Кожен парний рік годиться для спостережень Віфлеємської зірки. Бо тоді в будь-який ясний вечір двох різдвяних тижнів над західним краєм горизонту видно дуже яскраве небесне тіло. У Новому Завіті говориться, що начебто як раз воно закликало волхвів покинути рідну Персію і відправитися на захід, у бік Єрусалиму, щоб першими вклонитися новонародженому Немовляті. На жаль, те, що в цей час аж до нового року постає перед нами, – це Венера, яка виступає на сей раз в ролі вечірньої зірки. Волхви, тобто хаддейські мудреці та віщуни, були досвідченими астрологами, добре знайомими з зірками та планетами. І така регулярно повторювана поведінка Венери їх би не здивувала. Чи не виходить, що вони побачили в перше Різдво щось куди більш примітне і незвичайне, ніж Венера, раз це переконало їх в наступі нової ери?

На різдвяних листівках зірка сяє з такою силою, що перетворює ніч на день. І дійсно, в Сирії єпископ Антіохійський Ігнатій близько 100 року нової ери пише, як «всі зірки разом з Сонцем і Місяцем зібралися хором навколо цієї зірки, але вона всіх їх своїм світлом перевершила». На жаль, повний захоплення єпископ жив набагато пізніше описуваної ним події і сам спостерігати її був не в силах. Та й зірка не могла сяяти настільки яскраво. Адже з Біблії ясно, що цар Ірод і «всі первосвященики й книжники» самі-то її не помітили (Матв., 2)

Більше того, є незалежні свідчення сучасників, які жили на іншому краю Землі. Китайські астрономи ретельно записували все, що відбувалося в небі ще за століття до народження Христа (про якого, природно, і не підозрювали), але жодної згадки про дуже яскраву зірку в цей час у них немає. За тисячоліття вони занесли в свої книги кілька спалахів так званих Наднових – зрідка вибухово явлених молодих зірок, але жодна з них за часом нам не підходить.

А що якщо волхви звернули увагу на якесь інше небесне знамення? Щоб відшукати відповідне астрономічне явище, треба знати, коли саме Ісус з’явився на світ. Зараз очевидно одне (цього і церква тепер не заперечує): велика подія сталась не 25 грудня першого року нової ери.

Давайте в цьому розберемося. Християни почали відзначати Різдво лише через триста п’ятдесят років після приходу Засновника своєї релігії. Дату для нього вибрали, найімовірніше, тому, що 25 грудня близько до моменту зимового сонцестояння, коли день дорівнює ночі, та й до звичного для античного світу римського свята сатурналій. Більше того, час року дня Різдва Христового підходить будь-який, крім хіба зими, недарма ж у Біблії говориться, що тоді стада були в полях і луках (Лука, 1:8).

Та й рік, безсумнівно, не той. Адже лише в 525 році нової ери вчений чернець Діонісій Малий (до речі, наш, так би мовити, земляк – родом з північних берегів Чорного моря) встановив ту систему нумерації років від Різдва Христова, якою наразі користується світ. Вираховуючи час, Діонісій упустив чотири роки царювання римського імператора Октавіана. І чи не виходить, що справжнє Різдво сталося за кілька років до нашої ери?

Але повернемося від календаря до зірок. Під п’ятим роком до нової ери китайські хроністи записали появу в небі «метлістої зірки», яка як би розчищала небо. Минуло цілих сімдесят діб, перш ніж вона згасла, а в момент свого розквіту вона була вельми яскравою. Китайські астрологи уклали: це до змін, настільки довгий час видимості небесного знака говорить про велику важливість передбачуваних подій.

Як нині стверджує кембриджський астроном Колін Хамфриз, волхви бачили якраз цю, «китайську» комету. Але англійський вчений ігнорує той факт, що в стародавній Європі появі комети зазвичай приписували згубні, а не радісні події. Наприклад, так оцінили астрологи яскраву комету 134 року до нової ери, що збіглася з царювання грізного Мітрідата Понтійського, який нічого доброго не зробив.

За сімдесят діб, що в небі виблискувала комета п’ятого року до нової ери, волхви могли спокійно дістатися до Єрусалиму. Це – по-перше. А по-друге, рухливе хвостате небесне тіло цілком підходить під опис євангеліста Матвія: «… і ось зоря, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, як, нарешті прийшла й стала зверху, де Дитятко» (Матв ., 2:9). Це прекрасно зображено багатьма живописцями епохи Відродження, але особливо вражаюче – у «Поклоніння волхвів» Джотто ді Бондоне, завершеному в 1303 році.

У нього виразним чином сяє саме хвостата комета, що стоїть прямо над яслами, де перед волхвами – все Святе Сімейство. Немає сумнівів, що великого італійського художника надихнула знаменита комета Галлея, що осяяла небо кількома роками раніше: її-то він бачив, а от верблюдів, на яких прибули волхви, навряд чи, варто тільки глянути на дивне їх зображення.

Як не дивно, китайці, що спостерігали в п’ятому році до нової ери свою «Йетлу в небі», за всі сімдесят діб жодного разу не помітили ніякого її руху. Це призвело нинішніх англійських астрономів до думки, що перед китайськими мудрецями була зовсім не комета, а так звана гостьова зірка – світило, що з’являється на порожньому місці небосхилу. Астрофізики свідчать, що такі об’єкти, нині іменовані Новими, виникають, коли з однією з зірок зривається потужне газове покривало. Воно обрушується на сусідню, парну першу зірку і потужно вибухає.?)

