Першим новатором у сфері дитячої освіти був Фрідріх Фребел. Це він придумав назву «Дитячий садок», позначаючи установи для дітей раннього віку. Він говорив про те, що діти – квіти життя, і вирощувати їх повинні садівники. Сто років тому, педагогіка дитячих садків складалася з трьох базових напрямків: а) навчання елементарним навичкам поведінки, б) навчання мови і дрібної моторики і в) соціалізації дитини. Педагогами у навчанні дітей були вихователі, які виконували різні функції: няньок, дитячих психологів, педагогів початкового навчання і просто дбайливих «матусь». Тому в ті далекі часи, слова «дитяча освіта» майже не вживалися. Все зводилося не стільки до освіти, скільки до виховання підростаючого покоління. У старших групах, вихователі займалися підготовкою дітей до школи. Корисність дитячих садків була в тому, що дитина виховувалася жити в соціальній групі і навчалася разом зі всіма людським правилам поведінки.

З позиції сьогоднішнього розуміння «речей», у такому, здавалося б правильному вихованні, є великий недолік. У дитини в ранньому дитинстві не сформована психіка. Вона як маленьке курча готова іти за ким завгодно, хто її навчає. Добре, якщо вихователь розумна людина, знає багато казок, а тим більше вивчав досвід педагога-новатора Бориса Нікітіна, який ділив виховання дітей на дві категорії: діти виконавці і діти творці. Як ви розумієте, ніхто в садках сьогодні не виховує творця. Тим більше творця з бунтарським характером. Виховувати виконавця в ранньому віці, простіше, надійніше і безпечніше для самого вихователя.

Виховуючись у групі, тим більше під наглядом суворого вихователя, дитині придушується ініціатива, притупляється прийняття своїх рішень і втрачається власна (усвідомлена) відповідальність за свої вчинки. Через два-три роки такої групової соціалізації, дитина набуває стійкий комплекс виконавця.

Якщо в цьому контексті розглянути виховання дитини творця, то система такого виховання докорінно відрізняється від життя в садочку дитини виконавця. Це повністю зворотна сторона медалі. Дитину «вкидають» у невідоме для неї навчальне середовище, де вона сама навчається, сама приймає навіть невірне, але своє рішення і сама відповідає за свої вчинки. Відповідальність за свої вчинки – ознака дитини вундеркінда. Діти зазвичай не розуміють, що за свої вчинки потрібно відповідати. А якщо і розуміють, то через покарання дорослих. Є особливі діти, які в ранньому дитинстві, здатні брати відповідальність на себе. Це рідкісна, але дуже глибока якість дитячої душі. Наприклад, диво-дитина любить «морозиво».

Вранці граючись, вона розбила кришталеву вазу, і мама тихо плакала про те, що зник подарунок від бабусі. Дитина сама собі призначила покарання. Сьогодні вона відмовляється від «морозива». Все це виховує волю, відмова від дрібних спокус і тренує бунтарський характер, як щодо себе, так і інших людей. Вам цей приклад може здатися фантастичним саме тому, що в дитинстві ви не були дитиною вундеркіндом. Для дитини вундеркінда, приймати власне рішення і брати відповідальність на себе – дві базові якості її душі. Зазвичай батьки, через дорослий диктат, пригнічують ці якості в дитячій психіці. А потім дивуються, чому їхня дитина виросла виконавцем.

Розуміючи те, що дитячі садки, з звичайними вихователями, які виховують трудягу-виконавця чужої волі, у тому числі і волі держави, Марія Монтессорі, сто років тому (у січні 1907-го року), як педагог-новатор запропонувала свою систему виховання дітей раннього віку. До виховання справжнього творця (генія), метод Марії Монтессорі явно не дотягує, так як вона не відійшла від базової підготовки інтелекту в дитячій душі. Але все ж, це був педагогічний протест тодішній системі загальної освіти, заснованій на вихованні «гвинтиків» державної машини.

Минуло сто років з дня перших садків Марії Монтессорі. Багато що змінилося в самій системі виховання дітей раннього віку. Ми вже «перехворіли»: успішними дітьми, дітьми «чудової норми», талановитими дітьми, обдарованими дітьми, дітьми Індиго. Сьогодні, з приходом, як у садочки, так і в центри раннього розвитку «ментальної арифметики», стоїмо на порозі нової ери в розвитку дитячої психіки. В результаті чого багато дитячих психологів та педагогів опинилися в ситуації «ментального ступору». Навчати дитину за старими шаблонами – значить розвивати в її душі комплекс виконавця. Вносити креатив в навчання, наші психологи (педагоги) не вміють. Їх у вузах ніхто не вчив креативній, а тим більше феноменальній свідомості. Більше того, вони навіть не уявляють сам процес розвитку феноменальної свідомості в дитячій психіці. Для них, це щось вороже, неприйнятне для ніжної дитячої психіки. Їм значно простіше і зручніше працювати за старими інтелектуальним лекалами.

