Слідами Фоми Невірного

Posted by on

Святий Фома

У 52 році н. е. до Індії з Західної Азії приплив св. Фома, або Фома Невірний. Він пробув в Індії дванадцять років, а останні вісім років свого життя провів у Мадрасському районі Мілапур. Місця, пов’язані з його ім’ям, стали святинями для паломників. У 1517 році в стародавньому Меліапурі на Малабарському узбережжі висадилися португальці. Вони знайшли руїни несторіанської церкви X століття, під якими збереглися гробниця у формі купола і пам’ятник апостолу Юді Фомі. Гробниця Фоми відома з VI століття, а ця частина узбережжя колись називалася Бетумах, або Місто Фоми. Коли в 1293 році тут побував Марко Поло, він бачив християн, індусів і сарацинів, які молилися у цього святого місця.

Традиція Фоми існує в околицях Мадраса впродовж півтора тисяч років, а зародження її, можливо, відноситься до перших років після розп’яття Христа. Апостол Фома Дідім, відомий також під ім’ям Фома Невірний, приплив до Індії в 52 році із Західної Азії та висадився в стародавньому Кранганурі на Малабарському узбережжі. З дванадцяти років, проведених в Індії та Східній Азії, сім він прожив у Кералі. Останні вісім років свого життя апостол Фома провів у Меліапурі, нинішньому Мілапурі, південному районі Мадраса.

За довгі століття легенда про одного з учнів Христа перетворилася для мільйонів людей у своєрідну віру. Один з ритуалів цієї віри – паломництва по святих місцях, пов’язаних з апостолом, які дотепер відбуваються в Мадрасі. Пройти по стопах св. Фоми – значить стикнутися з високим і чистим духом.

Церква на горі святого Фоми

Мала Гора в Сайдапеті – тут він жив і проповідував свою віру. Це скоріше невисокий пагорб, але церкви, що стоять на ньому помітні здалеку. Нова церква, освячена в 1971 році, привертає увагу незвичайною круглою формою. Правда, паломники більше шанують сусідню стару церкву, споруджену в 1711 році в якості прибудови до храму, який був зведений португальцями в 1511 році. Зовні вона виглядає більш ніж скромно, зате в крихітному її приміщенні панує незвичайна атмосфера, якій можуть позаздрити багато великих храмів. Ця церква Святого Причастя розташована над печерою, де жив св. Фома. Якщо спеціально не шукати печеру, її можна і не помітити. За дверима біля основи вівтаря відкривається вхід, через який насилу протиснеться доросла людина. Звід в печері досить високий, і по ній можна ходити не пригинаючи голови. Тут, осторонь від суєтного світу, всі охоплені надзвичайним спокоєм, який допомагає воскресити примари благословенного минулого.

Церква на горі святого Фоми

Під самим склепінням печери є отвір, такий ж маленький, як і вхід; переказ свідчить, що через нього Фома, побоюючись переслідування, врятувався втечею на Ель Гранде-Монті, як називали її португальці, тобто на Велику Гору. У цього вікна, в південно-східній частині печери, на стіні є виразний відбиток руки, а біля підніжжя пагорба на камені зберігся такий же ясний слід стопи. Вважається, що обидва сліди належать святому. А молився він, за переказами, перед хрестом, вибитим в скелі поруч з церквою.

Церква на горі святого Фоми

Позаду церкви в скелі є затишна виїмка, з якої паломник може набрати солодкої джерельної води. Кажуть, це невичерпне джерело виникло, коли св. Фома вдарив по скелі, щоб напоїти стражденних, які зібралися на його проповідь з ураженого посухою Сайдапета. Вода ця, за переказами, має цілющі властивості.

Щороку, в четверту суботу та неділю після Пасхи, тут відбувається подія, що нагадує змішанням святкових веселощів і побожності середньовічний ярмарок. Тисячі людей приходять тоді на Малу Гору (на тамільській – Чинна-Малай), і чуйну тишу, що огортає зазвичай церкву Воскресіння, порушує шум свята.

Саме звідси св. Фома здійснював щоденні прогулянки на берег океану в Мілапур, який португальці згодом охрестили Сан-Томе. По дорозі він відпочивав у двох гайках посеред рисових полів і розмовляв з людьми, які збиралися навколо нього. Полів цих давно вже немає, зате залишилися дві галявини під купами дерев, де в пам’ять про мілапурську легенду португальці поставили по церкві.

У 50-х роках XVII століття сімейство Мадейрос, одне з найбільш шанованих в Сан-Томе, побудувало в Рощі св. Фоми, що в п’яти кілометрах від Малої Гори, церкву Відходження. Це характерний зразок старої португальської архітектури: довга будівля з вигнутим дахом і без дзвіниці. На думку деяких фахівців, саме роду Мадейрос, який у середині XVI століття користувався в тутешніх місцях великим впливом і вклав чимало коштів у будівництво храмів, зобов’язаний своєю назвою Мадрас.

