Вирішив знов повернутись до теми дзен-буддизму, про який вже згадував на сторінках цього журналу, скажімо ось тут. Філософія дзен одна з моїх улюблених, адже вона є надзвичайно проста та складна одночасно (простим то бути зовсім не просто), сповнена всіляких парадоксів, цікавих повчальних історій та притч. Традиція дзен є однією з самих коротких та прямих шляхів до щастя та просвітлення. А ще на короткому шляху потрудитись треба файно, тож дзен-буддійські монахи мають не лише постійно перебувати у медитації, а і при цьому огород обробляти, там дрова колоти, воду носити, господарку вести. (може сучасні дзенські монахи паралельно з медитацією займаються торгівлею акціями на фондовому ринку чи програмуванням у Сі плюс плюс). Але окрім медитації для дзен-буддизму характерний такий цікавий вид духовної практики як коани.

Коан – це задача, яку дає дзенський майстер своїм учням для роздумів. От уявімо, що ви дзенський монах, тут вас майстер просвітлений викликає до себе і каже: “А покажи но мені шановний монах, як має виглядати вітер без вітру”. Ви, звісно будете пробувати, щось йому показати, але одразу отримаєте бамбуковою палкою по одному місцю. Ну і відправить вас майстер думати над задачею. Ця задача і є коан. Отримавши такий коан, людина логічно буде думати, як знайти логічне вирішення – показати вітер без вітру (то лише приклад). Та фішка в тому, що логічного рішення не має. (зовсім, зовсім) Будь-які спроби знайти таке рішення приведуть до нових ударів бамбуковою палкою доброго дзенського майстра по одному місцю тупого (чи навпаки надто розумного) монаха.

Є гарна історія, про те як один мудрий просвітлений дзенський майстер на ймення Мокурай дав коан своєму учню-монаху Тойо. Коан був наступний: Мокурай попросив Тойо показати йому хлопок однієї долоні¹. Ну і Тойо став приходити до Мокурая та показувати різні речі, видаючи їх за хлопок однієї долоні (музика гейш, звуки капання води, ще щось). Та все було не те, Мокурай відправляв учня думати над хлопком однієї долоні знов і знов. Якось Тойо прийшов до Мокурая і хотів йому показати чергову версію того, що він думав, буде тим клятим хлопком одної долоні, та добрий Мокурай одразу вгрів його своєю палицею і відправив думати знов.
– Але Ви ж навіть не вислухали, що я хочу показати! – скричав Тойо.
– Та я по твоєму одному вигляду й так бачу, що ти не маєш жодного поняття, що таке хлопок одної долоні.
Нарешті з часом Тойо став приходти до Мокурая все рідше та рідше і врешті, настав час, коли він зовсім перестав до нього з’являтись. Врешті Мокурай сам вирішив відвідати свого учня Тойо, прийшов до нього в кімнату, а той щасливий сидить собі в медитації. Ну і питає Мокурай його:
– Ну що мій учню, чи можеш показати, як виглядає хлопок однієї долоні?
– Хлопок одної долоні, та кому він потрібен! – відповів Тойо та далі погрузився в щасливу медитацію.
– О! бачу ти, врешті, зрозумів – вдоволено потер руки Мокурай.

Отож, коан не має жодних логічних вирішень, а його мета направлена на те, щоб вийти за межі свого розуму та логіки. А вихід за межі розуму приведе до маленького просвітлення, яке в буддизмі називають “саторі”, а може й до великого просвітлення – нірвани. Маленький нюанс – вихід за межі розуму зовсім не значить, що розум втрачається чи відкидається, просто він перестає бути паном, а стає слугою людини (де йому і місце). А ще, перш ніж виходити за межі розуму треба його мати, а то навіть і не буде за межі чого виходити. Пропоную вам шановні читачі переварити те, що я тут написав про коани, а далі вже продовжу у наступній частині.