А ще подорожі файні тим, що незмінно пробуджують чуттєву ностальгію. Незабаром після приземлення в ірландському аеропорту Шеннон ми в’їхали в місто Лімерік, розлініяне крихітними смарагдовими газонами та прилеглими до них двох-триповерховими червоними, синіми, жовтими будиночками, а я перемістився в часі та просторі в «систему» хіпово джинсово-довговолосої юності, коли скрізь і всюди, немов тінь, супроводжувала переконаність у власній унікальності та безмежних можливостях, у нескінченності життя і неповторності окремо взятої миті буття: зупинись, мить! ..

Был один старикашка в Реддире, Меньше – мамы на свет не родили; Пока как-то щенок Не стянул в уголок И не съел старикашку в Реддире.

Серед хіппі початку 70-х були дуже популярні лімерики. Ніхто, правда, не підозрював, що в Ірландії на березі Атлантичного океану є місто Лімерік і саме там, в давнину народився цей дивний жанр; якщо у мандрівника, який зайшов у паб, не було грошей на випивку, він міг розплатитися віршованим експромтом – лімериком.

Был однажды старик из Кордовы, Наблюдавший за варкой жаркого, Пока как-то женой, По ошибке смешной, Не был сварен старик из Кордовы.

Ці п’яти рядкові вірші не вкладаються в рамки поезії, не підкоряються її канонами і законам. Вони схожі на якісь дитячі лічилки. Але їх складали грізного вигляду «морські вовки», селяни, старі солдати. Лімерики примхливі і своєрідні – як сама Ірландія, «смарагдовий острів», що увінчує найбільший на планеті материк Євразію (зауважимо, що на іншому краю – Японія, теж вельми своєрідна)

Жил один старикашка в Келерне¹ Он лужайку выкладывал дерном, Но упала сосна, Изменила жена, И старик оглушительно пернул!

Перше враження від провінційного ірландського містечка – діти самі різні: руді, білоголові, вони визирають з вікон двоповерхових розмальованих автобусів і з колясок, грають на галявинах і асфальті, катаються на роликах та велосипедах, їдять морозиво і полуницю (яку, до речі, всюди продають по одному Євро за кошик, незважаючи на сезон). Під дощем і пронизливим вітром з Атлантики дітлахи бігають в майках і шортах. Якщо мама сидить з подругою в кафе або на лавочці в парку і розмовляє, а малюк поруч спіткнувся об камінь і лежить у крижаній калюжі, то бесіда дорослих навряд чи перерветься, та й малоймовірно, що заплаче малюк: від народження для нього само собою зрозуміло, якщо впав, ти повинен сам встати і йти.

Ірландці люблять дітей. У першу суботу травня «смарагдовий острів» розквітає білосніжними пухнастими квітками: то семирічних дівчаток у святкових платтячках, в мереживах і стрічках, у білих гольфиках і рукавичках, в різнокольорових лакових черевичках ведуть до першого причастя мами і тата, дідусі та бабусі, тітки і дядьки, далекі родичі і друзі, друзі друзів і сусіди, а потім після таїнства, з благословення святого Патрика – покровителя Ірландії – на галявинах під квітучими яблунями, на берегах озер і річок, на тлі середньовічних замків влаштовуються пікніки; йшов холодний дощ, коли ми стали свідками першого причастя неподалік від замку Бларні, і вітер зривав і розкидав по всій окрузі яблуневі квіти, але пікніки під відкритим свинцевим небом все одно влаштовувалися і щасливо галасували діти.

Вважається нормальним, коли в сім’ї не менше чотирьох дітей. Природна захисна реакція. Сумний ірландський афоризм: НАШ ГОЛОВНИЙ ЕКСПОРТ – ЛЮДИ.

У 1841 році перепис населення в Ірландії показав – 8 мільйонів 220 тисяч осіб. У Великобританії (Англії, Уельсі, Шотландії) – 10 мільйонів 500 тисяч. З тих пір населення Великобританії збільшилося в п’ять разів, Ірландії – скоротилося вдвічі. Сьогодні населення «острова мудреців і святих», як у середні віки називали Ірландію за те, що звідти на континент Європи прийшло багато подвижників, цілий ряд з яких зарахували до лику святих, становить три (або чотири – дані по населенню, як і годинник, дуже суперечливі) з половиною мільйона, у той час як на чужині, в основному в Північній Америці, – більше двадцяти мільйонів ірландців. Мабуть, такого співвідношення немає в жодного іншого народу (навіть у вірмен).

Батьківщина не велика: менше п’ятисот кілометрів – з півночі на південь, близько трьохсот – зі сходу на захід. А ще дуже багато спільного можна помітити між Ірландією і нашої такою рідною ненькою Україною.

