Мрія про рай на землі вперто, з надзвичайною живучістю тримається протягом всієї історії людства. В усьому світі вона надихала і надихає на численні експерименти щодо гуртового життя, які все ж лишаються утопіями. У багатьох людей такі спроби побудови ідеального суспільства викликали й не перестають викликати велику підозру. На утопічну практику дивляться зі зневагою. Чи немає суперечності в тому, що намагаються реалізувати ідею, спрямовану в недосяжне майбутнє? Здійснити утопічну ідею — це, зрештою, те саме, що намагатися зрозуміти незбагнене.

Хоча, здається, найчастіше утопія мала на меті стимулювати відхід від звичного ходу історії, порвати із заведеним порядком. Підривна за своєю суттю, утопія не перестає виштовхувати колективну свідомість за її межі. Саме така підривна візія відрізняє утопічні суспільства від тих, що займаються лише моделюванням панівної суспільної ідеології.

Мабуть, більше, ніж будь-яка інша частина землі, Сполучені Штати Америки, цей міфічний простір, який здавався розчарованою у Старому світі країною-рятівницею, були найкращим місцем для розмаїтих утопічних суспільних експериментів. Як перші американці, так і пізніші мігранти вільно об’єднувалися в асоціації утопічного характеру, найчастіше у сільській місцевості, хоча були також і міські громади.

З початку колоніальної експансії утопія в Америці переплітається з реальністю. У XVII столітті Уїльям Пенн засновує в «Пенсільванії» притулок для віруючих, щоб захистити їх від релігійної ворожнечі, і створює демократичне врядування. Це виявилося своєрідним перехідним містком між англійською революційною думкою і американським релігійним комунітаризмом. Розмаїті уявлення про рай земний міцно переплелися з досить прозаїчними мотиваціями під час завоювання нових земель.

У багатій історії комунітаризму, характерного і для сучасних Сполучених Штатів, можна вирізнити дві течії — релігійну та світську. Перша виходила з пошуків Небесного Єрусалима. У шейкерів (трясунів), вже неіснуючої сьогодні секти, та раппітів чи амішів чоловіки й жінки виступали проти індустріальної експлуатації, засуджували культ техніки, заперечували її переваги. Ці секти й групи, де переплелося міфічне й утопічне, характеризують пошуки досконалого життя, бажання жити таким життям, сподівання на встановлення Царства Божого на землі.

Сучасні аміші у США.

ШЛЯХИ ДО НОВОЇ ГАРМОНІЇ

У другій течії, навпаки, утопічні проекти не ґрунтувалися на надприродному, хоча нерідко використовували релігійний лексикон. Тут колективістські експерименти, раціоналістичні у своїй суті, мали чітку мету політико-економічного відродження.

Перша хвиля розквіту піонерських об’єднань у міру просування на Захід спостерігалася приблизно до 1860 року. Більшість людей мали європейських отців, що, як і пророки, сподівалися на народження нового народу. Роберт Оуен, галльський філантроп-соціаліст, колишній робітник, задумував «Нову Гармонію» як прообраз майбутнього людства, як модель для загального наслідування. Німецький кравець Вільгельм Вейтлінг, англійські й американські учні Шарля Фур’є і Етьєна Кабе, проголошували також досить оптимістичні задуми.

Друга хвиля розквіту настала через століття, з початку 50-х років минулого століття. Тепер нові об’єднання рідко захоплювалися величними химерами. У своїх проектах вони прагнуть уникнути міського, технократичного і державного тиску й борються проти психологічної напруги, економічної та політичної нестабільності. Міські колективи, кооперативи, комуни — ці утворення нечітких і розмаїтих форм не піддаються жодним спробам класифікації.

Згадані проекти майже завжди оберталися навколо віднайдення суб’єктивно-соціальних зв’язків та екологічної рівноваги. Вони стали лабораторіями, де згодом народиться протест проти війни у В’єтнамі, споживацького суспільства, маргіналізації жінок і гомосексуалістів, забруднення планети.

Проміжним щаблем між цими двома великими вибухами життєвої снаги є фаза «соціалістичних кооперативів» і «тилових баз», що їх створювали іммігранти й анархісти, які втікали від переслідувань у своїх країнах. У цих «острівцях волі» втілена радикальна традиція, що відкидає будь-який авторитаризм.

