Вогонь і лід трипільського мистецтва
Кожна з давніх держав — Месопотамія, Єгипет, Індія, Греція — лишала по собі велике мистецтво, як репліку свого духовного моноліту, своїх державних досягнень і величі. Образотворчі, пластичні й письменні тексти стародавніх імперій завжди зберігали в собі пам’ять про історію, світогляд та філософію своїх творців набагато довше, ніж пам’ять людська. І хоч епоха українського енеоліту (історичний мідний вік) не подарувала нам героїчних епосів на взірець шумерського “Гільгамеша” чи ісландської “Едди”, але вона збагатила світ унікальним феноменом трипільських творінь. Керамічні малювання й пластика трипільської культури — справжня енциклопедія первісних космогонічних уявлень, створена сильними і духовно багатими людьми.
Наука ще не дійшла єдиного висновку щодо походження цього загадкового трипільського народу на Дніпрі, чи він був автохтоном на цих землях чи звідкись примандрував; не з’ясовано й того, куди він безслідно зник після періоду свого розквіту, що тривав півтори тисячі років. Не дуже виразно окреслений дослідниками і пантеон Духу творців цієї культури. Та якщо застосувати творчий підхід до кодів образотворчих та пластичних текстів Трипілля, то вимальовується струнка лінія символічних архетипів, співзвучних своїм змістовим наповненням архетипам стародавніх великих імперій. Трипільське мистецтво, як і всесвітньовідомі твори майстрів давнього Єгипту чи Месопотамії — це мистецтво Сили, Духовного Шляху, мистецтво осмислення і освоєння цілого Космосу.
АКТИВНОДІЮЧА СИЛА ВОГНЮ
Трипільські міфологічні містерії, які простежуються на керамічних розписах, побудовані на активнодіючій силі Вогню у сполуці з вічним Льодом. Вогонь і Лід — це ніби символи найсильніших станів двох протилежних стихій. Те, що вогонь трипільської космогонії є активною субстанцією, підтверджує сила-силенна зображень свастики на керамічних розписах. А свастика, як відомо, в первісних народів Сходу несла ідею духовної сили й ритму. Тож, мабуть, не випадково могутні держави, зростаючи, обирали цей знак своїм головним символом.
В архаїчній свідомості людства Лід асоціювався з космічними водами, і більшість світових міфологічних систем розміщувала проекцію верхнього світу на землю в районі Північного полюсу, де панує вічний лід. Уявлення про початок всього сущого майже у всіх арійських народів, у тому числі й трипільців, були пов’язані з Вогнем і Льодом, цій космічній сполуці надавалась місія світотворення.
Космічні сюжети трипільської кераміки містять у собі цю спільно арійську, а може, ще й давнішу ідею єднання Вогню й Льоду, як центру освоєння простору, як сили творення й руху. Від знаку активнодіючого Вогню, подібно до променів сонця, розходяться інші знаки, що передають ідею ритмічно заповненого світу. Центр руху, незмінна лінійна та циклічна ритміка трипільських композицій віддзеркалювали початок великого, нового циклу Життя, Вибуху, зусиль Титанів, що відокремлюють небо від землі і несуть Великий Ритм у весь просторовий обшир.
СПОЛУКА ДВОХ СТИХІЙ
Але, крім космічних схем, крім неба, у трипільських образотворчих текстах завжди вимальовується світ людей, “середній” світ землі. Внаслідок розриву найбільшого моноліту світобудови — неба і землі, виникають могутні вихори, вітри, коловерті, серед них з’являється образ Героя, який надлюдським зусиллям впорядковує всі стихії, створює світ, придатний для життя людини. Цей героїчний Дух першопредка присутній і в інших найдавніших мистецьких традиціях — Шумеру, Аккаду, Індії та Китаю.
У земному світі трипільського мистецтва з’являється й інший яскравий прообраз могуття й сонця — круторогий Бик. Невідомо, чи символ бика був знаком астрологічної ери Тільця, в якій перебувала Земля сім тисяч років тому, чи Бик був спільним спогадом всіх міфів світу про часи давніх боголюдей, увінчаних рогами, які передали простим людям культурні знання, а чи, може, той круторогий був спадкоємцем одного з найдавніших тотемів степових мисливців.