… Вчені вважають, що «поряд з бретонцями у Франції, валлійцями в Уельсі і гірськими шотландцями ірландці є одним з чотирьох осколків, що зберегли до сих пір своє національне обличчя, колись великого кельтського племені, яке займало у V-IV столітті до н.е. більшу частину Європи, племені, яке було носієм високої і складної матеріальної культури. Спершу пригнічені германцями, потім підкорені майже всюди римлянами, вони зберегли незалежність лише на Британських островах …

Найбільшим осередком кельтської культури в середні віки була Ірландія – єдина країна на заході Європи, куди не ступала нога римського легіонера. Коли в XI ст. до н.е. кельти зі своєї первісної батьківщини, (в західних областях нинішньої Німеччини) прийшли в якості завойовників на Британські острови, вони знайшли країну заселену первісними племенами. Ці останні – пікти, атекотти, каледонці та інші – ймовірно, були споріднені іберами, котрі обіймали колись Піренейський півострів і значну частину Галії. Кельти в свою чергу самі піддалися їх впливу … »

Які ж вони були – аборигени острова «святих і мудреців»? Вони були суворі, судячи по ірландським сагам, але справедливі. І прекрасні.

Якщо плем’я займало велику територію, її глава (адміністрація) іменувався королем або «підкоролем», тобто князем, а саме плем’я «народом». У Ерін – Ірландії було 184 «народи». «Всі ірландці – діти королів», – каже давнє прислів’я. Грабунки були справою буденною. У багатьох сагах прославлені «викрадення корів» (або биків). Ірландські пірати відрізнялися неймовірною жорстокістю та відвагою і постійно грабували берега Англії та Шотландії, вивозили рабинь і рабів; одним з британських бранців-рабів і був святий Патрик, тоді ще юнак-пастух. В результаті таких набігів Шотландія була колонізована ірландцями – предками нинішніх гірських шотландців.

  Давні кельти – далекі предки ірландців.

… Крайнощі сходяться. Сполученою України з Ірландією (а ірландців взагалі з усіма слов’янами) ланкою, були вікінги (яких у нас називали варягами). Вони пройшли по нашим українським річках аж до Чорного моря (шлях «із варяг у греки») і стали на чолі нашої держави мега середньовіччя – Київської Русі. (Князі Аскольд, Дір, Олег, Ігор зі своєю безстрашною валькірією Ольгою були етнічними вікінгами-варягами).

Також войовничі вікінги колись прийшли до Ірландії, заснували місто Лімерік і місто Дублін, у серці якого археологи нещодавно виявили стародавнє поселення вікінгів Фішамбл з вулицями, будинками і майстернями: після численних боїв вікінги інтегрувалися в ірландське суспільство до такої міри, що вчені говорять про нову спільність, ірландо-нордичну.

І Україні, і Ірландія без особливих мук та протистояння (хоча хто зна, як там було насправді) приймають християнство, обидві додають до свого імені один епітет, називаючи себе Свята Русь і Святий Острів. Золотий вік святості і освіти обривається навалами іноземців: татарське ярмо на Русі, норманнське в Ірландії відкривають еру лих, страждань, мук. Ірландський народ, як і український, протягом всієї своєї історії боровся за власну незалежність з іноземними окупантами. Якщо ми свого часу воювали з татарами, поляками та росіянами то ірландці спершу боролися проти норманів, потім англійців. Аналогом Української повстанської армії (УПА) служить Ірландська республіканська армія, (ІРА) яка також як і УПА героїчно боролася з (англійськими) окупантами. А ірландським аналогом наших керівників УПА Степана Бандери, генерала Романа Шухевича, може служити хоробрий ірландський генерал Генрі Монро (про нього і пісня є: «Brave Henry Monro»).

Гвинтівки ІРА – альбом ірландських повстанських пісень. Ірландська група Wolfetones.

А ще в історії Ірландії, як і в історії України, чимало гірких, трагічних сторінок, які зближують наші народи. У вічно зеленій благодатній Ірландії в 1845-1847 роках (коли їли коріння, вириті із землі, пухли і падали від голоду, а пшеницю продавали в Ріо-де-Жанейро і склади в Дублінському порту ломилися від запасів яловичини, баранини, масла, призначених до відправлення в Англію) – понад мільйон людей загинуло голодною смертю. Третина населення. І стояли такі самі «заградотряды» як у нас за часів штучно організованого голодомору 30-х років минулого століття.

Продовження про Ірландію читайте в наступній статті.

Автор Сергій Марков (з маленькими правками вашого покірного слуги).

P. S. Духи віщують: А ще на острові Ірландія місцеві мешканці страшенно полюбляють рибалку, що й не дивно, адже Ірландія оточена Атлантичним океаном на заході та Ірландським морем на сході. Навколо неї плаває чимало смачненької рибки. Тож рибалка та спінінг одні з найдавніших (та найулюбленіших) занять справжніх ірландців.