Будівничі з материкової Греції та з Сицилії були не такі сміливі. Вони будували менші, приземкуватіші храми. Більше того, вони відрізнялися від своїх колег із іонійських міст тим, що виробили зовсім іншу мову виражальних засобів архітектури. їхні храми збудовано в доричному стилі, тоді як храми східної Греції — в стилі іонічному. Доричні храми не лише декоративні. Скульптурні сцени, які прикрашали фронтони фасадів, та metopes (квадратні плити, що їх розміщували на фризах навколо будови, чергуючи з вертикальними канелюрами) несли людям послання. Часом живописні, а найчастіше скульптурні, ці сцени нагадували їм про героїчні міфи, які були відомі грекам змалечку.

У них зображувалися події з життя богів та з легенд того часу, коли герої — засновники міст, як рівні, водилися з богами. Такі сюжети обиралися навмисне з метою релігійної чи політичної пропаганди. Metopes храму в Селінотті на Сицилії зображують Аполлона на його квадризі, Персея — переможця Медузи Горгони, Геракла в поєдинку з братами-розбійниками Керкопами. На Олімпі 12 скульптурних metopes розповідають про подвиги напівбога і засновника Олімпійських ігор Геракла. На східному фронтоні головного фасаду фігурує інший герой, Пелоп (Пелопс), іменем якого названо цілий регіон Пелопоннес. Пелоп готується прийняти виклик царя Еномая на перегони колісницями, трагедії ще не сталося, однак віруючий, який бачить це зображення, знає, що перегони закінчаться смертю царя і що Пелоп, котрий переміг хитрістю, і його нащадки будуть за те прокляті.

Наскрізним змістом зображень на Парфеноні, побудованому у другій половині V століття до нашої ери, є вшанування міста Афін та його покровительки богині Афіни. На фронтоні західного фасаду ще від самого входу до Акрополя видно сцену, в якій Афіна й Посейдон сперечаються за владу над землями Аттики. Богиню-переможницю зображено і на головному, східному фасаді, де на фронтоні — сцена її народження в присутності всіх головних богів Олімпу; а в metopes розповідається про її битву, разом з іншими богами, проти гігантів первісної доби.

На безперервному скульптурному фризі завдовжки майже 160 метрів, який можна побачити тільки від колонади, великий Фідій проілюстрував основні події свята великих панафіней, що відбувалися на честь богині через три роки на четвертий. На святі афіняни урочисто офірували Афіні священну туніку. Фідій зобразив на фризі ціле місто, завдяки чому громадяни Афін єднаються в мармурі з богами-олімпійцями та легендарними героями — засновниками міста.

У Парфеноні, цьому політичному монументі, яким прославлялося місто в розквіті його сили, містилася й зроблена з золота та слонової кості статуя Афіни заввишки близько 12 метрів. Однак, попри своє багатство, Афіна Парфенонська не була культовою статуєю. Вона не мала жриць і грала роль лише валютного запасу. Справжню культову статую Акрополя — старого дерев’яного ідола — було замкнено в Ерехтейоні, який включав у себе всі найголовніші святилища міста.

Отже, храм може мати всі зовнішні ознаки культової споруди — і не бути нею. Офіційний культ втрачав свою духовну сутність. Збираючись навколо спільної жертви богам, громадяни насамперед зміцнювали свою громадську єдність.

ШЛЯХ СПАСІННЯ

Саме через це традиційна релігія декого вже не вдовольняла. Бо ж вона не давала жодної надії на краще життя в потойбічному світі доброчесній людині, яка дотримувалася приписів грецької моралі на кшталт «Пізнай себе» та «Що занадто — то на шкоду», викарбуваних у храмі Аполлона на Делосі. Обізнані з творами Гомера про потойбічний світ тіней, греки згадували ламентації героя Ахілла: «Краще бути волопасом, жити в хижі замість хати, як над цим народом згаслим в світі мертвих царювати». Таким вакуумом пояснюється виникнення релігій спасіння (таких, як Елевсинські містерії — обряди, що спершу святкувалися під егідою богині землеробства Деметери), бо вони гарантували віруючим щасливе життя після смерті.

Однак люди не переставали будувати храми ще впродовж багатьох століть по тому. Бо, схоже, не так вже й багато греків прислухалося до слів філософа-стоїка Зенона: «Бог — це всюдисущий всесвітній Розум… Цей бог не потребує статуй та храмів, бо справжнє святилище його — зоряне небо».

Автор: Софі Декан-Лекім.