Жил один старикашка в Карноге,
У него были длинные ноги,
Мог шагнуть из Ирландии
Прямо в центр Зеландии,
Так и жил старичок из Карноги.

Для мене залишається загадкою, яким чином ірландці орієнтуються в Ірландії. Мабуть, як вікінги в свій час – не по зіркам, бо небо все частіше затягнуте хмарами, але за вітром, температурою і блиском води. Відстані ніяк не позначені. Масштаби карт і схем відсутні. Щитів або табличок з назвами придорожніх селищ на дорозі немає. Запитати нікого; можна їхати годину, дві, три – і бачити на навколишніх зелених пагорбах лише овець та корів, але жодної людини не зустріти. Зрідка на перехрестях трапляються стовпи з поржавілими стрілками-вказівниками, але міцні вітри з Атлантики підступно загинають стрілки і показують вони Бог знає куди; якось раз ми довго їхали до міста Корк, а потім випадково з’ясувалося (в пабі за кухлем «Гіннессу»), що їдемо ми в зовсім протилежному напрямку.

Чомусь вважається, що ірландці – самий питущий народ у Європі (ха-ха, ми то знаємо, що воно не зовсім так). З незапам’ятних часів «мудреці та святі» ведуть боротьбу з пияцтвом. Існувало товариство тверезості з гаслом «твереза Ірландія – вільна Ірландія!» У 1902 році для боротьби зі звичаєм «частування», за яким в трактирній компанії кожен по черзі виставляв випивку для всіх, була заснована Ліга противників частування. Мало того, але й у «Великій Ірландії за океаном», тобто в США, авторами знаменитого сухого закону були емігранти-ірландці.

Письменник О’Коннор зауважив: «Дублін для алкоголіка – що жіноча гімназія для сексуального маніяка». Насправді в Ірландії п’ють по-європейськи, в порівнянні з нами і зовсім, можна сказати, не п’ють: що таке 50 грамів віскі за щільною вечерею? Пиво «Гіннес» – так, скрізь і всюди у величезних кількостях, але «Гіннесс» – не випивка, а спосіб життя ірландця, релігія, якщо хочете, і про неї ми розповімо трохи пізніше.

В Ірландії законом дозволяється водити машину «під легким кайфом», з найвищою в Європі, а може бути, і в світі допустимою концентрацією алкоголю в крові: до 100 міліграмів на 100 мілілітрів. Іншими словами не забороняється пропустити стаканчик-другий віскі з содовою або без перед тим, як сісти за кермо, але передозування загрожує трьома місяцями тюремного ув’язнення, і я сам розмовляв з автолюбителем, який відмотав цей термін і сплатив штраф в 350 Євро.

– Мене заклав зустрічний, – повідав неборака. – Помітив, що я трохи виляю, подзвонив по телефону в поліцію – і взяли тепленьким.

«Стукача» зрозуміти можна: на більшості доріг Ірландії роз’їхатися двом легковим машинам важко, часто доводиться пропускати зустрічних, притискаючись по придорожнім кущах або камінню; благо водії взаємно ввічливі і пропускають з видимою на обличчях насолодою, а потім довго посміхаються, махають один одному руками, висловлюючи повагу і подяку.

З холоду ірландці випивають трохи гарячого віскі (моторошна гидота!), коньяк, змішаний з портвейном (теж гидота!), або коньяк з лимонадом. В багато країн світу експортується ірландський самогон «Потін» (Poteen), що женуть із зерна або картоплі. У самій Ірландії цей 40-градусний напій споживати заборонено.

Старих автомобілів в Ірландії немає. На номерах вказано рік випуску. Десятирічні машини прийнято здавати «під прес» за винагороду від уряду в тисячу і більше (залежно від об’єму двигуна) Євро.

Більшість машин німецького виробництва – «Опелів», «Мерседесів», «Ауді», «БМВ» останніх марок – з правим кермом. Паркуються ірландці, не обертаючись, дивлячись у дзеркало. Частіше ведуть машини жінки, чоловіки сидять поруч. Багато аварій трапляється у вихідні – один раз недільним ранком по радіо ми почули, що за ніч в аваріях на острові загинуло семеро людей. Дорожньої поліції ми не бачили, але незримо вона постійно присутня у свідомості всякого водія-ірландця.

… З вікна машини відкривалися краєвиди, що пояснюють одвічну ірландську ностальгію і той факт, що все більше нащадків емігрантів повертається на батьківщину предків – «смарагдовий острів». Він у буквальному сенсі слова смарагдовий, притому круглий рік. Соковиті трави, немов гігантським вовняним пледом, покривають довгі пологі пагорби; вікові дуби, платани, ялини, сосни, пальми схожі на творіння геніальних зодчих, які перебували у повній згоді з природою і космосом; припливи, відливи, під час яких пуританська католицька Ірландія віддається стриптизу , сором’язливо, але наполегливо оголюючи нижню, потім верхню частину досить-таки сміливих місцями форм та рослинності, – і величезні жирні чайки пожадливо накидаються на оголене, волого поблискуюче розпластане тіло; по синіх озерах неспішно пливуть хмари і відображаються в них камені, якими прибраний весь острів, і навіть нагромадження льодовикових валунів здаються майстерно збудованими помешканнями, а десятки, сотні миль огорож, складених з каменів, свідчать про генетичну любові до праці і безперервну спадкоємність поколінь.

