.

P. S. А вообще чтобы самому проникнутся духом Ваама нужно непременно лично посетить это удивительное место. Впрочем сделать это не так уж и сложно, можно например приобрести авиабилеты Минск Санкт Петербург, а уже из Петербурга до Валаама доехать в разы проще.