Амір Хусро – поет, музикант, композитор і винахідник музичних інструментів, який жив у XIII столітті, присвятив весь свій багатогранний талант глибокій і непохитній вірі в Бога. Він закликав до терпимості й гуманності, поєднуючи у віршованих творах місцеві поетичні традиції з канонами своїх тюркських предків. Стиль Хусро унікальний, а засобом самовираження йому служила мова, ним самим же винайдена, яку він називав хіндві. Те було змішання арабської, перської, санскриту та діалекту браджбхаяна. У поезії Хусро знайшли яскраве відображення його знання і досвід, глибокі почуття і потаємні думки, і творча спадщина поета донині користується величезною популярністю.

Сьогодні – буйство фарб,
куди не кинеш погляд. У будинку мого ходжі –
велике свято.
Я тут, біля вчителя і наставника.
Світ осяяний світлом Нізамуддіна Лулії.

У обнесеному кам’яною стіною дворі, де стоїть мавзолей хазрата Нізамуддіна Аулії, гулко звучить багатоголосий хор. Він співає у супроводі барабанів, фісгармонії, під зачаровуючий ритм ударів в долоні. Кожен четвер, коли змовкають заклики до вечірньої молитви, віруючі беруть участь у сама, або музичному ритуалі. Спочатку музиканти грають в повільному темпі, але поступово прискорюють ритм. Віруючі погойдуються в такт музиці і ритмічно плескають у долоні. Це справляє гіпнотичну дію на безліч людей, що зібралися вшанувати пам’ять великого суфійського святого. Тут панує атмосфера ревної віри і благоговіння, в людях раптом займається вогонь віри, про який йдеться у віршах, написаних більше шестисот років тому Аміром Хусро, настільки глибоко шанували Нізамуддіна Аулію, що його поховали поруч зі святим, в тому ж дворі, де звучать складені їм пісні.

Прихильники суфізму вважають, що музика здатна проникати в сокровенні глибини серця, збуджувати в людині прагнення до вищої істини. І оскільки музика розкріпачує душу, вона служить невід’ємною частиною молитви. Амір Хусро підніс мистецтво молитви, створивши зразки надзвичайно красивої, безсмертної музики. Предки Аміра Хусро були тюрками. Його батько, воєначальник, втік від навали монголів і влаштувався в Індії. Він знайшов притулок при дворі султана Ільтутмиша, одного з перших мусульманських правителів в Індії, і одружився на індійці.

Амір Хусро народився в 1235 році і був названий Абуль-Хасаном. Батько, переконавшись, що він самий тямущий з його дітей, віддав Абуль-Хасана в учні святому Нізамуддіну Аулії, коли хлопчикові було всього чотири роки.

Дікшіт, тобто перші навички в музиці, Абуль-Хасану виклав сам Нізамуддін Аулія, і з тих пір вплив суфійського святого відчувався у всьому, що б не робив учень, який зумів засобами слова і музики створити творіння, що не в’яне ось вже шість століть. Після пісні Аміра Хусро, пройняті натхненною вірою, стали називатися ранг (колір божественного). Ранні мирні роки в обителі Нізамуддіна Аулії тривали недовго. Абуль-Хасану йшов дев’ятий рік, коли його батько загинув в одному з боїв. І тоді хлопчик разом зі своєю матір’ю і всією родиною знайшов притулок у діда, Наваба Імад-уль-Мулька, шляхетного вельможі. Будинок діда був відкритий для всіх, там збиралися освічені люди, підтримувалися культурні традиції. Саме там Абуль-Хасан вивчив, крім турецької і перської, ще й ряд місцевих мов, у тому числі санскрит.

Всі ці мови він використовував пізніше у своїй творчості. За переказами, коли його запитували, хто він такий, Хусро нібито відповідав: «Я індостанський турок; запитай мене про що завгодно на хіндві, і я дам тобі відповідь». Хіндві буквально означає «індський» – так назвав Амір Хусро створену ним мову. Згодом своїм талантом він здобув собі звання Тутье-Хінд, тобто «Голос Індії».

У віці дванадцяти років Абуль-Хасан написав свій перший двовірш, а до сімнадцяти років вважався вже визнаним поетом в літературному середовищі того часу. Проте часи були суворі. Нова династія прагнула до влади, а колишні правителі не хотіли поступатися. У таких обставинах залишатися осторонь від боротьби було неможливо. І Абуль-Хасан, прийнявши покладений йому аристократичний титул, брав участь у спільній боротьбі під ім’ям Аміра Хусро. Але і в пору всіх цих політичних лихоліть він не відкладав пера, продовжував творити. Він був придворним поетом при султані Аллауддіні Хильджі, і пізніше, коли до влади прийшли Туглака, – за султана Гьясуд-Діні Туглака. Він залишався при дворі останнього аж до своєї смерті в 1325 році.

