Слово «психологія» в перекладі з грецької означає душевідання, в цьому сенсі біхевіористів не можна назвати психологами. Душа для біхевіоризму – табу. Недоступна об’єктивному знанню, вона не може бути предметом науки, вивчення та науково обґрунтованої зміни. Об’єктивно можна працювати лише із зовнішніми, доступними спостереженню феноменами. Для біхевіоризму – це поведінка (англ.: behavior). Тому психологічне порушення – це неадекватна реакція на те чи інше роздратування, неправильна поведінка, і саме її потрібно міняти. Для цього в біхевіоризмі є безліч дуже цікавих та ефективних методик, чимось схожих на роботу механіка, що виправляє зламаний механізм. Якщо дитина боїться собаки, можна поступово привчити її до неї: подарувати плюшевого ведмежатку, потім ганчіркову таксу, потім показати їй сусідську болонку, з якою грають інші діти…

Якщо дідусь б’є онука палицею, можна спробувати виховати його: вдарив – буде на тиждень позбавлений телевізора, був ласкавим – може викурити зайву цигарку і подивитися «Ілей-бій» в 3 ночі. Це називається підкріпленням. Крім того, пацієнту можна запропонувати моделі поведінки, які він зможе освоїти в групі або один на один з терапевтом, вони служать зразком для наслідування; можна навчити його розслабляти м’язи, керувати тілом, думками; можна придумати регламент взаємин у сім’ї, видати жетони – сімейну валюту, які чоловік буде отримувати за розмови з дружиною і витрачати на володіння її тілом, можна прив’язати до руки прилад, який буде бити струмом власника всякий раз, коли він стане колупати в носі… За всім цим стоятимуть найсерйозніші дослідження і при цьому – ніякої психології.

Біхевіорист дуже серйозно підійшов до випадку Марти. Ознайомившись з її проблемами, він розділив їх на кілька груп і записав на папірець.

1. Емоції (які по-біхевіористські він розглядатиме як доступні спостереження реакції на подразники, що виражаються в поведінці).
2. Поведінка.
3. Уява. (Такий рівень терапії може здатися трохи дивним для біхевіоризму, як про нього говорилося раніше. Але уява тут розглядається як «інтелектуальна» поведінка. Це не що інше, як патологічна звичка до утворення ланцюга образів, що викликають у пацієнта тривогу. І цю «інтелектуальну» поведінку терапевт намагається змінити.)
4. Міжособистісні відносини (які знов-таки розглядаються з точки зору поведінки, пов’язаної з іншими людьми).

Емоції. Марта не може торкатися до брудної білизни, харчових відходів. Її реакція на бруд – тремтіння в руках, відраза, нудота, почуття крайнього дискомфорту. Мати Марти була дуже охайною і боялася захворювань, тому, швидше за все, Марта, копіюючи в дитинстві почуття своєї матері, навчилася такої реакції від неї. Крім того, Марта скаржиться на безперервну депресію, з її розповідей випливає, що це пов’язано з нездатністю стверджувати себе, висловлювати агресію.

Поведінка. Намагаючись убезпечити себе від бруду, Марта постійно миється. На прохання терапевта вона підрахувала, що проводить у ванній близько п’яти годин на день і, крім того, миє руки по двадцять п’ять – тридцять разів на день, витрачаючи на кожне обмивання п’ять-десять хвилин. З цієї ж причини Марта не готує і не доглядає за дітьми. Також вона уникає сексуальних контактів, що асоціативно може бути пов’язано з брудом, але швидше за все теж успадковано (виховане, скопійовано) від матері.

Уява. У всьому, що її оточує, Марта бачить джерело зарази і починає уявляти собі, як вона або хтось з її дітей захворює, такі фантазії часто опановують нею і викликають панічний жах.

Міжособистісні відносини. Марта весь час намагається контролювати своїх домочадців, змушуючи дітей мити руки, міняти білизну, забороняючи їм приводити гостей… Крім того, її хвороба отримує позитивне підкріплення в сім’ї, завдяки їй Марта – центр уваги і турботи, її намагаються не засмучувати і роблять все, що вона вимагає.

