Прибування перше – ГОА.

День перший: таки приїхали ………..
Приземляючись мало не на …….. сь гальмували, як могли .., благо вийшло. Але про це пізніше. Зустріли, відвезли до пункту призначення, поселили. Грошей не взяли, що насторожило. Сказали – завтра ….? Гаразд доживемо …!

КАНДОЛІМ

Першим пунктом нашого перебування стало селище Кандолім. Місце вельми велелюдне і гучне. Але воно і зрозуміло, у своєму масовому зосередженні туристи, основну або значну частину, яких становлять росіяни, тиші не сприяють. Особливо «радісно» сприйняв їх присутність і повадки Артур. Адже вони веселились, ще не злегка попиваючи, прямо під вікном його номера. При цьому в руки до них потрапило караоке. Подальші коментарі зайві …. Навіть не сумнівайтесь, «Мурка» була. Злегка пом’якшували ситуацію, вжиті нами, контрзаходи, адже у нас теж було з собою.

Пляж порадував. Великий, широкий, довгий красивий. Багато шеків (місцеві кафе) в яких можна досить пристойно перекусити. Якщо перекус пов’язаний з бажанням не тільки отримати задоволення від їжі, а ви його отримаєте, а й з бажанням за рахунок їжі продовжити своє земне існування, існує два способи вирішення питання: перший – за допомогою глибокої медитації піти в іншу площину свідомості і не помічати проблем антисанітарії і бруду.

Другий – тривіальний, але не менш надійний, особливо для нас. Так, правильно зрозуміло – шнапс. В цьому ключі, не гріх помітити, віскі індійського виробництва вельми і вельми пристойні. У барі вони обійдуться в 50-70 рупій, В магазині від 250 руп. за пляшку.

Погуляли по містечку. Заблукали в районі з готелями. Нічого особливого. Бачили і по крутіше. У цих оселитися не захотілось. Якось тісно і без фантазії. Триповерхові будиночки, щільно придушені один до іншого. Зближуючий міні-басейн. Можна подумати, що в Індії землі не вистачає. Але це зауваження про ті готелі, що побачив.

Кандолім відрізняється від наших приморських містечок наявністю індусів, корів, що вільно гуляють, значно більш приємними цінами. Але головне, це Океан!

АРАМБОЛЬ

Пробувши два дні в Кандолімі, як на мене, цілком достатньо, за 1200 руп. перебираємось на таксі в Арамболь, найпівнічніше містечко. Блукаємо по Армболю, шукаємо місце майбутнього притулку. Варіанти трапляються і вельми пристойні. За цінами поки не торгуємось, залишаємось на день наступний. Селимося в бунгало між Арамболем і Мандрімом. Міняємо уявлення про бунгало.

Артур ввічливо поступається нам з Оленою більш комфортабельним варіантом, що включає в себе душ з гарячою водою, туалет, вентилятор, кондиціонер, балдахін над ліжком, правда з такої синтетики, що дихати під нею немає ні якої можливості, на чому і ґрунтується принцип боротьби з комарами та іншими літаючими комахами, залетів – задихнувся.

На ранок, по пляжу, вирушаємо в Арамболь на пошуки щастя, яке представляється нам у вигляді гарного і до того ж недорогого житла. О, як же ми помилялися, тупаючи два кілометри вздовж океану. Адже це Індія! Не загадуй! А якщо про щось думаєш, будь обережний – збувається! Входимо в Арамболь. Починаємо пошук. Підійшовши до другого ж будиночка, чуємо знайоме: не соромтеся, заходьте, чим можу допомогти …..

Знайомимося. Він Влад, родом з Челябінська. Багато років тусить по Індії. З першої хвилини відчуваємо довіру до нього. Просто так. Просимо допомогти у пошуках. Без проблем. У ході бесіди, попиваючи дуже смачну каву зі спеціями, дізнаємося про одну пам’ятку Арамболя – чорний пісок на пляжі. Як завжди, проза. Це нафта!! Радіємо! Виявляється, трохи північніше Арамболя миють кораблі, така собі, кораблемийка. І нафтовідходи створюють загадковий колір піску на пляжі. Ласкаво просимо!

Влад пропонує нам поїхати пожити в містечко Гокарна в сусідньому, більш південному штаті Карнатака. Мовляв, там просто класно. Неймовірно, але факт; ми тут же погоджуємось. Пошуки притулку закінчені. Влад обіцяє увечері заглянути до нас і допомогти з організацією більш дешевого транспорту. Гуляємо по Арамболю, відвідуємо, джус-бар. Сарай сараєм, але фреші ………! Вище всякої похвали (70-80рп). Обідаємо в черговому сарайчику, дегустуючи (знову ж за порадою Влада) місцеву їжу «індіан талі». На великій таці наставлена купа мисочок з різним, плюс рис. Досить смачно. Прогулюємося по місцевому «бродвейчику», купуємо усілякий дріб’язок для відпочинку. Дійсно, до Індії брати з собою треба мінімум. На все ціни значно дешевше. Питаєш ціну, платиш третину від названого і всі щасливі. Усюди свої правила гри. Футболки, плаття, спідниці, Аладін, всі по 3-4 $, косметика в 2-3 рази дешевше, аюрведа в 4 рази., чаванпраш Дубур 200 гр – 75рур. (12 грн), 1 кг-225руп (36 грн).

Увечері, як і обіцяв, під’їхав Влад. Транспорт був замовлений з Гокарни і коштував 3000рп проти 4500, що хотіли гоанці. Не забув він приїхати проводити нас і проконтролювати, чи все в порядку.

Далі буде.

Автор: Анатолій Вечирко.