Парадокс сьогоднішнього дня в навчанні підростаючого покоління в тому, що діти випереджають у розвитку своїх вчителів. На вулиці вже весна. Весна дітей творців, дітей бунтарів і дітей геніїв. А в душі багатьох психологів і педагогів, ще зима. Старі кліше з новими «іграшками» типу «обдаровані діти». Примітивне навчання на базі абсолютного авторитету вчителя. І найголовніше, психологи з педагогами не можуть зрозуміти те, що ера Інтелекту з його розвиненою лівопівкульною домінантою, канула у вічність. Діти Індиго підірвали систему. Вони своїм бунтом показали те, що наступним етапом розвитку дитячої психіки будуть феноменально обдаровані діти.

В якості наочного прикладу того, що психологи з педагогами не встигають за розвитком подій, візьмемо нове віяння в сучасній дитячій освіті під назвою «ментальна арифметика». Вже більше десяти років (починаючи з 2003-го року) «ментальна арифметика» впевнено набирає своїх прихильників по всій Україні. Але більшість психологів (педагогів), які викладають дітям цю саму «ментальну арифметику», так і не зрозуміли те, що головне в роботі з абакусом (спеціальними рахунками), навчити дві півкулі мозку дитини працювати у злагодженому (когерентному) режимі. Не навчити дитину усному рахунку, а вивести її свідомість на феноменальний рівень розуму. Як тільки дві півкулі мозку дитини стануть домінуючими, все інше піде в автономному (феноменальному) форматі.

Спілкуючись з педагогами «ментальної арифметики», я помітив в їх міркуваннях дивне розуміння самого явища, під назвою: «Уявний усний рахунок на абакусах». Вони багато уваги приділяють японського феномену, розповідають про змагання з усного рахунку на світовому рівні, про те, що рахунок на абакусах посилює спостережливість, покращує дрібну моторику і навіть сприяє розвитку феноменальної пам’яті. Але всі педагоги, менеджери і пропагандисти «ментальної арифметики» чомусь не говорять про те, що всі ми, як в Японії, так і в Україні стоїмо на порозі глобальних революційних перетворень у системі дитячої (дошкільної) освіти. Його величність Інтелект йде на дальній план. На перші позиції, дуже обережно і з великим нерозумінням багатьма розумними людьми (психологами, педагогами та професорами), виходить феноменальний розум.

До ментальної арифметики» діти Індиго лише розбурхали «болото» під назвою «раціональне мислення». Консервативна система освіти, як у нас в Україні, так і в розвинених країнах (ЄС, США, Японії, Китаю, Ізраїлю) дітей Індиго всерйоз не прийняла. Занадто глибоко в наші мізки увійшло це саме «раціональне мислення», батьком якого є наш Інтелект. Сьогодні нам відмовитися від інтелекту – все одно, що перекрити кисень в наш мозок.

Японці, як передова нація в системі дитячої освіти, самі того не розуміючи, витягли з глибокої давнини (дві тисячі років тому), абакус (японською мовою – «соробан») і педагоги-новатори стали експериментувати з дітьми після чотирьох років. Як побічний ефект, у «дітей ментальної арифметики» стала з’являтися феноменальна пам’ять. З’явилися перші діти диво-лічильники. Як модний тренд про дітей диво-лічильників, «ментальна арифметика» швидко поширилася по всьому світу. Тепер, майже в кожному центрі раннього розвитку, дітям після чотирьох років пропонують «соробан» (японські рахунки).

Я боюся тільки одного, щоб ця модна сьогодні течія, під назвою «ментальна арифметика», не стала черговим міфом у розвитку дитячої психіки. Так як не всі, хто займається на абакусах досягають необхідного результату (стають диво-лічильниками), то є побоювання того, що скоро хвиля цієї течії пройде. І ми знову, не ковтнувши свіжого повітря, повернемося до «раціонального болота».

