Що ж таке непотрібна розмова? Непотрібна розмова – коли нічого не взнаєш нового і корисного? Коли не отримуєш відповідей на запитання? Чи коли говориш, говориш, а дій від співрозмовника немає – “як в стіну горохом” ще кажуть. До кого ти це говориш? До співрозмовника? Чи бачиш і чуєш ти його, відчуваєш, що він тебе розуміє і слухає? Чи говориш до себе самого?

Говорити про щось в стверджувальному тоні, чого самі до кінця не зрозуміли й не усвідомили – це теж непотрібна розмова. Стверджувати те, чого не зрозумів зветься брехнею. Брехня – то вже сміття, яке потрібно прибирати з своєї свідомості. І прикладати немалих зусиль, якщо вже брехня потрапила до свідомості пройшовши наше критичне сприйняття світу і того що почули. Досить часто можна почути “запрограмовані” монологи, коли говорять не дивлячись на те, що відбувається навколо і повторюють їх чине щодня з іншим співрозмовником.

Набагато гірше, коли інформація, що йде від співрозмовника, проходить поріг критичності і залишається неструктурованою. Неструктурованою, тобто не розкладеною по поличках, а отже й не зрозумілою. Таку не розкладену по поличках інформацію дають особи, які самі в цій інформації плавають і не розуміють її. Особливо небезпечно, якщо це чужа порада для дій, порада некомпетентної людини. Поради некомпетентних людей – це не дрібний папірчик, викинутий посеред вулиці, його можна порівняти з контейнером з небезпечними відходами.

А інформація – це певного роду як їжа для інтелекту. І все що почули і не зрозуміли відразу, пізніше все рівно починаємо потихенько “пережовувати”, хочемо ми цього чи не хочемо. Добре якщо вчасно зрозуміли, що все що сказане – це дурня і відкинули . А якщо відклали на потім коли буде можливість про це подумати. Ніхто не бажає використовувати сміття як харчі, а от з інформацією ми собі це чомусь дозволяємо.

В мові вже з’являються слова, які виглядають як красива булочка, а якщо ти стиснеш цю пухку булочку – то її об’єм виявиться просто мізерним. Слова-сміття втрачають значення. Все починається з дрібного сміття, бо велике легко усунути. А потім купи того сміття щодня наростають. Ти бачиш, як один одному вже починають підкидати сміття. Далі ніхто й уваги на сміття не звертає. Кажуть, всі ж якось живуть з тим, а ти чого не можеш? І сміття в голові й на господарці стає нормою.

Непотрібні розмови – то і є сміття, його або прибирають , або його щоразу стає більше й більше. За сміттям розуму ми не бачимо самого головного – голосу серця. Сміття закриває його як весняну траву. А коли ми самі починаємо розносити сміття, розказуючи про те, що бачили в інтернеті, серіалі, рекламі, чутки, особливо завідомо не повністю правдиву або й брехливу інформацію. І питаємо один одного: правда це чи брехня?

Якщо ви прислухаєтесь до себе самого, то побачите, що коли в порожню говорите – то втрачаєте енергію. І мене завжди цікавило, а де ж та тонка межа, коли розмова перетворюється в пусто-порожню і нікому не потрібну? Чим більше ми прагнемо щось пояснити, себе і свої вчинки, тим більше така розмова забирає енергії. Наштовхуємось на нерозуміння – а це катастрофічна втрата енергії. Ми вбираємо стільки непотрібної нам неструктурованої інформації з світу, що її неможливо переварити. А далі намагаємось її викинути, що б її переварив і структурував хтось інший замість нас. Схоже на те, як говорити про роботу замість робити її.

Ще люди перебивають один одного в розмові, не даючи закінчити думку. Тоді виникає бажання теж перебити співрозмовника. І результатом стає розмова, де ніщо до кінця так і не сказано – а отже нікому не потрібна розмова.

Але є й непотрібні розмови, які забирають в людини набагато більше енергії ніж при розмові з кимось. Звуться вони внутрішніми діалогами. Деякі люди й говорять з співрозмовником, щоб тільки не було внутрішніх діалогів. А є люди які кажуть що “люблю поговорити з розумною людиною” тобто сам з собою. Внутрішні діалоги забирають не тільки енергію, а й час.

Гармонія – це не тільки всередині, а й на зовні! Потрібно покласти все на свої місця і назвати речі своїми іменами, щоб не було розгардіяшу, а був порядок. От тільки тоді й видно буде все сміття, яке можна викинути і яке заважає і в мові і в душі. Стверджують, що гіпнотизери в першу чергу вибирають людей з сімейними негараздами для своїх трюків. Їх простіше заговорити так, щоб втратились відчуття реальності.

Слів що мали значення “непотрібних розмов” багато залишилось, такі як базікати, язиком ляпати, чи язика чесати, базікало, наговорити сім мішків вовни, тощо. Плетуть, плетуть тенета слів. З слів можна сплести тенета, в яких особистість не зможе критично розібратись і не зможе вибратись. Зомбують людей – гіпнотизують, а є й курси по мовних методах війни. Зашкодити і зруйнувати щось легко, а навпаки не зробити поганого і збудувати розуміння – це вже мистецтво.

Тепер навіть курси переговорників є ! Якщо не можете порозумітись один з одним, то є новомодна порада – зверніться до психолога. Невже люди перестали прислухатись один до одного? Люди, як же ми дожилися до того, що нас вже починають вчити, як спілкуватись один з одним?

“Спочатку було слово і слово було у Бога. І Бог був словом” (Івана 1:1). Ототожнивши слово з Богом, неможливо виразити більшу повагу до слова і розмови.

Подивіться навколо – станьте господарями свого розуму, не засмічуйте розмову. Потрібно лише бачити того до кого ви говорите і прислухатись до співрозмовника, мати мету і тему розмови. Показати тонку межу в якій розмова перетворюється на непотрібну, в такій статті не так легко, але ви можете спробувати самі відчути її – і тоді знайдете. Головне пам’ятати, що така межа є. Сергій Сердюк ©

P. S. Духи вещают: О каких только вещах порой не бывают ненужные разговоры, тут вам и саркома у собак, и разведение домашних тушканчиков, и феномен телепузиков и еще черт знает что.