Ось минув ще один день нашого життя, вчора скінчилось 4 березня. Для когось цей день був важким, для когось радісним, хтось сумував, хтось закохався, хтось помер, хтось народився, хтось побився, а хтось напився. І здавалось, що нічим не відрізняється той день від всіх інших наших днів, якби не одна подія, що трапилась в цей справді прекрасний день, трошки більше ніж півстоліття тому.

4 березня 1949 року у невеличкому містечку Кіцмань Чернівецької області народився видатний український композитор та музикант Володимир Івасюк. Його пісні зробили справжній фурор у тодішньому Радянському Союзі. Люди по всій велетенській радянській імперії, від старовинного міста Львова на заході і до далеких берегів Сахаліну на сході наспівували українські музичні шедеври, такі як “Червона рута”, “Я піду в далекі гори”, “Водограй”, “Пісня буде поміж нас” та інші.

За своє коротке, але плідне життя, яке трагічно обірвалось, коли композитору було лише 30 років, Івасюком створена велика кількість пісень, які сміливо можна віднести до класики не лише української, але й світової музики. Бо в тих піснях було присутнє те, чого ніколи не було у тодішній совковій естраді, яку намагались видати за українську народну музику, в них присутній справжній драйв, який бере за душу. Коли слухаємо його пісні, перед очима стоять прекрасні гори Карпати, гуцули, що ведуть пастися отари овець, мудрі мольфари¹ чаклують свої чари і неначе палкий вогонь, горить пристрастю гуцульське кохання.

Вважаю, що наш Володимир Івасюк це український Джон Ленонн та Пол Макартні в одній особі. І він є одним з стовпів української культури. А ось таким був його життєвий шлях:

Ще з самих маленьких років Володимир проявив неабиякий хист та потяг до музики. Його батьки були вчителями і часто брали хлопчика на репетиції учительського хору, за яким він спостерігав з великою цікавістю. У 1954 в м. Кіцмані відкривають музичну школу, і 5-ти річний Володя потрапляє у підготовчий клас, де починає навчатись грати на скрипці. Гра на скрипці йому йде дуже добре, хлопця запрошують грати на батьківських зборах, виступати перед місцевими колгоспниками та робітниками. У 1964 році Володя створює в школі ансамбль “Буковинка” і пише для нього свої перші пісні.

Навчання в школі по іншим предметам теж йде дуже успішно, і Володимир закінчив б школу з відзнакою якби з ним не стався прикрий випадок. Гуляючи з друзями по парку, в якому стояв бюст Леніна, комусь з хлопців прийшла ідея накинути картуз на голову вождя світового пролетаріату. Коли той картуз стали знімати, бюст виявився не закріпленим і бюст Леніна впав на землю та вщент розбився. Хлопців затримала міліція, 15 діб вони провели у в’язниці. Постає питання про виключення Володі з комсомолу та вигнання зі школи з позбавлення атестату. Батькам хлопця неймовірними зусиллями вдалось зам’яти ту справу, однак про диплом з відзнакою вже на має мови, але найгірше те, що Володя отримує від радянської влади так званий вовчий білет. Він поступає у Чернівецький медичний інститут на лікувальний факультет, однак хтось з справжніх “доброзичних товаришів” стучить у ректорат інституту про той випадок з бюстом Леніна, і Володю звинувачують в тому, що він обманом пробрався в лави студентів і відраховують з вузу.

Володя не здається і йде працювати слюсарем на Сільмаш, де його помічає профспілковий діяч Леонід Мельник і доручає створити заводський хор. З часом цей хор стає одним з найкращих хорів художньої самодіяльності, хористи співають Володині пісні.

Через рік Володя, за рекомендацією Сільмашу знов вступає у Чернівецький медінститут. Бере участь у камерному оркестрі інституту “Трембіта”. Саме в цей період його життя створив найвідомішу свою пісню “Червона рута”

З часом талановитого музиканта помічають, Володю показують в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою». Дедалі частіше по радіо та телебаченню починають лунати його пісні. У 1971 році «Червона рута» стає піснею року на Всесоюзному конкурсі «Пісня–71».

У 1972 році Володимир Івасюк стає студентом композиторського факультету Львівської консерваторії. Так починається львівський період його життя. В середині сімдесятих років Івасюк знаходиться на вершині своєї слави, його пісні слухають по всьому Союзу, знімається фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка.

Однак його творчість подобається не всім, радянська влада стурбована тим, що українські пісні Івасюка сприяють росту національної української свідомості, що було ніяк не на руку радянському апарату тодішньої Української соціалістичної республіки. КДБ починає цькувати композитора. 24 квітня 1979 року Івасюк виходить з дому і назад не повертається. Батьки хлопця одразу написали заяву про зникнення в міліцію, яка не робить жодних дій для його пошуку. І лише 19 травня 1979 року знайдене повішане тіло Івасюка в Брюховецькому лісі, на околиці Львова. Офіційна версія слідства – самогубство. Але в цю офіційну брехню мало хто вірить, бо не було жодних причин молодому і талановитому хлопцю йти з життя. Смерть Івасюка і досі покрита таємницею, найбільш ймовірна версія – це те що його вбивство було справою рук радянського КДБ.

Івасюка немає більше з нами, зате є його пісні, які будуть жити поки живе український народ, пропоную згадати генія української музики прослуховуванням його пісень, адже пісня буде поміж нас!!!

P. S. Духи вещают: После некоторых песен Ивасюка так тянет отправиться в поход куда-то в наши волшебные Карпаты, подальше от гула машин и цивилизации, поближе к чистой девственной природе. Вот только если у вас плоскостопие, то сперва придется купить ортопедические стельки в Киеве, (например, на этом сайте) а то ходить по карпатским горам будет весьма неприятно, так что ваши мысли уже будут далеко не о природе.