Трипільське мистецтво наскрізь символічне — важливо передати не зовнішню подібність образу, а його внутрішню суть. Що символічніше мистецтво, то важче розшифрувати його серцевинну ідею крізь призму сучасності. Тож для повнішого розуміння образу трипільського Бика варто пригадати його зображення з Шумеру чи Аккаду. Там реалістичніше передано надприродне напруження м’язів та жил, чим підкреслювалась дивовижна сила тварин, недарма ж бо роги Бика були атрибутом найвищої влади керманичів великих імперій.
Ідея божественної ролі Бика трансформувалась у втілення найвищої чоловічої основи, пов’язаної з небесними сферами, сонцем, дощем. Уособленням землі у Трипіллі мислилась жінка, мати. До наших часів зберігся її скульптурний образ, сильна стилізація якого підкреслювала вагу для давніх людей освоєної землі: це місце, в якому зароджується і з якого народжується все. Енеолітичні жіночі статуетки щедро орнаментовані різноманітними трикутниками, ромбами, квадратами, які несли в собі поняття засіяного поля, життєво опанованого простору, предківської землі. У трипільській мистецькій традиції чітко простежується зв’язок божественного сонце-бика з образом богині-матері, з жіночою суттю. Поєднання цих двох стихій є земним втіленням Творіння й Життя, втіленням першої божественної Родини, а також улюбленим персонажем староукраїнської міфології.
МАГІЧНІ КОЛЬОРИ
У гармонії з основними світоглядними ідеями трипільського етносу перебували три найпоширеніші кольори енеолітичного мистецтва України — червоний, чорний та білий. Вони були окремою мовою спілкування, несли в собі магічну інформацію, передавали відповідні енергії, були засобом організовувати простір.
Будь-який колір викликає в людини відчуття руху. Червоний — це активний рух, він передає сутність вогню і ритму. Недаремно всю ритуальну трипільську кераміку зліплено з червоної глини, яка служила за тло для орнаментальних композицій і надавала виразної динаміки всім сюжетам трипільського розпису. Джерелом білого є розпечене до максимуму тіло; скажімо, Сонце, концентрат внутрішньої величі, який співвідноситься з Небом, уособленням всіх світлих якостей і проявів людського духу. Чорне криє в собі силу невитрачених енергій, і тільки у сполуці червоного з білим та чорним можливе сприйняття істинної природи цих основних світових кольорів.
Одна старовинна українська легенда про часи великого переселення народів говорить, що народ — пізнається за кольорами, які він несе. Барви – символи кожного народу пізніше вбирали в себе його національні прапори. На наших землях в часи енеоліту червоний, чорний та білий кольори були присутні скрізь: на кераміці, малюваннях осель, в оздобі пластичних ритуальних образів. Українська вишивка червоним та чорним по білому, можливо, зберегла в собі відгомін традиції того давнього часу.
ДУХОВНИЙ ШЛЯХ ТРИПІЛЛЯ
Великі держави, що існували водночас із Трипіллям — Месопотамія, додинастичний Єгипет — пішли шляхом розвитку цивілізацій, розквіту могутніх рабовласницьких структур, створення матеріального добробуту, навіть засобом духовності. Наше теперішнє життя є наслідком їхнього вибору.
Трипільський етнос зник з історичної арени, він вирішив свою долю інакше, повернувшись до витоків, до первісного стану — до небуття, або буття в інших світах і вимірах. Але Вогонь і Лід трипільського мистецтва не зникли безслідно, корінь дерева пізніших культур проростав із трипільського духовного ґрунту.
Енергії монолітного етносу, що був здатен створити таке масштабне мистецтво космогонії й сили, перелилися у спроби державних утворень Скіфії та Київської Русі. Але космічні масштаби мислення поступились перед духовним занепадом наступних поколінь…
Навряд чи предки українців жили десь поза межами теперішньої України, і чи не варто було б нам шукати своєї історії, витоків культури, і водночас мистецької традиції в епосі далекого енеоліту?
Автори: Леся Гончар, Остап Найда.