Згадка про золотий вік
Буддійські тексти згадують про Золотий вік, віднесений до стародавніх часів. За тієї легендарної доби поведінка людей визначалася моральними правилами: вони не мали жодної потреби в цареві, ані навіть у тому, щоб ними керували, не мали жодного бажання володіти приватною власністю, обведеною муром чи огорожею,— їм таке й на думку ніколи не спадало.
Але ця щаслива форма суспільства, розвиваючись, занепадала: брехня й крадіжка поширювалися серед людей. Щоб запобігти цьому, треба було демократичним шляхом обрати найвищого суддю й підкоритися Обранцеві. Таке історичне пояснення дозволяло найкраще зрозуміти, чому в громадян та в інститутах реально існуючого суспільства було стільки недосконалостей та вад.
У буддійських текстах ми не знаходимо жодних утопічних теорій повернення до Золотого віку. Але там є чимало порад, рекомендацій, критичних слів, спрямованих на поліпшення суспільства, і всі вони належать до царини моралі.
Які є десять якостей ідеального правителя? Шляхетність і моральність, готовність до самопожертви і чесність, лагідність та аскетизм життя, спокій та самовладання, довго-терпеливість і поблажливість. Як підтримує суспільство рівновагу та стабільність? Вважаючи гармонію обов’язковою засадою за всіх обставин, відмовляючись від того, щоб революційні закони порушували прадавні звичаї, що довели свою досконалість; шануючи старших і виявляючи їм покору; поважаючи жінок та боронячи їх; виконуючи свій духовний обов’язок; нарешті, дбаючи про те, щоб всі, хто веде святе життя, мали змогу робити це вільно, за найліпших умов.
Щоб здобути повагу, справді мало лише виконувати свій релігійний обов’язок, треба ще намагатися поліпшити повсякденне життя свого ближнього, чинити так, щоб він мав більше шляхів сполучення, мав більше води для вгамування спраги, більше місця для спочинку, більше ліків та харчів. Слід дбати й піклуватися про старих, і дітей.
Але Будда не задовольнявся лише декларацією досконалого суспільства, він втілив свій ідеал практично. Санкх’я — громада ченців, чоловіків та жінок, яку він об’єднав навколо себе, аби поширити своє вчення, — дала змогу здійснити його соціальну утопію. Особливо наочні в цьому розумінні правила щодо власності. Дарунки чи милостиня, отримані ченцями, були здавна єдиним засобом існування санкх’ї, належали громаді, й лише вона користувалася ними. Ніхто не володів власністю особисто. Коли ченець помирав або покидав санкх’ю, все його майно відразу переходило до громади, а та розподіляла його відповідно до потреб між рештою монахів.
Як забезпечувалося чітке виконання цих життєвих правил? Систематично, що два тижні відбувалися збори, де ченці прилюдно каялись у своїх гріхах і зобов’язувалися виправитись, ретельніше сповідувати усталені засади людської поведінки, — за південною буддійською традицією таких засад 250, за китайською – 277.
Завдяки своїй високій вимогливості й суворості санкх’я незабаром стала моделлю суспільства, якого могли домагатися лише ті, кого спонукало до дії високе покликання. Навіть коли за двадцять п’ять століть існування ці правила поступово пом’якшились, годі було накинути таку схему для побудови нового суспільства. Проте буддійські настанови й згодом надихали певні інститути індуїзму, наприклад, у XII столітті — монастирі, засновані Санкарою, або у XIX—XX століттях — Ар’я самадж, рух, започаткований Даянандою Сарасваті.
Але особливо яскравим прикладом упровадження буддійських засад була надзвичайна спроба, зроблена у III столітті до нашої ери володарем Ашокою, заснувати імперію, найбільшу з тих, що були в Індії, на основі гуманної політичної та соціальної системи. Як свідчать численні написи (близько двох сотень), знайдені в наш час, тактика, до якої вдався Ашока, була подвійною: з одного боку, перемогти за допомогою умовлянь, з другого — панувати, вдаючись до наказів. Більше схильний до першого варіанту, ніж до другого, він використав задля поширення своїх засад всі існуючі виховні заходи аж до створення спеціальної групи напутників, що їздили по країні, навчаючи цих засад, ба! — Ашока примушував вирізьблювати свої укази та життєві поради на каменях і стелах!
Соціально-політична система Ашоки блискуче діяла щонайменше двадцять років, але занепала після його смерті, коли імперія розвалилася. Чи був цей крах наслідком того, що система ґрунтувалася на утопічній основі? Це належить визначити історикам…
Буддійський утопізм не менш відчутний в індуїстській філософії. Він щоразу відроджується, набираючи різних форм і постійно збагачуючи свідомість народу скарбами думки, де переплітаються афоризм із практичною порадою, дидактика з чудесною вигадкою.
Автор: Ананда Гуруже.