«СУЧАСНА ДОБА»

«Сучасна доба» (Modern times) — одна з найнезвичніших течій анархізму й лібертаризму. Засновником цієї громади був Джосайя Уоррен — батько американського анархістського індивідуалізму. Він мріяв створити громаду поблизу великого міста, щоб забезпечувати їй економічні зв’язки, аж поки вона стане складатися з ідеальних жителів, що дозволить їй зробитися самодостатньою. Ця ексцентрична громада, яка свого часу набула скандальної слави, у другій половині XIX століття розташувалась у Брентвуді, нині непримітному нью-йоркському передмісті. 1850 року Джосайя Уоррен і його учень, послідовник Фур’є, Стівен Пол Ендрюс купили ділянку землі на острові Лонг-Айленд, на схід від Нью-Йорка. Піщані землі, вкриті низькою густою рослинністю, вимагали як значної роботи, щоб розчистити й викорчувати їх, так і дорогих добрив. Іскри від паротягів на місцевій залізниці не раз запалювали ліс, і лише кущі тут захищали від океанських вітрів.

На цій невдячній землі, де водилися лише дикі звірі, не було також і пасовиськ. За два роки тут виросло місто з гарними будівлями. Його поділяли на 49 кварталів 7 вулиць, що йшли з півночі на південь, і 7 вулиць, що тяглися зі сходу на схід. Ширина всіх вулиць гарантувала кожному мешканцеві досить повітря та сонця. Ділянки під будинки продавали всім за однією ціною. Ніхто не міг придбати понад три ділянки.

Тут переважали квадратові двоповерхові будинки з двома майстернями, кузнею теслярнею, та коморами. Під городи розчищали пустирі, навколо міста для захисту від в вітрів, посаджено сосновий ліс. Попри всі труднощі та перешкоди, жителям «Сучасної доби» вдавалося обробляти землю. Ці вегетаріанці суворого послушенства незабаром стали вирощувати все необхідне для їжі і безпосередньо обмінюватися фруктами й овочами. Вони насадили вздовж вулиць вишень і яблук, щоб подорожні могли чогось попоїсти і не принижувалися жебрами.

Новоприбулі мусили рахуватися з потребами громади і, як наслідок, займатися справами, потрібними і за межами міста (запрошували кравців, шевців, теслів). Своєю чергою, громада видавала гроші — векселі, що визначали, скільки годин той, хто їх показує, мусить відпрацювати на інших. Щоб такий обмін був рівноцінний, найважчі роботи цінувалися найдорожче. Ці грошові знаки «робочого часу» мали обіг у сусідніх селах, і на них не вплинула інфляція 1857 року. Ними користувалися також для сплати податків. Завдяки невисоким цінам багато хто з тих, що оселились у громаді «Сучасна доба», не маючи особистих коштів, дуже скоро ставали власниками будинків.

ПРАВО БУТИ ІНШИМ

Індивідуалізм був абсолютний принцип, але ж громада мала зацікавленість і в розв’язанні громадських проблем, які скорочували вартість урядування за умови поваги до інтересів і смаків кожного. Кожен член громади мав цілковиту волю у своїх думках. Кожна жінка була вільна обирати батька своїх майбутніх дітей, стрічка на пальці дівчини означала, що її серце комусь віддане. Шлюб у громаді частенько не реєструвався. Через те, що громада визнавала погляди Фур’є на інтимні стосунки, вона зажила ганебної слави, яку, проте, спростовують всі факти.

Такі оригінальні погляди сприяли духові новаторства і творчості членів «Сучасної доби». Двоє з них запровадили у Сполучених Штатах стенографію; одна сім’я винайшла паски безпеки для дітей на стільчиках та в машинах; Кларк Овіс, який пізніше вдосконалив велосипед, впровадив перші елементи самообслуговування.

Ця маленька громада стала відомою аж у Росії. Лондонське керівництво Міжнародної асоціації робітників, включаючи й Карла Маркса, цікавилось нею. Такі відомі соціальні реформатори, як Кабе, Оуен, Вейтлінг, Огюст Конт, а також керівники американського робітничого руху студіювали праці засновника «Сучасної доби».

За одним переказом, під час Громадянської війни «маленький корабель під білими вітрилами» доставив у Південну Америку жителів «Сучасної доби». Такий романтичний кінець лише символічно відповідає дійсності. Заможність людності у безпосередній близькості від міста прискорила кінець громади, тим більше, що Джосайя Уоррен покинув її і подався у Бостон. Для нього час експериментування вийшов, і він відтоді присвятив себе виключно пропаганді своїх ідей.

Досвід утопічного експериментування громади «Сучасна доба» вражає насамперед браком догматизму. Спираючись на право бути інакшим, ця громада давала змогу громадянам жити за власними уподобаннями. Розкута уява, сприяння винахідливості, інтелектуальні та духовні пошуки… Саме така «відкрита утопія» сповнена спокою і радості життя, надихає на нові плідні пошуки волі.

P. S. А вообще подумалось, что в любом утопическом обществе многое если не все зависит от самосознания граждан, их старательного исполнения своих обязанностей будь-то заправка картриджей в киевском сервисе или покраска забора.