Святий Афон. Частина перша.

Posted by on August 1, 2012

Святий Афон

Починаючи з XI-XII століть, люди прагнули в місця, де ходив по землі Ісус Христос і великі християнські святі, в місця, де жили і вмирали монахи-святогорцы, які віддалилися від спокус світу в дикі нетрі Халкідікі. Якщо Палестина і Єрусалим зокрема в нинішній час з різних причин не мають конфесійної єдності, то Афон був і залишається оплотом і зберігачем грецького і слов’янського православ’я. І не дивно, бо здійснити паломництво до його святинь рівнозначно зміцненню віри і самодостатності свідомості («я був на Святій Горі»).

Афон та його цінності з давніх пір володіли притягальною силою і для вчених. Ще Василь Григорович-Барський, який здобув освіту в Києві, відчував непереборне бажання побувати на Святій Горі. У 1727 і 1744 роках він двічі відвідав Афон і залишив нам документально-точні малюнки і описи всіх афонських монастирів. За ним на Святу Гору потяглося безліч вчених-дослідник. Ними рухали різні інтереси: хто вивчав і збирав старовинні рукописи та грамоти, хтось готував різноманітні матеріали з історії архітектури і мистецтва на Афоні, хтось направив свої зусилля на вивчення творів мистецтва – фресок, мозаїк, ікон, мініатюр, різьблення по дереву і каменю, шиття, архітектури і скульптури (а хтось може просто потайки хотів втекти від різних рутинних мирських думок на кшталт, де кращий профнастил Киев). Вінцем цих вчених поїздок стала монографія видатного російського візантиніста Никодима Павловича Кондакова «Пам’ятники християнського мистецтва на Афоні», опублікована ним в 1902 році вона не втратила свого наукового значення і донині.

Шлях на Афон лежить через Салоніки, оскільки дозвіл (діаомонітіріон) на відвідування Святої Гори можна отримати тільки в столиці північних територій Греції. З Салонік ж на Афон – дві дороги: через Уранополіс, містечко на кордоні Халкідіки і Афона, і через невелике селище Іеріссос, розташоване на протилежному березі півострова. Через Уранополіс направляється основний потік паломників, туристів, найманих робітників і ченців, а також і весь вантажний транспорт, що везе на Афон продукти, будівельні матеріали, пошту, книги та інші предмети монастирського побуту. Трипалубний паром «Докспа Есті» («Достойно є») буває битком набитий людьми, важкими вантажними і невеликими легковими автомобілями. Він йде до пристані Дафні, звільняючись в міру наближення до неї від частини людей і машин, які сходять на Арсаніях (причалах) монастирів Зограф, Кастамонпт, Дохпар, Ксеіофонт і Пантелеймон. Решта висаджується в Дафні, звідки на автобусах направляються до столиці Афона Карею, а з Карей розходяться або роз’їжджаються по різним монастирям, скитам та келіям.

Святий Афон

Але є і шлях через Іеріссос. Звідси на Афон йде не паром, а мотор-пая – човен, що бере на борт не більше двадцяти-тридцяти чоловік. Він йде три рази в тиждень, та й то лише при гарній погоді. Але при знанні розкладу та при надії, що море буде спокійним чи достатньо спокійним, дорога через Іеріссос має свої незаперечні переваги. З Салонік можна виїхати не рано вранці, щоб встигнути на пором в Уранополіс, а навіть увечері. Через 3 години ми були вже й Іеріссосі, а в 8:00 ранку прямо на пустинній набережній отримали у місцевого чиновника свої діамонітіріони і сіли на борт човна, що йде звідси до монастиря Івірон.

Переваги такого варіанту подорожі по Афону полягають в порівняно легкому і швидкому попаданню в монастирі, розташовані на північно-східному узбережжі Афона: Хіландар, Есфігмену, Ватопед, Пантократор, Ставронікіта і Івпрон. Втім, і при обох варіантах плавання вздовж берегів Афона його південний край з горою Афон, найдавнішим монастирем cis. Афанасія, а також розташованими на крутих скелях монастирями Сімопопетра, Григоріат, Діонісіат, святого Павла і численними скитами на Карула все одно залишається «пішою» зоною Святої Гори. В деякі монастирі можна дістатися на вантажівках або інших випадкових машинах, але транспорт тут ненадійний, їхати доводиться при майже повній впевненості, що повернення у вихідну точку відбудеться не раніше наступного дня.

Святий Афон

Ще до середини минулого століття на Афон плавали, а по Афону ходили або їздили на вічному транспорті – мулах і осликах. За тисячу років існування Афона ченці протоптали по всьому півострову безліч стежок і побудували з каменю чимало примітивних доріг шириною від одного до чотирьох метрів, по яких і перевозилися на в’ючних тваринах люди і вантажі. Пічне опалення, існуюче в багатьох афонських монастирях і до наших днів, вимагало також щорічної масової заготівлі дров, які доставлялися з лісових ділянок тими ж мулами і ослами, що, в свою чергу, зобов’язувало монастирі утримувати дороги в належному порядку. Щоб оцінити якість свято гірських шляхів, треба пройти їх своїми ногами: від Хілапдара до Зографа, від Зографа до Ватопеда, від Ватопеда до Пантократора і Ставронікіта. Це гірські дороги з затяжними підйомами і такими ж спусками, доступні тільки добре тренованим людям, але доставляють допитливій людині і паломнику справжню радість від спілкування з прекрасною природою Святої Гори.