Для кожного з цих рівнів терапевт виробив особливу стратегію. Насамперед, потрібно було зменшити страхи Марти перед брудом, і він вирішив поступово привчити її до нього. Для цього він придумав ієрархію стимулів, що викликають у Марти тривогу, і постарався провести її по такому ланцюжку від нейтральних до все більш тривожних. Але щоб почати цю подорож, Марту потрібно було навчити заспокоюватися. З точки зору зовнішніх проявів, спокій – це розслаблені м’язи і рівне дихання.

Перед сеансом Марта випиває невелику кількість заспокійливого, розслабляючого м’язи. Потім її просять зручно сісти на стілець і почати релаксацію. Супроводжувана вказівками терапевта, вона поперемінно то напружує, то розслабляє групи м’язів – кисті рук, руки, ступні, щиколотки, ікри, брови, вуха, губи, язик… Відчувши розслаблення, закриває очі і уявляє собі, як вона йде в магазин і купує нижню білизну – абсолютно чисту, запаковану в поліетилен. Одночасно з цим терапевт дає їй в руки пакет з білизною. Потім він просить її розпакувати пакет. При першій ознаці неспокою (порушення дихання) він просить її припинити вправу. На наступному сеансі білизна буде з пральні, потім трохи брудною, а через кілька сеансів вона зможе підняти з підлоги мокрі трусики.

Вдома щовечора в певний час Марта буде складати перелік всіх ситуацій, пов’язаних з брудом, виписуючи у дві колонки те, що вселяло їй страх, і те, що вона переносила спокійно.

Щоб справитися з тривожними фантазіями, терапевт навчив Марту методом «стопа». Вона починає фантазувати: ось на столі лежить кірка хліба, до неї підбігає тарган, може бути, він бруднить лапками скатертину, доторкнувшись до якої потім можна заразитися… «Стоп!» – Терапевт кричить голосно і владно, Марта перестає говорити про свої фантазії, але вони ще тривають в її думках, вона піднімає руку, сигналізуючи про це. Терапевт знову кричить: «Стоп!» І так до тих пір, поки Марта не припинить думати про хвороби і тарганів. Через деякий час Марта навчиться слухняно виконувати команду терапевта, і тоді він попросить, щоб вона сама командувала собі «стоп» всякий раз, коли її ловитиме ланцюжок тривожних асоціацій, перериваючи його на самому початку.

Легкі транквілізатори, метод «стопа», ослаблення страху перед брудом допомогли Марті звільнитися від тривоги, що поневолила її і змушувала цілими днями рятуватися у ванній. Але цього все одно мало, щоб нормалізувати її поведінку. Якби вона перестала митися, їй просто було б нічого робити, і незаповненість часу повернула б її в попередній стан. Тому терапевту потрібно було запропонувати їй іншу поведінку, заміщаючи патологічне миття. Причому до цієї альтернативної поведінки Марту знову-таки потрібно було привчити. Для цього він склав такі правила, щоб «хороша» поведінка підтримувалася як членами сім’ї, так і самою Мартою, а «погана» каралася.

Терапевт запропонував Марті зайнятися устроєм будинку. Для початку вона повинна була перерахувати всю брудну білизну, яка накопичилася за роки її хвороби. Всього виявилося 1387 предметів. Їй було дуже важко впоратися з цією роботою; розбираючи білизну, їй доводилося боротися з нападами відрази, які повертали її у ванну. Але за кожне відвідування ванни вона повинна була платити – викидати одну річ з шафи з дешевою біжутерією і старими речами (за останній час вона стала жахливо ощадливою і скопила в будинку дуже багато барахла, яке чомусь було їй дуже дорого). Джордж і діти були дуже уважні до прибирання Марти і всіляко заохочували її. Свої дії Марта регулярно записувала, а потім показувала терапевту, якось вона сказала йому, що дуже хотіла б піти на роботу, і він використовував це – він запропонував їй ставитися до прибирання як до першої вправи, впоравшись з якою, Марта покаже, на що здатна.

Щоб змінити взаємовідносини Марти з іншими людьми, біхевіорист домовився про зустріч з Джорджем, на яку попросив прийти і старших дітей. Він чітко сказав їм про свою стратегію терапії Марти і запропонував їм брати участь в ній. Він попросив їх перестати ставитися до Марти як до хворої і позбавити її пов’язаних з хворобою привілеїв. Джорджа, який вставав о 5 ранку, щоб допомагати Марті митися, він попросив перестати брати участь в її обмиванні, а дітей – не виконувати вказівок Марти, пов’язаних з чистотою. Марта ж повинна була чітко фіксувати всі порушення нових правил, заведених в сім’ї. Через якийсь час Марта почала ходити в магазини, вести господарство, домашню бухгалтерію і, як це їй не було складно, готувати.

Паралельно з індивідуальною терапією Марта ходила в навчальну групу, де разом з іншими пацієнтами вчилася різним моделям поведінки, як справлятися зі страхами і, що було для неї найголовнішим, – стверджувати себе. На цих групах перед учасниками ставилось завдання і пропонувалося її рішення, причому по-біхевіористськи це рішення розбивалося на кілька етапів. Потім розподілялися ролі і, знову-таки поетапно, програвалася ситуація.

Марта і жінка, що сидить зліва від неї, розігрували сцену в ресторані, Марта була відвідувачкою, а її сусідка – офіціанткою. Марті принесли непрожарену рибу. Вона сидить за столиком і думає, як їй вчинити: 1. Можна з’їсти цю рибу. 2. Можна покликати офіціантку і попросити її замінити страву. 3. Можна почати скандалити і покликати господаря. 4, 5 … Марта кличе офіціантку. Вона підходить. Можна: 1. Говорити благальним голосом. 2. Можна кричати. 3. Можна наполягати на своєму праві … Минає кілька хвилин. «Так ви принесете мені рибу?». «Ні». «Принесете» – в голосі Марти з’являються наказові інтонації. «Ні». «Так!». «Ні, не принесу!» Вони вже стоять одна проти одної, наче перед боєм. Підходить терапевт і пояснює їм їхні помилки, після чого просить їх почати з того моменту, коли Марта замовляє рибу … Для Марти найскладніше було відокремити «стверджувальну» поведінку від агресивної, неприйнятної для неї. Цьому розмежуванню присвячувалося кілька зустрічей.

Крім тих рівнів терапії, про які ми вже розповіли (емоції, уява…), є ще один, на який біхевіорист напевно б звернув увагу. До сих пір ми говорили про поведінку як про реакції на стимули – одному з основних «пунктів» біхевіоризму. Але, крім цього, в поведінці є ще один вимір, яким біхевіористи стали займатися після довгих теоретичних суперечок. Це вимір – когнітивний («інтелектуальний»). Крім «фізіологічної» реакції на стимули, з цієї точки зору, поведінка – це ще й стратегія, яку людина вибирає раціонально, керуючись логічними побудовами, заснованими на доступній їй інформації. Це зближує деякі біхевіористські техніки з раціонально-емоційною психологією. Наприклад, з Мартою могли обговорювати її забобони, пов’язані з хворобами і сексом, провести з нею «лікнеп», аналізувати, чому вона ставиться до них так, а не інакше…

Потім, коли терапія закінчилася, Марта згадувала про неї, як про школу. Вона сильно змінилася. Стала зібраною. Перед прийняттям важливих рішень завжди зважувала всі за і проти, виписуючи їх на папірець у дві колонки. Сусіди почали говорити про неї з повагою. «Ось хто вміє вести господарство! У Марти з Джорджем зразковий сад. І все так чисто, так доглянуто, так красиво… ».

А у біхевіориста, який лікував Марту, вдома трапилася трагедія. Його син несподівано кинув університет, де навчався на інженера, і поїхав на південь – до Каліфорнії, де, за чутками, зв’язався з якимись сумнівними людьми, бородатими мотоциклістами в шкіряних куртках. Для батька це був сильний удар, адже він так хотів, щоб його син став інженером.

Автор: Денис Рогачків.

P. S. Духи вещают: А ведь если подумать, то всякий психолог, будь-то бихеворист, или гештальтист, или фрейдист в своей практике ежедневно сталкивается со множеством удивительных случаев, как например, болезненная страсть к садомазохизму, описанная в книге «50 оттенков серого» (вот даже целый фан сайт по этой книге уже есть – 50os.org), ну одним словом тут уж точно не соскучишься.