Відомо, що піст існував ще за часів Старого завіту. Як одна з установ християнської церкви виник одночасно з її основою. Найдавніші церковні письменники стверджують, що пости в 40 днів були встановлені в наслідування Ісусу Христу і пророкам Іллі та Мойсею.

У перші два століття християнства дотримання 40-денного посту було далеко не повсюдно, та й 40 днів утвердилось не відразу: було і 40 годин поста, а письменники ІІ-ІІІ століть згадують про дводобовий (або трохи більше двох діб) піст. Діонісій Олександрійський говорить про 6-денний піст перед Великоднем і т. д.

До IV століття великий піст в християнській церкві вже існував повсюдно, але церква не заважала місцевим звичаям. Різними впродовж тривалого часу були час, термін посту і вимоги до прийнятої в цей час їжі. Пост був строгим; якийсь час не дозволялося їсти взагалі, а якщо дозволялося, то тільки суху їжу (сушені фрукти і овочі) і не раніше вечора. Під час посту не рекомендувалася навіть вода.

«Постанови апостольські» дозволяли їсти хліб і овочі, але забороняли м’ясо і вино. На Сході суха дієта дотримувалася до XII століття. А з цього часу до складу пісних страв увійшли ще риба, іноді водяні птахи. При цій різниці загальним і непорушним правилом було усувати під час посту всяку дратівливу і збудливу їжу. Але краще вважалося взагалі не обтяжувати себе ніякою їжею. Порушенням посту вважався прояв радості, захоплення, навіть церковне «любзаня світу». Гангрський собор (376 рік) поклав кінець різночитанням і надав закінченість вченням церкви про піст. Собор ухвалив піддавати анафемі всіх, хто порушує встановлені пости (за винятком тих, кому це шкідливо для здоров’я), а також тих, хто засуджує побратима, що їсть м’ясо в дозволений час і з благословення церковного.

На Русі ставлення до постів запозичене зі Сходу, а там гріх порушення посту прирівнювався до єресі. Сувора регламентація життя під час посту на Сході посилювалася і світським законодавством: заборонялися всякі видовища, закривалися лазні, лавки, торгівля м’ясом та іншими продуктами, крім самих необхідних. Призупинялося навіть судочинство. Пост був часом благодійності – в ці дні рабовласники звільняли рабів від роботи, а нерідко давали їм вільну.

У Великий Піст в храмах особливо багато читалося проповідей. Це церковне встановлення існує і понині. Саме проповіді пояснюють віруючим духовний, моральний зміст посту, його головне призначення – очищення і оновлення людської душі.

Автор: А. Шмеман.