У суперечці народжується істина. Сократ.

А чи справді народжується?
Питання цікаве, давайте його трохи по досліджуємо. Що взагалі являє собою будь-яка суперечка? Коли двоє людей мають різні думки з того чи іншого приводу і вважають їх правильними тоді неодмінно виникне суперечка (яка в гіршому випадку може перейти в спаринг з побиття облич). Суперечка то така іскорка, що іноді виникає при спілкуванні між різними людьми, особливо якщо в тих людей абсолютно різні погляди на життя.

Найчастіше люди сперечаються щодо політики та релігії. Часом глобальні суперечки можуть ставати причиною війн та інших нехороших речей.

Якось мені довелось їхати поїздом в одному купе з кришнаїтом та дівчинкою євангельською баптисткою. Ото вже в нашому купе були релігійні дебати, що цілий вагон слухав. Та в кінцевому випадку кожен лишився при своїй думці. І якщо спитаєте мене, чи принесла ця дискусія-суперечка хоч комусь якусь користь, моя відповідь буде однозначна – ні. (ну, хіба м’язи язика трохи потренувались) Та і жодної істини там не народилось.

Насправді, питання суперечок значно глибше ніж може здаватися на перший погляд. А ще дивовижно безглузде. Як казав колись Ейнштейн:
“Є лише 2 безмежні речі: всесвіт і людська дурість, хоча я ще не до кінця впевнений щодо всесвіту”. Мабуть, ні для кого не секрет, що всі люди різні і в цілому світі не має двох однакових людей. Хтось любить шпинат, а хтось мармелад, комусь милує вуха важкий рок, а для когось солодкий джаз. Вже не говорячи про різні культурні, релігійні традиції, виховання, темпераменти, психологічні типи (привіт соціоніка), політичні переконання і так далі.

Така різність у поглядах є цілком природною і закономірною, ми всі різні та унікальні і це прекрасно. Та велика біда в тому, що деякі люди рахують свої погляди, смаки, переконання єдиними правильними. (по принципу: є лише моя думка і неправильна). Наприклад, фанатичні християни рахують лише християнство єдиною правильною релігією, мусульмани ж не визнають нічого окрім ісламу. В часи середньовіччя це призвело до хрестових походів та багато чисельних релігійних війн. І кому то було треба? Правильно, нікому.

Причина таких глупств проста – людська гординя і пиха, яка стоїть за поглядами і переконаннями людей, які застрягли у власній “правоті”. Такі “Завжди праві” люди страшенно люблять посперечатись (як крайній варіант – начистити пику своєму опоненту). Адже від цього вони отримують насолоду, може більшу, як від сексу. Це ж так класно: відчути себе таким крутим, розумним, твердо переконаним у своїй правоті, “героєм”. Та попри все, за цим геройством криється банальна пиха і гординя. І, як правило, на кожного такого крутого героя, знаходиться герой ще крутіший, який можливо є більш ерудованим, краще обізнаним в темі суперечки, і тоді з першим героєм наступає опа. Він розуміє, що зараз його поставлять на місце, логічно доведуть його неправоту, значить постраждає його пиха, гординя, Єго. А визнавати себе, такого класного пацана, в чомусь неправим, якось зовсім неприємно, тож доводиться давати задній хід. (В психології то називається захисними механізмами). Тоді люди починають ухилятись від розмови (суперечки) будь-яким методом і під будь-якими причинами. (не має часу, треба йти годувати домашніх тушканчиків і т. д.) або просто змінити тему розмови.
Свідки Єгови, що так люблять приставати до перехожих людей із своїми нотаціями, коли натрапляють на справжніх віруючих християн, обізнаних в Біблії краще за них, завжди втікають першими, рятуючи свої “єдині вірні переконання” через банальну втечу. (Хоча бувають і винятки)

А от в середні віки у питаннях суперечок все було значно простіше, ніж у наш цивілізований час: правим був той, в кого довший меч. (А що, меч завжди був важливим аргументом при суперечках). Або правий той в кого більше патронів (то вже з розвитком прогресу)

Але ми з вами цивілізовані люди, живемо не в середні віки, а у комп’ютерний час. Суперечки зараз проходять не на лицарських ристалищах чи дуелях, а у багато чисельних комп’ютерних форумах та блогах (навіть на нашому сайті)

Однак в абсолютній більшості випадків, суперечки повністю безплідні, адже люди залишаються при своїх “єдино вірних думках” І сперечаються не задля пошуку істини, а заради своєї пихи, зоб показати свою обізнаність, ерудованість, крутизну…

Щодо фрази Сократа, з якої починалась стаття, (про те, що у суперечці знаходиться істина) то вона звичайно є вірною, але при умові, коли люди дійсно шукають істину (як показує практика таких людей ой як не багато). Мабуть, таку правильну конструктивну суперечку можна назвати дискусією, опоненти в ній не прив’язані до своїх думок і переконань (бо за ними не має пихи) і не бояться виявитись неправими, в чомусь помилятись. (помилятись теж цілком нормально і природно, адже всі ми люди недосконалі, І велика людська мудрість в тому, щоб вміти визнати свою недосконалість та помилки).
От тоді від суперечки буде всім велика користь і може справді знайдеться істина. І на завершення дуже гарний єврейський анекдот-притча.

Два поспоривших еврея пришли к раввину:
-Ребе, я говорю ему, что на небе луна.
-Ты прав.
-А я утверждаю, что это месяц.
-И ты прав.
Жена раввина кричит из кухни:
– Соломон, но так не может быть, чтобы они оба были правы
– И ты права.