Якщо б мене попросили одним словом охарактеризувати Ірландію та ірландців, то я б сказав: «спадкоємність». Навіть у найдрібніших деталях, незначних дрібницях відчувається вона – з першої і до останньої хвилини в «країні мудреців і святих» не залишало відчуття, що так було, є і буде завжди незважаючи ні на які війни, революції, катаклізми і навіть кінець світу: Ірландія залишиться островом-парком з ідеально підстриженими газонами і кущами, вічними соборами і замками в продуманих заростях і білосніжними лебедями, різнобарвними, немов іграшкові будиночки, светрами ручної в’язки та колосальними мохерівськими скелями на західному краю острова, що мільярди років протистоять вітрам і хвилям Атлантики та захищають мати – бабцю Євразію. Зі зброєю в руках колись ірландці захищали свої вікові дерева від вирубки колонізаторами-англійцями.

Ручна робота – це словосполучення в Ірландії здійснюється, знаходить предметний сенс: адже кам’яні огорожі споконвіку складаються вручну і всесвітньо відомі светри та кофти теж в’яжуться вручну. Але теплота і чуйність людських рук відчувається в усьому (або майже у всьому), де написано Made in Ireland – щоб переконатися в цьому, досить пройтися по вулицях і звернути увагу на двері – сотні тисяч дверей і немає двох однакових, будь-які – твір мистецтва, і на розписані з буйною фантазією стіни будинків, неначе бунтуючих проти похмурості та темряви, яку насилає Атлантика.

На відміну від багатьох перемог, здобутих християнством в інших країнах (де божества поваленого язичництва займали у християн місце чортів, бісів та іншої нечисті), в Ірландії вони ставали святими в ряду із самим Патриком. Наприклад, Бригіта, спершу язичницька богиня, а потім християнська, найбільш шанована ірландцями свята.

Свята Бригіта Ірландська.

Спадкоємність, тобто продовження життя, спостерігається і у відношенні ірландців до смерті. З часів легендарного Кухуліна існує звичаї ховати королів, вождів і просто воїнів стоячими у бойових обладунках, тим самим як би продовжуючи їхні ратні подвиги. У статті з Дефо Д. Джойс писав: «Старий лев йде у віддалене місце, зачувши останню годину відчуває жах щодо свого виснаженого убогого тіла і хоче померти там, де ніхто його не побачить. І так само іноді людина, народжена в соромі, стискається від сорому смерті і не бажає ображати інших, які залишаються жити, видовищем того, як природа саркастично і брутально, обриває життя людської істоти». В одному з дублінських пабів нам довелося бути присутнім на поминках – здавалося, мова йде про весілля або день народження. Кажуть, похорони в Ірландії – не оплакування померлих, але гімн прожитого ними життя.

Мейв, співробітниця одного з тур агентств, які приймали нас, напередодні поховала свого нареченого, який загинув в автокатастрофі, весілля мало відбутися саме в той вечір, коли ми з нею зустрілися і за розмовами та «Гінесом» провели кілька годин – ми не знали про трагедію, сміючись, ділилися ірландськими враженнями, Мейв теж сміялася, розповідала анекдоти про ірландців …

«У мене є почуття гумору, – сказала Брендан Біхан, відомий драматург з Дубліна. Я з тих людей, хто буде сміятися на похоронах, якщо тільки це будуть не мої похорони». У Лімерику нам розповіли таку історію. Ірландку, в якої помер чоловік, запитали, чому небіжчик, який лежить у труні посміхається. «Тому що він помер уві сні, – відповіла вона, – і ще не знає про смерть. Йому сниться, що він живий, але боюся, якщо прокинеться і зрозуміє, що мертвий, потрясіння, яке він при цьому зазнає, може вбити його».

На цій оптимістичній ноті закінчуємо другу частину розповіді про мою улюблену Ірландію, попереду третя частина.

Автор Сергій Марков

P. S. Духи вещают: Ох как приятно путешествовать в удивительных местах, таких как Ирландия, прекрасных своей суровой северной красотой. Похоже, с Ирландией по своей природной красоте может сравниться разве что Норвегия со своими фиордами и далекая Исландия. А в преддверии наступающего Нового года наш журнал рекомендует читателям отправится в захватывающие новогодние туры в Норвегию, Ирландию, Исландию или еще куда-то в северные страны, где можно сердцем прочувствовать удивительный дух зимы и Нового года.