Продовжую тему про славетну традицію дзен та коани, початок статті можна глянути тут. Коан – особлива духовна вправа, задача, яку дає майстер учню, щоб той думаючи над нею звільнявся від своїх стереотипів, виходив за межі розуму. Дуже часто коани приводили до просвітлення монахів, і в традиції дзен коани стали окремим літературним жанром, в якому описуються різні історії про те, як будь-хто з монахів з досягнув просвітлення. Наприклад, такий гарний коан:

Один монах прийшов в буддійський монастир, де в той час жив відомий просвітлений майстер дзен, якого звали Дзесю. Вступивши на поріг монастиря, той монах спершу поспішив поїсти (очевидно, голодний з дороги був), а потім одразу пішов на прийом до Дзесю.
– Я щойно прийшов у ваш монастир і прагну вчитись у вас,- сказав монах.
– А ти вже поїв рисової каші? – запитав Дзесю.
– Поїв, – відповів той
– Тоді піди краще помий миску, – сказав Дзесю.
В цю мить монах здобув просвітлення.

Якщо я всіх навколишніх людей буду закликати помити свої миски, мабуть мізерна кількість з них (десь наближена до нуля) таки досягне просвітлення. Яка ж тоді різниця між тим буддійським монахом і всіма решта людьми? Різниця дуже велика, той монах завдяки постійними медитаціям вже підготував себе до входження у просвітлення. Якщо описати образно, то його душа вже була вагітна просвітленням (так само як часом розум буває вагітним ідеєю). Задача ж коану – допомогти людям вагітним просвітленням розродитись, це як ванна Архімеда, приймаючи яку, в нього народилась Євріка. Коан – це останній фінальний ривок, який робить альпініст під час свого сходження до вершини.

Якщо дивитись на коан як літературний жанр, то він дуже схожий із притчами. Однак притча та коан не одне й те саме. Притча то часто просто повчальна алегорична історія, коан ніколи не є алегоричним, в основі всіх дзен-буддійських коанів лежать реальні історії, які дійсно траплялись з монахами та їхніми наставниками. З часом коанами стали називати будь-які повчальні історії, які вели просвітлені майстри дзен зі своїми учнями. Наприклад, такий повчальний коан – притча.

Юнак на ймення Ямаока Тєссю, вивчаючи дзен, ходив від одного майстра до іншого. Прийшов він і до Догена із Секоку. Бажаючи показати свої досягнення в розумінні філософії дзен, він сказав:
– І розум, і Будда, і всі земні створіння в кінцевому результаті не існують. Справжня природа речей – пустота. Не має ні освідомлення, ні ілюзії, ні мудреця, ні бездарності. Не має ні нагороди, ні втрати.
Доген мовчав та спокійно курив попиваючи при цьому файний китайський чай шу пуэр. Несподівано він сильно стукнув Ямаоку своєю бамбуковою трубкою. Юнак сильно розсердився
– Якщо нічого не існує, – запитав Доген, – то звідки взявся цей гнів?

Дуже гарною збіркою дзен-буддійських коанів є книжка “Застава без ворот”, в яку ввійшло 48 кращих коанів від найбільш відомих просвітлених майстрів традиції дзен. (звісно все можна знайти в інтернеті) До вашої уваги такий коан:

Всякий раз, коли наставника Цзюйді запитували, що таке дзен, він у відповідь піднімав палець. Один юний монах, копіюючи його, теж став піднімати палець, коли його запитували, чому вчить його вчитель. Почувши про це, Цзюйді взяв ніж підійшов до монаха, запитав, що таке дзен, коли той по звичці підняв палець, Цзюді схопив пальця та відрубав ножем. Той закричав від болю і побіг геть. Цзюйді гукнув його і коли він обернувся, знову підняв палець. У цю мить монах раптово досяг просвітлення.

Палець штука звісно потрібна, але просвітлення ще краще, отакі вони ті дзенські наставники, можуть і пальця відрубати із співчуття.