Свята Гора в давнину представлялася величезним монастирем, свого роду великою іконою, всередині якої святістю володіли не тільки мощі, ікони, церкви, хрести, а й земля, небо, дерева, нарешті самі люди – подвижники Афона.

Аж до сьогоднішнього дня на старих гірських стежках і великих дорогах, в лісах і на берегових скелях де-не-де зустрічаються шляхові каплиці з іконами, хрестами і мерехтливими в крихітних і дбайливо прикритих нішах лампадами. Одна з таких каплиць стоїть на перехресті доріг, що ведуть в Ватопед, Зограф і Хіландар. Покажчики на ній написані грецькою та російською мовами і висічені на камені в дзеркальному відображенні, відповідаючи просторовому положенню точки зору мандрівника і самого монастиря. Тільки дерев’яні хрести на кожній з чотирьох сторін каплиці об’єднували своєю святістю це кругообертання в «Задзеркалля» святих місць.

Святий Афон

Хоча автомобіль на Афоні став звичайною приналежністю побуту, не рідкість і тепер побачити видовище майже з XIX століття: старого ченця на ослику з в’ючними торбами по боках, пішого старця з речовим мішком за спиною і палицею в руках, нарешті механічну споруду з мотором явно місцевого рукоділля .

Святий Афон

Все це келліотів, які самотньо живуть на відшибі від великих монастирів і яким не по кишені мати сучасну техніку. Ще зовсім недавно афонські монастирі поділялися на штатні (ідіорітми) і загальножительні. У перших чернече життя кожного монаха протікало більш-менш самостійно: він володів власним майном, окремо харчувався, мав своїх учнів. Зовсім інший порядок в монастирях загальножительних: все майно тут спільне і кожен монах зобов’язаний підкорятися волі ігумена.

На сьогоднішній день всі монастирі на Афоні – загальножительні. Поряд з цим частина афонського чернецтва живе в скитах та келіях, які знаходяться на землі тих чи інших монастирів. Скити – це ті ж маленькі загальножительні монастирі, керовані настоятелями, а келії – невеликі будиночки без церкви, розташовані на клаптику землі, придбаній у монастиря. Як правило, в келії живуть один або два, рідко – три монаха. Збереглася на Афоні і невелика група одиноких самітників, які селяться в майже недоступних місцях – в печерах на стрімких скелях, ховаючись від метушливого і неспокійного світу.

Святий Афон

Ченці рано лягають спати і рано встають. Ранкова служба в монастирях і скитах починається в 3:00 ночі і закінчується до шести ранку, а в недільні та святкові дні вона затягується до сьомої-восьмої години і закінчується ранковою трапезою. Потім слідує короткий відпочинок і починається послух: на городі, в полі, в саду, на кухні, в пекарні, в бібліотеках і коморах. Ніхто не відмовляється від жодної роботи, та й не прийнято суперечити волі ігумена або економа: вона – закон і виконується по можливості точно і швидко. Від загальних робіт звільняються тільки зовсім старі і хворі ченці, які навіть рідко спускаються до церкви і трапезну і сил яких дістає тільки на те, щоб вийти з келій на балкон та погріти кістки.

З монашества немає зворотного ходу в світ, рішення зодягнутися в чорну рясу дається не відразу, і тому у всіх монастирях існує розряд послушників – молодих людей, які готуються прийняти сан, але ще зберігають свою причетність до зовнішнього середовища. На них лягає вся чорнова робота: прийом та розміщення паломників, прибирання загальних приміщень, прання білизни, робота на кухні і в пекарні, заготівля дров та багато іншого, на чому тримається порядок і чистота побуту.

Святий Афон

На арсаніях і дорогах, в лісових чашах та одиноких келіях, в монастирях і монастирських угіддях – всюди видно чернече трудове життя, яке майже не знає зовнішньої втоми і спокою. Афон живе за старим юліанським календарем та своєму часу, яке відрізняється від європейського на 4 години. Ранок для Святогорця починається в другій ночі, а вечір – в четвертій дня. Заїжджий європеєць не відразу звикає до такого розпорядку доби і «випадає» з нормального для нього ритму життя. Але для афонських ченців це природний хід часу, і сотні років вони живуть за статутом, заповіданим їм засновниками монастирів, а багато з них створені ще в X столітті (Велика Лавра, Ватопед, Івірон, Ксіропотам, Дохіар, Філофей, Св.Павел. Ксіропотам , Есфігмен).

Продовження читайте в наступній частині.

Автори: Герольд Вздорнов, Олег Тарасов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers