Якось до Насреддіна зайшов його сусід та попросив позичити свого осла.
– Осла не має вдома, – відповів Насреддін.
В цей момент з глибини дому роздалось гучне: Іа!
– Ах ти брехун, хто ж тоді каже Іа! – накинувся сусід на Насреддіна
– Почекай, почекай, як тобі не соромно!? Ти кому взагалі віриш, мені – мудрому Насреддіну, чи якомусь дурному ослу?!

Отож, продовжуємо нашу філософсько-ослячу тему, вчора пройшла вербна неділя, яка теж була трошки пов’язана з осликами, а героєм сьогоднішній публікації буде ще один легендарний персонаж, якого просто не можна уявити без його не менш легендарного осла – Мулла Ходжа Насреддін зі своїм нерозлучним ослом, зустрічайте оплесками!

Пам’ятник Ходжі Насреддіну в Бухарі, Узбекистан.

Мула Ходжа Насреддін – великий міфічний мусульманський мудрець, герой просто неймовірної кількості різноманітних притч, історій та навіть анекдотів. Історії та причті про Насреддіна завжди глибоко символічні, дуже повчальні, іноді просто смішні, та веселі. Насреддін то і діло жартує, приколюється, сміється сам з себе, але з другого боку він виступає дзеркалом для нас з вами, адже сміючись з себе, на своєму власному прикладі він показує нам наші ж чисельні людські вади та недоліки.

Насреддін пригорщами розкидав хліб навколо свого будинку. Хтось запитав його:
– Що ти робиш?
– Відганяю тигрів.
– Але навколо немає ніяких тигрів!
– Саме так. Ефективно, правда?

Ось такий він, наш Насреддін – великий мудрець шиворіт-навиворіт. Чому шиворіт-навиворіт? А просто, Насреддін ніколи не вдає з себе ніякого мудреця, не показує, що він щось знає, а навпаки – частенько вдає з себе повного дурня, який іноді доводить ситуацію просто до абсурду. Якщо звичайний мудрець показує, як має бути, мудрець шиворіт-навиворіт показує, як не має бути, причому показує на власному прикладі.

Якось Насреддін загубив у своєму домі дорогоцінний перстень, а вийшов шукати його біля воріт. Один із сусідів запитав:
– Що ти шукаєш?
– Я загубив свій перстень, його й шукаю, – відповів Насреддін.
– А де загубив?
– У себе вдома.
– А чому ж шукаєш тут, на вулиці?
– Вдома темно, а тут світло, тому тут і шукаю.

Скажіть хіба не про всіх нас з вами ця історія? Хіба не частенько ми шукаємо щастя, там де його і ніколи не було, у всіляких примітивних розвагах, у зовнішніх речах, у грошах, багатстві, замість того, щоб пошукати там де ми його загубили-посіяли – у себе вдома, в середині нас самих. Але в середині нас часом так темно, тож краще шукати на вулиці, де світло, чи не так?

Насреддін щодня переходив через кордон зі своїм ослом, навантаженим кошиками з соломою. Так як всі знали, що він промишляє контрабандою, прикордоники кожного разу обшукували його з ніг до голови. Вони обшукували самого Насреддіна, оглядали солому, занурювали її в воду, час від часу навіть спалювали її, але ніколи нічого не могли знайти.
Через багато років один з прикордонників зустрів Насреддіна в чайхані (то такий східний бар) і запитав:
– Тепер тобі нічого приховувати, Насреддін. Я вже більше не служу на кордоні, але все таки розкажи мені, що ти перевозив, коли ми ніяк не могли піймати тебе?
– Ослів, – відповідав Насреддін.

Все геніальне просто, а Насреддін був простий до геніальності, як і його не менш геніальний осел, на якому Насреддін іноді полюбляв їхати догори ногами, його учні їхали за ним слідом, і в такому кумедному вигляді він передав їм свої дорогоцінні перлини мудрості, а всі оточуючі люди в той час сміялись з Ходжі, рахуючи його трохи не з повна розуму.

Якось Мулла Насреддін каже своїй дружині: – Піди принеси трохи сиру. Він зміцнює шлунок та збуджує апетит.
– У нас вдома немає сиру, – відповіла дружина.
– От і добре, сир засмічує шлунок та розслабляє ясна, – сказав Мулла.
Дружина з подивом запитала:
– Яке ж з цих двох протилежних тверджень – правильне?
– Якщо вдома є сир – то перше, якщо немає – друге, – відповів Мулла Насреддін.

Деякі дослідники навіть стверджують, що Насреддін існував і як реальний історичний персонаж, та жив у 13-му столітті десь в середній Азії, та був таємним суфійським дервішем, носієм суфійської мудрості, а суфізм як знаємо (чи не знаємо) – містична сакральна течія ісламу. Більше того, кілька країн сперечаються щодо ймовірної національності Насреддіна – узбеки, кажуть, що він був родом з Узбекистану та жив десь у Бухарі чи Самарканді, перси рахують його своїм національним героєм, і турки теж. Останні навіть знайшли в себе, на території Туреччини могилу Насреддіна (тобто ймовірну могилу Насреддіна) і водять туди туристів. Хоча за другою версією ніякого Насреддіна у реальності не існувало, а сам Ходжа Насреддін – збірний образ багатьох суфійських мудреців, які не хотіли, щоб їх імена потрапили в анали історії і тому всі свої веселі походеньки приписували нашому Ходжі. Адже всі ці чисельні історії, в яких фігурує ім’я Насреддіна, навіть фізично не могли трапитись з однією людиною.

