Журнал Пробудження

Нічого не чути – ні звуків волинки, ні вуличного гаміру, звичайно, коли на три милі навколо жодної сусідньої хати. Тиша аж дзвенить. І тільки шепіт вітерця та далекий рокіт океанських хвиль. Навколо – синь неба, величний океан і казковий ліс. Це – Isle of Skye, An t-EileanSgitheanach, який ще називають Острів Туманів.

Кладовища в Ірландії (як правило «вписані» в пейзаж з океаном на задньому плані) схожі на католицькі цвинтарі материкової Європи, з їх помпезними скульптурними композиціями і гранітно-мармуровою розкішшю – в Ірландії останні пристанища лаконічні і піднесені, без сумнівних сентиментів та надмірностей, що відволікають від бесіди із Всевишнім.

Жил один старикашка в Карноге, У него были длинные ноги, Мог шагнуть из Ирландии Прямо в центр Зеландии, Так и жил старичок из Карноги. Для мене залишається загадкою, яким чином ірландці орієнтуються в Ірландії. Мабуть, як вікінги в свій час – не по зіркам, бо небо все частіше затягнуте хмарами, але за вітром, температурою і блиском води. Відстані ніяк не позначені. Масштаби карт і схем відсутні. Щитів або табличок з назвами придорожніх селищ на дорозі немає. Запитати нікого; можна їхати…

Read More Read More

А ще подорожі файні тим, що незмінно пробуджують чуттєву ностальгію. Незабаром після приземлення в ірландському аеропорту Шеннон ми в’їхали в місто Лімерік, розлініяне крихітними смарагдовими газонами та прилеглими до них двох-триповерховими червоними, синіми, жовтими будиночками, а я перемістився в часі та просторі в «систему» хіпово джинсово-довговолосої юності, коли скрізь і всюди, немов тінь, супроводжувала переконаність у власній унікальності та безмежних можливостях, у нескінченності життя і неповторності окремо взятої миті буття: зупинись, мить! ..