Першу та другу частину можна почитати тут і тут.
Деякі давні кельтські міфи дуже сильно перегукуються з Християнством. Особливо міф про створення світу, описаний англійським письменником Джоном Толкієном в книжці Сільмаліріон. Хоча Сільмаліріон книжка Толкієна, однак у ній багато всього взято з міфології давніх кельтів, не знаю точно чи та історія про створення світу придумана самим Толкієном чи запозичена, але безумовно заслуговує на увагу. Кельти були дуже музикальним і співочим народом, велика роль належала музиці. І легенда про створення світу дуже гарно і поетично переплітається з священною музикою.

На початку був Еру, Єдиний. Звався Він Ілуватара. Першими створив Він Айнур, Священних. Вони стали плодом Його думок і були з Ним раніше за всіх творінь. Еру говорив з ними. Він пропонував їм музичні теми, вони втілювали їх, і це було добре. Айнури співали по черзі, лише інколи – дуетом або тріо, інші слухали співаків, але в музиці кожен розумів лише ту частину задуму Ілуватара, від якої він був народжений, а музика побратимів мало що говорила іншим Айнурам. Але поступово розуміння росло, а разом з ним росли єдність і гармонія.

І прийшов час, коли Ілуватара скликав Айнур і задав їм тему, що величчю перевершувала колишні. Краса вступу та пишність фіналу захопили Айнур, і в захопленому благоговінні схилилися вони перед Ілуватара.

І тоді Він сказав:

– Я створив вас від Вічного Полум’я, Я дав вам тему і хочу, щоб в гармонії і єдності втілили ви її у Велику Музику. Немає межі досконалості, і Я з радістю буду слухати ваші пісні.

І тоді, за словом Його, голоси Айнур: голоси-арфи і голоси-лютні, голоса-сопілки і голоси-труби, віоли, органи і багатоголосі хори – почали перетворювати тему Ілуватара у Велику Музику.

Сидів Ілуватара і слухав, і Йому подобалася ця Музика без єдиної ноти фальші. Тема ширилася, розвивалася, але тут Мелькор захотів ввести в мелодію звуки власних думок, противних темі Ілуватара, тому що забажав він підняти силу і славу призначеної йому партії над усіма.

Більше за інших Айнур обдарований був Мелькор могутністю і знанням, і у всіх дарах побратимів своїх мав він частку. Часто вирушав він один в Ніщо, в надії знайти Вічне Полум’я і самому стати творцем. Нетерплячий і честолюбний був Мелькор. Вічного Вогню він не знайшов – тільки Ілуватара володів ним. Але в довгих самотніх пошуках думи Мелькора взяли лад, відмінний від дум його побратимів. І тепер він вплітав ці думи у свою партію. Негайно ж в стрункому звучанні виник дисонанс.

Співаючі поруч з ним Айнури зніяковіли, мелодії їх почали вщухати, а деякі не змогли подолати силу Мелькора і стали вторити його музиці. Вона ж, зміцнівши, заглушила і увібрала всі інші мелодії у шквал своїх вируючих звуків.

Нерухомо сидів Ілуватара, вслухаючись у це нове звучання. Здавалося, трон Його стоїть у центрі шаленої бурі, а навколо бурлять люті темні хвилі. Бачили Айнур, як, посміхаючись, встав Ілуватара і підняв ліву руку. Негайно посеред гримлячих звуків почала зароджуватися й міцніти нова мелодія, одночасно і схожа, і відмінна від попередньої, але красою звучання перевершувала попередню. Знову зметнувся дисонанс Мелькора, вступив з нею в суперечку, і знову нахлинула хвиля звуків, ярилась і клекотіла, поки голоси Айнур не потонули в ній і не замовкли, залишивши лише тему Мелькора.

Знову постав Ілуватара, але тепер не посміхався Він більше. Піднялася права рука Єдиного, і ось народилася серед сум’яття третя тема, не схожа на попередні. Спочатку здавалася вона тихою, ніжною і чистою каплею ласкавих звуків, але не було сили заглушити її. Вона набирала глибину і потужність, черпаючи їх в самій собі, і ось вже здавалося, що дві абсолютно різні мелодії лунають перед троном Ілуватара. Глибока, широка і прекрасна була одна з них, її краса народжувалася з безмірною печалі. Інша мелодія, хоча й мала тепер цілісність, залишалася гучною, блискучою, нескінченною порожнечею. Мало в ній було гармонії, хіба що дзвінкий унісон безлічі труб, які повторюють три-чотири ноти. Але як би не вирували звуки, намагаючись заглушити першу мелодію, вона легко вбирала грім і гуркіт у свій скорботний візерунок.
(Толкіен, Сільмаліріон)

З цим уривком можна провести багато паралелей з Біблією. Айнури то ангели, Мелькор то Люцифер (син зірки, також відомий як сатана, диявол, нечистий. Взагалі має багато імен). Люцифер був одним з найобдарованіших ангелів, але у своїй безмежній гордині вирішив, що може бути рівний Богу, за що був скинутий з неба.

Ще одна цікава давня кельтська легенда ірландського походження оповідає нам про міфічні братства фенієв – священні загони мужніх, сильних і хоробрих воїнів. Ці воїни стерегли кордони Ірландії, оберігаючи її не лише від фізичних ворогів, а і від потойбічних темних сил. Стати таким воїном було не просто. Не приймали у фенії того хто коли біг через ліс хоч раз головою зачіпляв гілку дерева, або під чиєю ногою хоч раз хруснула суха гілка. Не приймали у фенії того хто не склав 12 віршів. В легендах збереглись мудрі слова повчання ватажка фенієв – Фінна, адресовані молодому воїну, який недавно вступив у братство.

«Якщо хочеш стати великим героєм, не показуй даремно свою силу серед чоловіків, побережи її для битви. Не бий без причини собаку. Не каліч дурня в бою, бо не відає, що творить. Не шукай недоліки у тих, хто вище тебе. Не квапся сваритися. Не будь грубим з простим людом. Але й не кланяйся всім підряд. Не погрожуй і не клянися даремно, інакше ганьба впаде на твою голову. Ніколи не залишай свого господаря і ні за які скарби на землі не кидай того, кому обіцяв захист. Не кажи господарю погане про інших, так не поступає справжній воїн. Не переповідай чутки, це не чоловіча справа. Не говори багато. Не квапся шукати в інших погане. Будь хоробрим, не налаштовуй проти себе своїх товаришів. Не шукай погане у людях похилого віку. Не заважай простим людям займатися своєю справою. Не відмовляй нікому в шматку м’яса. Не скупися. Не жалій свої руки, доки триває бій. Не упусти щастя в бою. Не скупись на ласку після бою ».