На заході, над самим схилом вод, Вогнем червоним Марс горить багряно. Данте Аліг’єрі, «Божественна комедія»

Його епітетами були «сильний», «величезний», «швидкий», «скаженіючий», «шкідливий», «віроломний», «губитель людей», «руйнівник міст», «заплямований». Разом зі своїми синами – Фобосом і Деймосом («Страхом» і «Жахом») – він носився по полях битв, сіючи всюди смерть і руйнування. Apec – у стародавніх греків, Марс – у римлян.

На відміну від богині Афіни Паллади, богині війни чесної і справедливої, він – бог війни підступної і віроломної, війни заради війни. Недарма його батько, громовержець і хмарогонець Зевс, гнівно каже: Ти ненависніший мені між богів, що населяють небо! Тільки тобі і приємні ворожнеча, та чвари, та битви! Матері дух у тебе неприборканий, вічно норовливої Гери, яку сам я насилу приборкую словами! Гомер. Іліада, пісня V. Так говорить Зевс своєму ненависному і в той же час улюбленому синові Аресу, коли того під стінами Трої поранив списом смертний – герой Діомед.

Тільки криваві битви радують залізне серце. Навіть у його смертних дітях проявляються риси неприборканості та жорстокості: в Мелеагрі, Флегії, Еномані, войовничих амазонках… Супроводжують його богиня розбрату Еріда і кровожерна Еніо. А коні його носять імена – Блиск, Плащ, Шум, Жах… Його атрибути – спис, палаючий факел, собаки, шуліка.

Але в той же час 88-й орфічний гімн оспівує його як високе олімпійське божество. На пагорбі, названому в його честь, збирається судилище Афін, яке тому носить ім’я Ареопаг – «пагорб Ареса». Розповідають, що Ареопаг отримав свою назву після того, як в Аттику вторглися амазонки під проводом Оріфії, щоб звільнити свою царицю Антіопу, викрадену Тесеєм. Вони встали табором біля цього пагорба і принесли жертву Аресу (Тесей же приніс жертву сину Ареса Фобосу).

Apec – коханий найгарнішою і найніжнішою з богинь – Афродітою, в яку закохався без пам’яті і яка заради нього знехтувала подружньою вірністю. Сюжет їхнього кохання знайшов втілення в декількох помпейських фресках. Іноді він зображувався в оковах, одягнутих на нього Афродітою, що символізує перемогу кохання над войовничістю і дикістю. На сюжет кохання Ареса та Афродіти писали свої картини Сандро Боттічеллі, П’єтро ді Козино, Джуліо Романо, Тінторетто, Паоло Веронезе, Караваджо, Рубенс, Пуссен…

У Стародавньому Римі його називали Маворс, Мармар, Матепіте… Цицерон у своєму трактаті «Про природу богів» говорить устами одного з персонажів – Луцилія, що ім’я Мауогв (Марс) походить від того, що він magna verteret («велике перевертає») . Це тільки пізніше він був ототожнений з грецьким Аресом і став виключно богом війни. Власне, Марс, звичайно, і був богом війни. Але спочатку в Стародавній Італії він виступав у ролі бога родючості та рослинності, бога дикої природи, бога всього невідомого і небезпечного. Природно, що саме такому богу повинні були поклонятися в першу чергу і ставити його вище інших богів. Разом з Юпітером і Квіріном він входив до тріади богів, які очолювали римський пантеон.

Вважалося, що саме він, Марс, міг викликати загибель врожаю і падіж худоби. Втім, міг і відвернути їх. Тому-то саме в його честь і був названий перший місяць давньоримського календаря – березень (martius). У цей місяць – місяць весняного рівнодення – відбувався обряд вигнання зими – «старого Марса». І народжені навесні юнаки вважалися присвяченими Марсу. На його честь жерці-салії («стрибуни») влаштовували в березні урочисті ходи зі священними щитами-анкалами. Жерців-салієв було дванадцять – за кількістю місяців року і знаків Зодіаку. У своїх піснях вони закликали великих богів і в першу чергу Марса.

Старого Марса виганяли з міста перед самим настанням весни. При цьому його роль виконував який-небудь чоловік, найчастіше один з жерців Марса; він символізував стару, витрачену силу. Крім того, з соломи робили ляльку Анни Перені – божества вічно поточного часу. Цю ляльку підпалювали і кидали в річку, яка уособлювала весь несучий час. Спалювання ляльок старого року означало також очищення вогнем, який знищує все те, що не може змити вода. Старий Марс і старий рік представляли собою прототип головних героїв карнавалу, який також пов’язаний з початком весни.

Власне, саме ця боротьба бога рослинності Марса з холодом поступово і трансформувала його в божество війни. На його честь було названо Марсове поле, де проходили народні збори, спортивні змагання і військові огляди. Згодом у містах Німеччини і Франції були створені спеціальні майданчики для військових оглядів, які також називалися Марсовими полями. На Марсовому ж полі в Римі, де був споруджений вівтар Марса, відбувався і ритуальний очисний обряд – люстрації. Це було очищення за допомогою жертвопринесення; воно повинно було спокутувати гріхи і оберігати від хвороб. Або ж просто зверталися до Марса, здійснюючи очисний обряд для свого маєтку і просячи дати родючість полям, здоров’я сім’ям, рабам, худобі. І його, Марса, священними тваринами вважалися вовк і дятел. А також бик і кінь. Марс був батьком близнюків Ромула і Рема, вигодуваних вовчицею, саме вони заснували Рим, Вічне місто. У районі Фуцинського озера жило плем’я, яке називалося марси.

Але Марс своїм кривавим оком спостерігав і за іншими континентами. Так, до цього дня не розгадана до кінця таємниця священного календаря майя – цолькін, що містить лише 280 днів року. Але 280 днів – це третина 740 днів – синодичного періоду планети Марс, через який повторюються його протистояння. Цивілізації Центральної Америки найбільше шанували Венеру. Але, можливо, в їх календарі відображений і культ Марса?

Однак найбільша загадка – традиційне ототожнення червоної планети у багатьох народів з війною, смертю, насильством. Що це, асоціації з її кольором? Відлуння первісної магії? А може, спогад про контакти з войовничими і злісними прибульцями, що перетворили нашу планету в місце битв між собою? Загадки, загадки…

Автор: І. Мамуна

P. S. Духи вещают: А еще планета Марс имеет большое влияние на астрологию, в том числе положение Марса на небесном небосводе определяет даже ежедневный гороскоп всякого человека.