Насреддін працював на кораблі, і якось перевозив через море якогось вченого, знаного вчителя граматики. Під час відплиття Насреддін сказав щось, що було граматично невірно.
– Хіба ти ніколи не вивчав граматику? – Запитав вчений.
– Ні.
– Значить, ти втратив півжиття.
Через кілька днів плавання у морі розігрався сильний шторм, бурхливі хвилі кидали корабель неначе м’ячик. Насреддін звернувся до свого пасажира:
– А чи вчився ти коли небудь плавати?
– Ні, а що?
– Значить ти втратив ціле життя, бо ми тонемо!

У деяких з кумедних історій та анекдотів про Насреддіна також фігурує його дружина, так наш герой був одружений, але позаяк сімейка в них була дуже весела.

Насреддін був давнім членом вельми шановного товариства, яке називалося “Збори тих, хто не боїться своїх дружин”. В один прекрасний день голова товариства скликав всіх членів і перед початком зборів виголосив традиційну фразу:
– О вельмишановні, ви, хто не боїться жінок своїх, – сідайте. Коли всі розсілися, виявилося, що хтось продовжує стояти. Це був мулла!
– В чому справа, Насреддін, невже ти боїшся дружину?
– Ні, ні, що ви, коли це я боявся? Просто сидіти не можу. Ця відьма так відлупцювала мене нині вночі, що і сидіти-то мені нема на чому.

Іноді справжній мудрець може вдало маскуватись під маскою дурня. Ось ще кілька цікавих притч про вельмишановного Ходжу:

Якось Насреддін посперечався з самим еміром бухарським, що навчить свого осла богослов’ю так, що осел буде знати його не гірше самого еміра. На це потрібен гаманець золота і двадцять років часу. Якщо він не виконає умови суперечки – голова з плечей. Вдома дружина почала плакати та причитати, однак Насреддін її заспокоїв: – «Адже за двадцять років», – каже він, – «хто-небудь з нас трьох обов’язково помре – або емір, або осел, або не дай Аллах я. А тоді спробуй розібратись, хто з нас трьох краще знав богослов’я!»

Одного разу Емір вирішив змусити всіх жителів Бухари говорити тільки правду і нічого окрім правди. Для цього перед міськими воротами поставили шибеницю. Всіх хто входив до міста опитував начальник варти. Якщо людина, на його думку, говорила правду, то її пропускали. В іншому випадку – вішали.
Перед воротами зібрався великий натовп. Ніхто не намагався навіть близько підійти до воріт. Насреддін ж сміливо направився до начальника варти.
– Навіщо ти йдеш у місто? – Строго запитав його начальник.
– Я йду, щоб мене повісили на цій шибениці, – спокійно відповів Насреддін.
– Ти брешеш! – Вигукнув начальник варти.
– Тоді повісь мене.
– Але якщо я повішу тебе, то твої слова стануть правдою.
– Ото ж бо й воно, – посміхнувся Ходжа, – все залежить від точки зору …

Таки так, все залежить від точки зору. Часом Насреддін навмисне доводить деякі ситуації до повного абсурду, щоб ми побачили у всій красі деякі власні абсурдні риси. Коли у нашому житті ми дійсно важливі речі зневажаємо, не цінимо, а замість того ганяємось за чимось дріб’язковим та нікчемним: втрачаємо здоров’я заробляючи гроші, а потім витрачаємо гроші відновлюючи здоров’я, що сили прагнемо подорослішати, а потім жаліємо за молодістю, ганяємось за непотрібними речами. Наш людський світ ніби перевернутий з ніг на голову і такі люди як Мула Насреддін, мудреці шиворіт-навиворіт показують нам наше власне божевілля. Мудреці шиворіт-навиворіт, вони як збільшуюче скло, лупа, через яку ми бачимо самих себе. Але щось я трохи захопився цим Ходжею, на завершення остання притча, на цей раз із сучасним комп’ютерним присмаком.

Одного разу Емір замовив Ходжі Насреддіну веб-сайт про своє паломництво у Меку.
– Зроби якомога більше java-аплетів, – заявив він, – я обожнюю java-апплеты!
– І я теж, мій повелитель, – відповів Ходжа.
– Хоча, можливо, не варто занадто обтяжувати сторінку, – подумавши, сказав Емір, – я вважаю, що хорошого повинно бути в міру.
– І я теж, мій повелитель, – відповів Ходжа.
Емір уважно подивився на Ходжу і сказав:
– Мода на java-аплети пройшла. Я думаю, що один-два буде в самий раз.
– І я теж, мій повелитель, – відповів Ходжа.
– Ні, я просто ненавиджу java-аплети Якщо ти зробиш хоча б один, я звелю відрубати тобі голову! – закричав Емір. –
– І я теж ненавиджу java-аплети, мій повелитель, – відповів Ходжа.
– Ти що, не маєш власної думки? – розсердився Емір. – То ти обожнюєш java-аплети, то ти їх ненавидиш!
– Гроші мені платиш ти, а не java-аплети, – пожав плечима Ходжа Насреддін.

P. S. Духи вещают: Многие нынче спорят, откуда таки действительно был родом великий Ходжа Насреддин. Мне вот подумалось, что этот джентльмен вполне мог быть из славного города Одесса. По крайне мере по духу и особенно чувству юмора он очень даже одессит, живи он в наше время, то вполне мог бы позволить себе купить недвижимость в Одессе (сделать это можно, например, с помощью сайта http://www.atlanta.ua/) и затем подсаживал туристам ответ на великий сакральный вопрос – как пройти на Дерибасовскую.