До чого зводить нас любов

Posted by on February 6, 2015

Любов серед левів

Простий і ясний світ тварин, світ наших «братів менших»: не знаючи сумнівів у любові, будучи стурбовані лише проблемою суперництва, вони тим самим – саме завдяки суперництву – неусвідомлено прагнуть до злягання найбільш сильних і красивих особин. І в результаті виходить (якщо, звичайно, не відбувається якась катастрофа в природі), що статева любов веде тварин до народження все більш і більш досконалого потомства. До тих пір, поки лев або кінь не стануть левом і конем «в граничному значенні» – поки не вичерпаються можливості даного виду тварин. А потім, напевно, відбувається якісний перехід до виду більш досконалого. Ну а ми? Звичайно, біологічно ми всього-на-всього ссавці, але розумні і з безсмертною душею. Куди ж нас-то веде статева любов? Вгору або вниз?

Почнемо з того, що з тваринами нас зближує не тільки фізіологія. І в тваринному світі, як і в людському, любов нерідко індивідуальна і навіть вибіркова; вона залишається єдиною прихильністю до кінця життя. Тварина здатна, як людина, встановлювати зв’язок між явищами зовнішнього світу і своїм станом, здатна прогнозувати майбутнє. Але, звичайно, людина може ще й оцінювати свої дії, оскільки вона «істота моральна». Та й взагалі багато філософів схильні вважати людську форму граничну для тваринного світу. Але чи адекватна вона світу духовно-божественному, до якого ми насмілюємося спрямовуватися?

Божественний світ далекий від нашої повсякденності, і в своїх міркуваннях ми будемо підніматися до нього поступово. Для початку чітко усвідомлюємо, що на нас лежить відблиск любові не тільки тваринної, але й родової. Тобто умовою нашого вдосконалення є стан всього суспільства, всього роду, а не тільки індивідуальна любов. Причому вдосконалюється інша площина буття – гранично людська, яка є початкова грань справжньої духовності або навіть божественності… От тільки чи витримає людська форма цей не цілком їй притаманний зміст?

Може бути, і не витримає – зараз, на нинішній стадії буття. Однак, і саме завдяки любові, у світі людей діє все той же принцип відбору, що і в тваринному світі, тільки відбувається це в сфері духовній. Природно, результат залежить від того, як «запускається» механізм взаємодії індивідуальної свідомості зі свідомістю родовою, загальною. І яка тут роль статевої любові?

Відразу на таке питання не відповіси. Тим більше що сильна в нас інерція думки тих філософів, які вважали непотрібними і неможливими інші вищі роди істот, крім людської. І не замислюємося ми над тим, що в подібній постановці питання звучить мотив якоїсь «поганої нескінченності», коли людська свідомість насилу розрізняє справжні обриси сущого. І навіть Володимир Соловйов не бачить жодних переходів від цього людського стану до стану Божественного. Але їх і бути не повинно, якщо рід людський «консервується» на його нинішньому рівні – на жаль, часом недалекому від рівня тварини…

Я написав цю фразу і схаменувся: адже і тварина, і людина здійснюють істину – істину визначеного їм буття. І родові закони проявляються як через інстинкти тварини, так і через совість, через розум людини. Інстинкти і розумна совісність – це родові імпульси єдиного закону. Причому здійснюються вони індивідуально, і кожен повинен прагнути втілити в собі всю повноту роду, бо справжня таємниця одиничності, індивідуальності лежить за межами людської свідомості. Так що різниця тільки в якості, «забарвленні» єдиного космічного закону, який в людській свідомості заломлюється як закон історичний…

Безумовно, мають рацію ті, хто (подібно Петру Успенському) стверджує, що любов (скоріше навіть кохання) – це індивідуалізоване почуття, спрямоване на такий же єдиний об’єкт; статеве ж почуття нерозбірливо. Тому «любов – знаряддя пізнання, вона зближує людей, відкриває перед однією людиною душу іншої, дає можливість поглянути в душу природи, відчути дію космічних сил. Любов – це ознака породи».

Абсолютно вірна і оригінальна думка. Успенський вірно зауважує, що навіть у тварин проявляється порода при відборі. «У людей, – розвиває він свою думку, – любов – це знаряддя вдосконалення раси. Коли з покоління в покоління люди люблять, тобто шукають краси, почуття, взаємності, то вони виробляють тип, який шукає любові і здатний на любов, тип еволюціонуючий, висхідний… Любов – знаряддя відбору». До цього мені майже нічого додати. Крім того, що мова йде про еволюцію, яка веде до Божественного.

Автор: А. Ширялін.

One Response to До чого зводить нас любов

  1. Pavlo

    Шановний український влогер тоді бажаю вам знайти справжню любов (чи радше кохання), яка триває роками, до кінця життя, а не дуже швидко закінчуєтсья. І повірте, така любов-кохання існує, просто шукайте її, і колись точно знайдете. А ось це “хімічне почуття”, яке часто помилково сприймають за любов-кохання, ну там коли гормони грають, нажаль лише сама перша сходинка. До речі пару років тому писав свої думки на цю тему статті на цьому сайті “Кохання та закоханість” – http://waking-up.org/rozdumy/kohannya-ta-zakohanist-7-vidminnostey/?lang=uk.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers