Ім’я Іоанна Богослова, зв’язавшись з переказом про земний рай, породило безліч середньовічних легенд про «царство пресвітера Іоанна», яке шукали зазвичай в таємничих глибинах Азії. Чому саме там? Є дві гіпотези на цей рахунок: одна пов’язує походження легенди з Кавказом, інша – з Монголією. Грузинські царі з династії Багратидів вважали себе нащадками біблійного царя Давида, а свою державу – тим самим тисячолітнім царством на землі, про який пророкував Іоанн в Апокаліпсисі. Іншим джерелом чуток були, ймовірно, кераїти – могутній народ в Центральній Азії, який сповідував християнство несторіанського толку, вигнані з Візантії, вони закріпилася на Сході. Кераїти займали дуже впливове становище в імперії Чингізидів.

Віра європейців в «царство Іоанна» була настільки серйозною, що римські папи і християнські государі сподівалися укласти з цим царством військово-стратегічний союз проти арабів, а потім проти турків. Величезне враження справив в Європі апокрифічний «лист пресвітера Іоанна» візантійському імператору Мануїлу Комнину (кінець XII ст.). У листі повідомлялося, що це найбагатше і могутнє царство в світі, що володіє «трьома Індіями», складається воно з 72 провінцій, керованих царями, йому підпорядковані амазонки і браміни, а також десять колін Ізраїлю, що колись вивели в полон Навуходоносором. У царстві Іоанна протікає одна з райських річок, там знаходиться джерело, що дарує молодість. В країні немає вад і злочинів.

Починаючи свої походи проти «нечестивих агарян» (тобто арабів, походження яких пов’язувалося з Агар, служницею біблійного Авраама), хрестоносці дуже сподівалися, що їх підтримає зі Сходу цар Іван. Але могутній «союзник» так і не надіслав свої війська…

На Русі згадка земного раю як чогось загальновідомого зустрічається вже у Володимира Мономаха, який писав про птахів Гамаюн і Фенікс, що відлітають на зиму в «Ірій», тобто в рай. Детальне вчення про земний рай розвивалося в численних апокрифах, що з’явилися на Русі не пізніше XIII – XIV століть, а можливо, і раніше. У популярному «Слові про бачення апостола Павла» ангел показує йому ту саму «землю обітовану», яку мав на увазі Ісус, коли говорив: «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю». Посеред цієї землі апостол бачить річку, що «тече молоком і медом». Але це ще не рай, а тільки підступи до нього: далі ангел показує Павлу «рай Едемський, в якому полягли Адам і Єва». Там протікали чотири річки, названі в Біблії, посередині росли древо смерті і древо життя, які стеріг херувим з вогняною зброєю. По райському саду гуляла Богородиця у супроводі ангелів, там же знаходилися предки Авраам, Ісаак, Яків, а також інші старозавітні патріархи і пророки: Ной, Енох, Ілля, Мойсей, Ісайя, Єзекіїль. Саме цей сюжет зображувався на руських іконах XV століття «Страшний Суд» – апокрифи в той час сприймалися як цілком заслуговуюча на довіру богословська література.

В іншому апокрифі «Ходіння Зосими до Рахманів» (тобто до брахманів) говорилося про щасливу землю, де люди безгрішні, харчуються плодами, ходять зовсім голі і не соромляться, мов той Адам і Єва в раю. Вони не безсмертні, але помирають в зрілому віці, легко і без хвороб. Очевидно, що цей апокриф був своєрідним заломленням все тієї ж легенди про «царство Іоанна».

«Житіє св. Макарія Єгипетського» розповідає про трьох монахів, які вирішили подорожувати все життя, «щоб побачити те місце, де небо прилягає до землі». Почавши, як і належить, з «центру землі» – Єрусалима, вони пройшли Персії та Індії, діставшись до стовпа, поставленого Олександром Македонським на кордоні його завоювань. Нарешті, вони досягли «церкви великої, в якій посеред вівтаря тече джерело білої води». Саме тому таємниче царство часто називали на Русі Біловодьем. «Біла вода» виявилася дуже солодкою на смак. Переправившись через «велику воду», вони побачили «чоловіка страшного, нагого, біле волосся його від ніг і до голови і покривало все тіло його, очі його від старості впали».

Макарій – так назвали цього старця, який прийшов, за його словами, з Єгипту, – засмутив мандрівників, сказавши, що ніхто з живучих не може дійти до того місця, де «лежить небо до землі». Це місце – «схід сонця за раєм» («схід» – значить схід), а рай, в якому росте дерево життя, сторожить вогненний херувим. Місце, де жив Макарій, знаходиться в «дванадцяти теренах від раю» (терен – шлях, який проходиться за день). Руські іконописці часто зображували Макарія Єгипетського відповідно до цього опису. Віруючі, споглядаючи це зображення і молячись святому Макарію, згадували про земний рай. Зобразили Макарія Єгипетського, як довів мистецтвознавець В. А. Плугін, і Андрій Рубльов з Данилом Чорним на фресках Володимирського Собору. Це означало, що вони не сумнівалися в існуванні земного раю.

Серед інших апокрифів дуже популярним на Русі XIII – XIV століть було «Слово Мефодія про Михайлове царство і про антихриста», походження якого датується VII – VIII століттями. Опис цього царства витриманий в стилі старозавітних месіанських пророцтв. «По всій землі не буде ратей (тобто воєн) і ніякого заколоту і почнуть ходити шляхом від Єрусалиму до Індії… І з’являться всі скарби, і від Адама сокровенні суть. А цар Михайло почне давати людям багатство всяке, і будуть жебраки як бояри і бояри як царі. Тоді не буде ні татя, ні розбійників, ні користолюбців, ні наклепників, ні заздрісників, ні зверхників, ні скоморохів: перестане бо тоді будь-яка справа і буде на радість та втіху і тиша всяка».

Але через надмірне благополуччя жителі цього щасливого царства впадуть в обжерливість і розпусту, зовсім забувши про Бога. За це Господь на час забере царя Михайла і помістить його в затишному місці. Престол тут же захопить антихрист, який був до того помічником Михайла і вдавав добрим і благочестивим. Захопивши владу, він проявить всю міру своєї злості і безбожництва. Тільки після того, як антихриста переможе архистратиг Михаїл, цар Михайло повернеться на свій престол.

Мабуть, саме чудове твір тієї епохи на тему земного раю – «Лист архієпископа Новгородського Василя владиці Тверському Феодору» (1347), що відрізняється чудовим літературним стилем. Архієпископ Василь Каліка (тобто «Каліка» – він був кульгавий, 1331-1352) – один з видатних діячів руської історії, відомий тим, що поклав початок кам’яного Новгороду і організував захист міста від шведів. За свої церковні заслуги він отримав від патріарха Константинопольського право носити крестчату ризу і білий клобук, що стали з тих пір особливим відзнакою новгородських єпископів. Василь, підтримуючи тісні зв’язки з Візантією, в тамтешніх богословських суперечках встав на сторону Григорія Палами, який вчив про реальність «Божественних енергій» і передаваємість їх людині.

Саме цими енергіями, згідно Палами, було пронизане людське тіло Ісуса Христа на горі Фавор (Мк. 9, 1-7); обоження свого єства за допомогою цих енергій було метою духовних праць східно-православних ченців. Цей світогляд може бути позначено як свого роду «теологічний реалізм». З таким же реалізмом відноситься архієпископ Василь і до ідеї земного раю – це було вже його власне додавання до ідей Палами.

Послання Василя єпископу Феодору Доброму (1342-1360) було направлено проти товариських богословів, які заперечували як реальність Божественних енергій, так і існування земного раю. Сам Феодор, мабуть, знаходився під впливом противників Палами, потерпілих духовну поразку у Візантії, але доброзичливо прийнятих в католицькій Італії.

«Чув я, брат, – пише Василь, – що говориш ти: рай, в якому був Адам, загинув. Але ми, брат, про загибель того раю не чули, і в Писанні, де про цей святий рай пишеться, про те не знайшли». Далі Василь викладає різні апокрифічні перекази про рай, що використовували в той час. Він посилається, перш за все, на «Плач Адама про рай», де Адам звертається до «раю» як до одухотвореної суті: «І гірко заплакав, закричав: Про Рай святий, мене заради посаджений і Єви заради зачинений! Умоли твого Творця і мого Творця, нехай коли-небудь знову насичуся я красою цвітіння твого!»

У посланні Василя наводяться не тільки «відомості» про земний рай, а й богословські аргументи, в яких він чітко розрізняє поняття «раю чуттєвого», або земного, і «раю уявного», або духовного. «А що, брат, говориш: рай духовний, – продовжує новгородський богослов, – то так, брат, і є духовний, і буде. Але і той рай, що посаджений, не загинув, і нині існує. У ньому світло самосвітнє, а твердь його недоступна людям, тільки до райських гір дійти вони можуть. А духовний рай, це те, брат, коли вся земля вогнем оновлена буде, за апостольським словом: чекаємо ми небес нових і землі нової, коли істинне світло – Христос зійде на землю».

Судячи з аргументів Василя, його опоненти не тільки заперечували існування земного раю, а й «рай уявний» розуміли абстрактно-інтелектуально, в дусі західного схоластичного богослов’я. «І нині, брат, ти думаєш, – дорікає Василь, – що існує тільки духовний рай, а все духовне представляється лише як бачення. А то, що Христос сказав в Євангелії про друге пришестя, ви хіба і це вважаєте існуючим тільки в уяві?». Так своєрідно переломилися на Русі «паламістські» суперечки, що кипіли в той час у Візантії. Василь Новгородський, слідом за Паламою, називає «раєм духовним» або «Царством Божим, які прийшли в силі» то «сяйво Божества», яке Христос показав на Фаворі трьом обраним учням.

Не пізніше початку XV століття на Русі поширився іконографічний сюжет «Страшний Суд», або «Апокаліпсис». Чому саме в цей час? Нічого дивного: в 1492 році минало рівно 7000 років «від створення світу», і вся православна Русь чекала швидкого другого пришестя Христа. Але яким воно буде, що з собою принесе: загине земля у вогні або, навпаки, розквітне, як райський сад?

Відповідь, яку давав іконопис, це улюблене на Русі «богослов’я у фарбах», була оптимістичною: не загине, але розквітне. На руських іконах Апокаліпсису поряд з раєм небесним завжди зображувався також і земний рай. У центрі земного раю містилася Богородиця, в оточенні дивовижних квітів і рослин, їй шанобливо служать архангели Михаїл і Гавриїл. Усередині раю або поблизу від нього зазвичай зображувалися предки Авраам, Ісаак, Яків, з якими Бог, згідно з біблійним переказом, уклав заповіт про «землю обітовану». Новгородська ікона середини XV століття вводить в цей сюжет своєрідну деталь: крилатих схимників. Здобуваючи вже за життя освячення, обоження свого єства (на що вказують крила), вони вважалися гідними увійти в земний рай. Справа перед дверима, що охороняється вогненним херувимом, стоять праведники, що чекають, коли двері відкриються.

Той факт, що на всіх руських іконах Апокаліпсису XV століття знаходиться місце для земного раю, свідчить про повну перемогу поглядів, які відстоював Василь Новгородський. Можна назвати ці погляди не тільки «апокаліптичними», а й «хіліастичними», тобто пов’язаними з очікуванням того Христового царства на землі, про який пророкував Іоанн Богослов. Збережений десь в заповідних куточках землі древній Едем служив запорукою, початком цього всесвітнього царства Божого.

Але ось характерна закономірність: розміри земного раю на іконах XV століття з плином часу неухильно зменшувалися. Так, на московській іконі 1430-х років земний рай займає всю нижню частину ікони; в новгородській іконі середніх віків він поміщений в лівому нижньому кутку; в іконі Діонісія (бл. 1500 р.) відносні розміри земного раю стають зовсім скромними. Це свого роду наочна ілюстрація поступового ослаблення хіліастичних сподівань в міру наближення, а потім і прошестя очікуваного терміну їх звершення.

Автор: Л. Л. Лебедєв.

P. S. А в целом для многих людей состояния рая или по крайней мере райского удовольствий вполне достижимо и в земной жизни, причем для разных людей это могут быть разные вещи, для кого то даже такими дверьми в райское блаженство могут быть даже к примеру, электронные сигареты Joyetech, действительно отличающиеся отличным качеством и вкусом.