Якщо діти Індиго прийшли до нас зверху (як Нова Ера диво-дітей), то «ментальна арифметика» вдарила по Інтелекту знизу. Вже багато людей починаю розуміти те, що в роботі з абакусом задіяні дві півкулі мозку. І те, що інтелект в такій «математиці», не бере участь. Здавалося б, математика, а тим більше арифметика – це чисто інтелектуальна наука. А тут раптом такий несподіваний поворот. Арифметика в форматі феноменального розуму. Зрозуміти все це людям, глибоко заангажованими нашим інтелектом, досить складно, але факт очевидний. Перекидаючи в розумі (в уяві) кісточки абакуса, дитина диво-лічильник виходить на феноменальний результат. Все це вселяє надію у те, що вже завтра може настати Нова Ера дітей з домінантою двох півкуль мозку. Діти диво-лічильники, а за ними діти диво-поліглоти, підуть гуляти по всьому світу, створюючи свою расу нових людей.

Розвитком феноменального розуму в дитячій психіці я конкретно займаюся з 2005-го року. Написані п’ять книг, створено велику кількість дидактичного (навчального) матеріалу з розвитку феноменальної пам’яті у дітей диво-поліглотів. Розроблено цілий проект під назвою «Діти диво-квітів». Особливо цінними для мене є книги: «Голограмна педагогіка» і «Феноменально-навчальне середовище». Сьогодні, в рамках проекту «Діти диво-квітів», розробляю авторську програму по створенню садків нового типу, на базі феноменального навчання дітей, починаючи з 1,5-2 року і до п’яти років. Так як існують садочки Марії Монтессорі, то садки нового типу я пропоную назвати «садки Олександра Галена». У скороченому варіанті – «гален-садки». Так прийнято у світовій системі новаторської освіти. Є вальдорфські школи Рудольфа Штайнера, інститут досягнення людського потенціалу Глена Домана, метод Шінічі Сузукі (скрипкова педагогіка).

Для мене система садків прийнятна тим, що в садку дитина перебуває з 9-ти до 18-ти годин, а то й цілих п’ять днів. Якщо розумних вихователів підготувати на принципах голограмної педагогіки і навчити їх працювати у «фенобусі» (феноменально-навчальному середовищі), то досить швидко можна вийти на «цвітіння» п’яти базових феноменів у дитячій психіці.

У програмі «гален-садків» три школи феноменального навчання. Початкова школа (від року до трьох років), де дитина проходить цвітіння двох основних феноменів, інтуїтивного в «інтуїтобусі» (інтуїтивно-навчальному середовищі) і голограмного феномену «фенобусу» (феноменально-навчальному середовищі). Середня школа (від трьох до п’яти років) з періодом цвітіння сензитивного феномену «сензитобусу» (сензитивно-навчальному середовищі). І нарешті, вища школа феноменального навчання геніал-центрованих дітей (від п’яти до семи років), де дитина проходить «цвітіння» креативного (творчо-уявного) феномену та розвитку інтелекту на базі феноменального розуму.

Якщо Україна перейде на ізраїльську систему дитячих садків (від шести місяців), то можу запропонувати програму нульової школи або розвиток феномену вундеркінда (від 6-ти місяців і до 1,5 року).

Завдання програми чотирьох шкіл «гален-садка» – пройти всі шість періодів цвітіння феноменів у дитячій психіці: феномен вундеркінда, інтуїтивний, голограмний, сензитивный, творчо-уявний і феноменально-інтелектуальний. З таким розрахунком, щоб до семи років вийти на феноменальний формат розуму майбутнього генія. Геніал-центрована дитина або майбутній геній має: а)феноменальну пам’ять, б) тотальну увагу, в)феноменальну уяву, г) волю і віру в успіх (тотальна мотивація) і д) повну самонавчальність. Все це необхідно для того, щоб у дорослому житті, стати генієм в конкретній сфері своєї діяльності.

Моя філософська концепція «гален-садків»: «До п’яти років захистити психіку дитини від інтелекту», не знайшла відгуку в душах дитячих психологів, як приватних, так і державних садочків. Довелося розробляти перехідну модель, де інтелекту непомітно відведена друга роль. Так я вийшов на великий творчий проект під назвою: «Діти диво-поліглоти», із запам’ятовування великої кількості слів трьох іноземних мов дитиною, починаючи з двох років, з застосуванням комп’ютера. Сьогодні перебуваю в активному пошуку, сучасного садка, який бажає взяти на озброєння перспективну програму розвитку феноменальної пам’яті у групи дітей (6-10-ть осіб), у досить м’якому (інтелектуально-феноменальному) варіанті, з використання прогресивних комп’ютерних технологій.

Автор: Олександр Гален, розробник проекту «Діти диво-квітів».