У витончених віршах, прекрасній музиці Амір Хусро оспівував діяння султанів, своїх покровителів. Одного цього було достатньо, щоб його твори прожили довге життя. Але йому вдалося до того ж висловити прагнення людської душі до Бога, і саме це зробило його вірші безсмертними і здобуло йому народну любов. Амір Хусро не втомлювався захоплюватися своїм учителем Нізамуддіном Аулією, і під його впливом створив духовну музику і вірші, які донині становлять гордість індійської культурної спадщини. Все своє життя Хусро цінував і прославляв гуманізм, терпимість і милосердя.

Творчий стиль Аміра Хусро унікальний, бо він одягав всі свої пізнання в мовну форму, доступну навіть самим неписьменним слухачам. На перший погляд може здатися, що кожний віршований рядок Аміра Хусро – вираз ніжних почуттів коханця, який сумує за коханою. Але при більш глибокому, філософському підході виявляється, що мова в них йде про душу, що тягнеться до Бога.

Не відкидай мене,
Розлука наша нестерпна.
Ніч розлуки довга, як твої
коси,
А зустрічі наші короткі, як
життя.
О друг! Як винести мені темряву ночей,
Коли не дано побачити улюбленого
обличчя?

Деякі стверджують, що Амір Хусро написав 99 книг. Але головною його працею багато хто вважає «Кхалікбарі» – словник у віршах, в якому дві тисячі двовіршів на хіндві. Кожен з двовіршів пояснює значення різних слів і виразів з арабської і перської мов.

Складаючи музику на свої вірші, Амір Хусро використовував індійську, арабську і перську нотні системи і створив нову музичну форму, яка отримала назву Індрапрастха, Мел, або Татха-Падхаті, і стала основою індійської класичної музики, якою ми знаємо її зараз. Вона дозволяла співакові брати одні й ті ж ноти у високому і низькому ключах в рамках окремої раги або музичної теми. Разом з тим Хусро склав кілька нових раг і вніс новизну у виконання існуючих paг.

Ім’я Хусро найчастіше пов’язують зі стилем релігійного співу каввалі, який вже склався в його час. Але Хусро вдихнув у нього нове життя, дав йому новий напрямок. Каввалі можна почути і в наші дні в Нізамуддіні, одному з районів Нью-Делі, де знаходиться могила Хусро і мавзолей його вчителя Нізамуддіна Аулії. Хоча в останні роки народне виконання каввалі переживає занепад під впливом кепських фільмів і поганої музики до них, справжні майстри цього стилю і нині здатні підносити душу, як у колишні століття.

Аміру Хусро приписують також написання декількох тал, що складають ритмічний малюнок музичних творів. Деякі вчені вважають, що саме Амір Хусро винайшов триструнний музичний інструмент під назвою Сахтара, тобто «три дроти». Від нього-то і веде свій початок нинішній ситар. Амір Хусро вважався також винахідником дхолака – ударного інструменту, широко поширеного нині, особливо в народній музиці. Крім того, їм були вдосконалені інші музичні інструменти.

Але при всій великій кількості нововведень і творчих знахідок геній Аміра Хусро найбільш повно і яскраво проявився в його витончених, красивих віршах. Він досконало володів словом і вміло користувався можливостями, які відкривав перед ним синтез декількох мов, і поезія його нікого не залишає байдужим – незалежно від віку і стану.

Мінливості тієї епохи деколи змушували Аміра Хусро надовго їхати від Нізамуддіна Аулії. Так, одного разу він супроводжував свого покровителя султана Гьяс-уд-Діна Туглака в його подорожі в Бенгалію в 1325 році. Перебуваючи далеко від дому, Амір Хусро отримав звістку про смерть Нізамуддіна Аулії і негайно повернувся до столиці. Охоплений горем, він виливав свій біль у віршах. Ось, наприклад:

Діва обійнята сном на своєму ложі,
Косами приховано її обличчя.
О Хусро! пора вирушати
додому,
Бо темрява розстеляє над землею
свій покрив…

Через шість місяців помер і сам Амір Хусро. Все життя Хусро незмінно повертався до стоп Нізамуддіна Аулії. І святий палко любив Хусро, називаючи його Тюрк-і-Аллах, тобто турком Аллаха. Він сказав одного разу: «Якби було дозволено законом Аллаха, щоб двох осіб поховали в одній могилі, то я хотів би бути похованим разом з Аміром Хусро».

Хусро похований поруч з Нізамуддіном Аулією. І в наші дні, відвідуючи мавзолей святого, відвідувачі зупиняються на мить біля могили поета, щоб вшанувати пам’ять чоловіка, який надзвичайно збагатив музичні та поетичні традиції Індії.

Автор: Варша Рані.