Все ж і така гіпотеза не без слабких місць. Справа в тому, що стародавні близькосхідні астрологи майже цілком були поглинуті подіями, в яких беруть участь планети, Місяць і Сонце, а ефемерні утворення, як Нові і комети, їх не цікавили. Волхви займалися знаками Зодіаку, будинками планет, їх зближенням, благоприятністю таких подій… І саме в сьомому році до нової ери вони зареєстрували вельми важливе явище – потрійне зближення Юпітера і Сатурна в сузір’ї Риб.

Тому, хто нехтує астрологією, ця подія нагадує щось на зразок космічного танцю двох яскравих планет на тлі блідих зірок, що утворюють сузір’я Риб. У травні Юпітер як би наздоганяє повільно рухливий Сатурн і обходить його. Потім обидві планети постають нашому оку йдучи в протилежному напрямку. Але незабаром Земля їх «дістає»; в жовтні планети тісно зближуються майже до самого кінця року. У грудні Юпітер спершу злегка відходить від Сатурна, а потім знову возз’єднується з ним – це вже третє зближення. Але потім вони розійдуться назовсім. Ось цей танець від уваги халдейських волхвів вислизнути ніяк не міг.

Шеффілдський астроном Дейвід Хьюз стверджує, що Юпітер і Сатурн в подібні відносини вступають лише раз на 139 років. Для вавилонян це мало колосальне значення. Бо в ті часи зодіакальний знак Риб астрологи пов’язували з єврейським народом. Юпітер ж, як відомо, панував над античними богами, а Сатурн мав відношення до законів справедливості і до Палестині. Тобто тут ми бачимо ціле зібрання сил божественних, царствених і доторканних Землі Обітованої. Д. Хьюз укладає; «Для древніх жерців з’єднання Юпітера з Сатурном в сузір’ї Риб означало знамення приходу Месії (Спасителя), обіцяного іудеям в Старому Завіті».

Досвідчені волхви могли заздалегідь вирахувати це потрійне з’єднання. У травні сьомого року до нової ери вони бачили перше з них, але, ймовірно, відклали свою подорож до закінчення спекотного літа. Потім, вже в дорозі до Єрусалиму, зафіксували важливий момент; Юпітер і Сатурн сходять в місці сонячного заходу. Англійський вчений вважає, що біблійна фраза «ми бачили зорю Його на сході» (Матв., 2:2) означає «ми бачили Його зірку на сході в той момент, як Сонце сідало». Волхви і порахували цю хвилину народженням Христа.

Повідомлення волхвів, має бути, при дворі Ірода викликало паніку. Адже іудеї-астрологи таким подіям зазвичай уваги не приділяли, з’єднання планет їм було невтямки. Наприкінці року мудреці, що прийшли зі сходу, знову побачили зближення тих же небесних тіл осторонь Віфлеєму, куди і направили свої стопи, не забувши прихопити багаті дари для Немовляти.

Начебто все сходиться, але й у цій гіпотезі є слабке місце. Біблія чітко говорить про зірку, а не про планету, і не про пару планет. Адже навіть у період найбільшого зближення при потрійному з’єднанні Юпітера з Сатурном вони відстоять один від одного на ширину місячного диска.

Чи не звернутися тут до думки видного американського астронома Роджера Сіннота? Він прорахував розташування планет приблизно в той же час і виявив, що, крім всього іншого, було зближення Юпітера з Венерою. І справді, 17 червня другого року до нової ери жителі Вавилона помітили, що два цих тіла мало не зливаються в небі Іудеї, що лежить на захід від них. Залишилися свідчення того, що «Венера поглинула Юпітер і потім знову породила його» – планети розійшлися. Що може бути кращим доказом приходу Царя Небесного?

Однак і тут є сумніви. Цар Ірод, судячи з всього, до другого року до нової ери був вже в могилі. Історичні джерела, правда, точної дати кончини чомусь не дають, але кажуть, що смерть настала «в декількох днях від затемнення Місяця». Очевидно, мається на увазі його затемнення в Палестині 13 березня четвертого року до нової ери. Словом, поки немає теорії, яка б не суперечила хоча б одному з доступних науці фактів, які говорять про точну дату Різдва Христового. Навіть чотири євангелісти не в усьому одностайні.

Про велике дійство, влаштоване у фіскальних цілях імператором Августом, св. Лука пише; «… Цей перепис перший в правління Квірінія Сирією» (Лука, 2:2). Римські хроніки повідомляють, що правителем даної провінції Квіріній став не раніше шостого року нової ери, тобто коли Ірод вже був мертвий.

З писань св. Луки ми дізнаємося, що коли Немовля з’явилося на світ, «в тій країні були на полі пастухи, які містили нічну варту у стада свого. Аж ось Ангол Господній … І сказав їм … нині народився вам у місті Давидовому Спаситель» (Лука, 2:8-10). Але ні зірок, ні волхвів св. Лука не згадує. Взагалі про зірку і волхвів з усіх чотирьох євангелістів сповіщає тільки св. Матфей. Але не для того ж, щоб прикрасити свою і без того драматичну розповідь?

Звичайно, можна схилитися до думки багатьох віруючих, згідно з яким Віфлеємська зірка – просто чудо Господнє, і немає чого її розглядати з наукових точок зору. Провидіння її запалило, щоб спонукати волхвів до Вифлеєму для поклоніння Спасителю і піднесення йому дарів. Поки ясно одне: який би варіант ми з вами, читачу, не обрали, люди будуть дивуватися Віфлеємській зірці, доки відзначають Різдво Христове.

Автор: Борис Сілкін.