Каатту-Ковіл

Менш ніж за два кілометри від узбережжя Сан-Томе розташований Каатту-Ковіл, як донині називають його таміли, тобто Лісовий Храм. Справжня його назва – церква світлоносної Богородиці, це найстаріша церковна споруда, що збереглася в межах міста. За переказами, вона споруджена в XVI столітті на місці другого гаю, де зупинявся на відпочинок Фома Дідім, і з нею пов’язана романтична легенда. Нібито у Коромандельського узбережжя терпів лихо португальський корабель, але завдяки променю світла з далекого берега йому вдалося уникнути краху. Досягнувши суші, моряки пішли на світло, але промінь раптово зник.

Реліквії, виявлені португальцями при розкопках гробниці в 1523 році, були відвезені вглиб материка, а на цьому місці в 1606 році побудували церкву. Це був рік, коли король Португалії Філіп II заснував Єпархію Сан-Томе і призначив першого єпископа. На місці первісного храму в 1898 році звели ще більш красивий собор-базиліку, який можна бачити і сьогодні. Його 55-метрові дзвіниці велично підносяться над узбережжям.

Церква в Сан-Томе

У цьому чудовому неоготичному соборі є склеп, де зберігаються деякі апостольські реліквії. Над ним підноситься в небо другий – менший – шпиль собору. А за склепом знаходиться один з найкрасивіших у Мадрасі вітражів, який складається з трьох частин і являє собою життєпис Фоми Невірного. Важливе місце в соборі займає метрова статуя Мілапурської Божої Матері, яку нібито привіз з Португалії в 1543 році заповзятливий священик отець Гаспар Коелью. Якщо дата точна, то це, можливо, найстаріший зразок європейської скульптури, що зберігся в Азії.

Кілометрів за п’ять від місця поховання св. Фоми є гора, названа його ім’ям. Як свідчить переказ, св. Фома був вбитий на цьому самотньому пагорбі, що підноситься на 100 метрів над околишньою рівниною. На передбачуваному місці вбивства стоїть церква Богородиці Очікуючої. Вона побудована португальцями в 1547 році замість стародавнього несторіанського храму, який простояв там багато століть.

При закладці фундаменту церкви отець Гаспар Коелью виявив «кровоточащий хрест» з древніми письменами на пехлеві – перській літературній мові епохи Сасанідів. Цей кам’яний хрест, як вважається, вибитий св. Фомою (причому подібні хрести є в семи його храмах в Кералі) і в даний час є частиною красивого церковного вівтаря, виконаного у вірменській традиції. За переказами, віруючі вперше побачили кров на хресті під час меси 18 серпня 1558 року, і потім це траплялося час від часу аж до 1704 року.

Біля вівтаря знаходяться стародавня картина, а також уламки кісток і обривки матерії, що нібито належали св. Фомі. На картині зображена діва Марія, і в письмових джерелах вона згадується ще в 1559 році; вважається, що написав картину св. Лука, а св. Фома привіз її до Індії. Реліквії, що лежать поруч подібні до тих, що зберігаються в мармуровому склепі в базиліці Сан-Томе. Вони, стверджує легенда, – частина знахідки, виявленої на узбережжі в Сан-Томе.

Церква стоїть у відокремленому місці на вершині пагорба. Її прямокутна вигнута покрівля в португальському стилі споруджена в XVII-XVIII ст. на пожертви вірменських християн. Крім того, вони подарували церкві багато прикрашену кафедру і портрети апостолів, що висять на стінах.

Це одна з небагатьох церков в Індії, де дотримується древній азіатський ритуал. Паломники, що прибувають з усіх кінців країни, проходять, ступаючи босими ногами, через великі склепінні ворота і повільно підіймаються по 135 сходинках на саму вершину. Багато в знак смирення проробляють цей шлях на колінах.

Тут, на Горі св. Фоми, віруючі і невіруючі глибоко переймаються світлим духом апостола. Потрапивши сюди, людина починає осягати, чому вікові легенди про життя і смерть св. Фоми надихають на невгасиму віру мільйони людей – індусів з культури, християн по вірі і азіатів по ритуальній традиції. Тут, на півдні Індії, всі вони зливаються воєдино, слідуючи по стопах св. Фоми.

Автор: М. Парваті.

P. S. Духи вещают: А еще было бы несомненно здорово как то самому отправится по следам апостола Фомы, проехавшись по его местам в Индии. Вот только нужно помнить, что с транспортом в этой стране все может быть очень непросто, так что советуем наперед забронировать все необходимые билеты на поезд и может даже воспользоваться доставкой жд билетов на дом.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers