Сказано в Писанні: Пізнайте Істину, і Істина врятує вас… але без хорошої дози цинізму пізнати цю саму Істину неможливо – дуже вже вона жорстока… Ось, наприклад, павич-самець. У нього величезний різнокольорово-строкатий хвіст. А у самки-павичихи такого самовираження немає. Для прямолінійно мислячих горе вчених це є загадкою природи. Ще б пак: цей самий хвіст мало того, що привертає увагу ворогів – хижаків, так ще й заважає літати з великою швидкістю… коротше, маячня для цих «вчених» повна: як це так, якась особливість не сприяє виживанню, а природний відбір її зберігає і підсилює? Навіщо павичихи вибирають батьками майбутніх павичат цих величезно-хвостатих самців і передають гени цієї «хвостатості» наступним поколінням? Для того, щоб це зрозуміти, цим « вченим » не вистачає цинізму.

Вони не можуть розлучитися з догмою про абсолютну цінність будь-якого життя, гуманістичні ідеали сидять в їхній свідомості надто глибоко. А ось в природі цього немає. Мати-природа набагато більш цинічна – для неї життя самки набагато цінніше, ніж життя самця! Величезний хвіст заважає павичеві-самцеві літати? Так саме це і потрібно! Ось, скажімо, атакує якийсь коршун павине сімейство. І його увагу привертає на себе величезний строкатий хвіст тата-павича. Відволікаючи цим самим агресивну увагу від самки і дитинчат. І поки хижак розправляється з цим татом, мама-павичиха з дитинчатами встигає втекти подалі, в безпечне місце… Як бачимо, життя самця цинічно принесене в жертву відбору. Так би мовити, вовки ситі, вівці цілі – але барани з’їдені.

… І не тільки природа вимагає для свого пізнання хорошої дози цинізму. Духовне життя теж відбувається схоже-паралельно. Ось, скажімо, клінічна смерть. Ось бачить померлий деякі райські видіння, відчуває блаженство і небесний спокій. Ось, скажімо, приймає все це за істину … більше того, за Істину. І якщо не вистачить йому гарної дози цинізму, щоб запідозрити у всьому цьому лукавий диявольський обман, то це загрожує йому дуже навіть! Адже якщо його оживлять і він буде продовжувати життєвий шлях, то ця його впевненість, що там, на тому світі, все для нього буде добре, зіграє з ним злий жарт. Він розслабиться і не буде так вже сильно напружуватися для свого Спасіння.

Більше того, перестане боятися смерті і навіть буде бажати її… щоб скоріше потрапити в це саме райське блаженство. І може навіть підсвідомо шукати смертельно-небезпечні ситуації, практикуючи прихований суїцид. Але потрапить після справжньої, остаточної смерті аж ніяк не в той рай, який йому бачився в стані клінічної смерті. А в те місце, на воротах якого стоїть написано: «Залиш надію, всяк сюди входящий». У сенсі, «Lasciate ogni speranza voi ch’entrate…» Лукавий цинізм Диявола можна помітити тільки тоді, коли сам знаєш про цинізм багато чого. Ситуація у випадку клінічної смерті схожа на ту, що склалася в СРСР наприкінці 80-х, в Перебудову.

… Ось горбачовська демократизація. Ось лібералізація. Весь світ зітхнув з полегшенням: загроза ядерної війни зникла. Залізна завіса впала: «совок» вже вільно випускає своїх громадян за кордон. І хто першими рвонув на Захід? А ті, хто мав для цього можливість – «цеховики», повії, підпільні бізнесмени, кримінал… І тоді на Заході схопилися за голову і терміново стали встановлювати візові обмеження для пострадянських країн. Якщо за Брежнєва з СРСР намагалися не випускати, то пізніше, за Горбачова і після розпаду Імперії, Захід став не впускати кого попало…

І ось, повторюю, схожа ситуація складається при клінічній смерті. Ось померлий залишив захисно-ізолюючу оболонку матеріального тіла. Межі його душі відкрилися. І хто кинеться відразу ж у ці відкриті кордони? Здогадайтеся з трьох разів ! Звичайно ж, Диявол і його численні слуги: всякі там чорти, вампіри, злі духи… причому вони можуть легко замаскуватися, прикинутися чимось милостивим, світлим, люблячим… Ця публіка набагато більш енергійна, ніж Божі Ангели. Чорти активні як людський кримінал, який в першу чергу кинувся на Захід за Горбачова. Активність диявольських слуг обумовлена їх одвічними стражданнями – вони є продукти і діти гріха, їх внутрішні муки постійно збуджують їх, змушують спокушати і збивати з істинного шляху всіх підряд. Тільки в цьому вони знаходять тимчасове полегшення – як наркоман на час приглушує свої страждання черговою дозою, так і їм час від часу необхідно кинути кого-небудь в Пекло.

Ангели ж Божі перебувають у вічному блаженстві, вони не підвищують голосу на людину, їхні поради неголосні і спокійні. Багато зусиль треба докласти, щоб розпізнати тихий ангельський голос!.. Саме тому в Писанні написано про те, що дорога гріха – це широкий, зручний і легкий шлях… що цей шлях як би природний для людини … а от що дорога Порятунку – це шлях вузький і важкий. Голос Ворога Людського потужно і настирливо звучить в цьому світі, а от Глас Божий можна почути тільки після відповідного очищення, після наполегливих духовних аскетичних практик, після довгих молитов. «Борони нас від лукавого» – сам Христос заповідав нам так молитися!

Гріх наших прабатьків Адама і Єви змінив спосіб існування природи людини, тому цей гріх незалежно від особистих якостей людини «автоматично» стає частиною кожної людини. У результаті цього кожна людина є “чадом гніву” і підпорядкована закону старіння і смерті, а її воля і свідомість з раннього дитинства виявляють «удобопреклонність до гріхів». Таким чином, для всіх нащадків прабатьків первородний гріх бачиться не тільки як особистий гріх людини, але і як загальний гріховний для всіх стан. Він деформований стосовно початкового здорового стану Адама і Єви, тому і грішна людська духовно-тілесна сфера. І ні в якому разі не можна нам про це забувати! Завжди треба пам’ятати про те, що ми грішні спочатку – і що без великої дози здорового цинізму (в сенсі, тверезості думки) нам ніколи не вдасться розпізнати небезпеку цинічного диявольського лукавого обману і вибрати таку важку, таку неочевидну – але, тим не менш, єдино істинну дорогу Спасіння.

Автор: Дмитро Кузовкін.