Румі вихований був суфійським середовищем. Суфій з суфіїв. Але його, як я вже сказав, всі називали Мевляна – Пан душі. Не було такого іншого в суфійському середовищі. Світ до часу приходу в нього Джеляледдіна був пронизаний злом, болем, стражданням. Розламувалися цивілізації, валилися держави. На мирні землі Ірану, Паміру та Східної Анатолії, на Русь і Східну Європу насувалися війська Чингісхана, однаково ворожі і ісламському світу, і вже християнській Русі.

Джеляледдін Румі був сучасником Олександра Невського який відстоював Руську землю від тевтонських лицарів і від воїнів великої Монгольської Орди. Він був однолітком Бату-хана (Батия) і Хубілай-хана, які руйнували держави і культури народів. Вже помер великий полководець ісламу Салах-ед-дін (Саладін європейських лицарських романів), і нікому було протистояти варварам-хрестоносцям і варварам з диких монгольських степів. Кінець Хрестових походів припав на 1270 рік – протягом життя Румі на землі Сходу хрестоносці приходили чотири рази. Однак у Румі годі й шукати патріотичних, закликаючих «на битву з ворогом» рядків. Його генію було відомо, що не шабля перемагає шаблю, а дух, мир і єднання у вірі долають насильство

Знемагала в його епоху від старості і від віроломства варварів-хрестоносців Візантійська імперія, ледь ще відродивши після вигнання з її земель останніх правителів убогої Латинської імперії (1204- 1261) свій вплив в Малій Азії. В «землях франків» – в Європі прибирала до рук духовне життя, «свята інквізиція». Альбігойці і катари, ризикуючи життям, намагалися відстоювати віротерпимість і право людини на пряме спілкування з Богом. До такого спілкування закликали і суфії. Ченці жебручих орденів бродили по Західній Європі, Балканам, заходили на Близький Схід, який так і не скорився рицарському Хресту, доходили до Паміру та Китаю.

Люди на Сході і на Заході шукали порятунку, – в Бозі, в близьких, в любові, в спілкуванні з однодумцями. В Англії на роки життя Румі припадають і Велика хартія вільності (1215), і перший парламент (1265). У Малій Азії, на її Заході, де скоро складеться основа Османської Туреччини, поширювалася, в першу чергу серед немусульман, улюблена в Європі містична поезія. Любов до Бога через занурення в екстаз, через самозречення звучала у творчості європейських сучасників Румі. Трохи старше за нього за віком були відомі на ісламо-християнському Ліванті поети-містики, співаки піднесеного кохання до Прекрасної Дами – Вальтер фон дер Фогельвейде (помер в 1230 році), Готфрід Страсбурзький (помер 1220 року). Трубадури і трувери Південної Франції, Провансу, іспанських держав доповнювали містичний зміст своїх поетичних творінь єдністю музики і танцю.

Джеляледдін йшов на Захід, вслід за Сонцем. Він створив свій неповторний світ саме в Малій Азії – в контактній зоні світових цивілізацій.

Батько поета з усім оточенням і сім’єю рушив самостійним караваном в сторону Малої Азії приблизно в 1214-1216 роках. І не тільки через загрозу монгольського вторгнення. Сім’я пройшла через найбільші культурні центри ісламського світу – Нішапур, Багдад, Мекку і Медину, Дамаск, через турецькі місті Малатья, Акшехір, Сівас, Кансері, Ляренд (в сучасному Карамані).

Допитливий розум поета вбирав і премудрості науки, і горе розколотого світу. Тоді, можливо, зазвучала його душі найніжніша сопілка. Образ сопілки пройде через всю творчість.

Вы слышали свирели нежный звук
Она, как мы страдает от разлук.
И если друг далек, а я близка
То я ваш друг — свирель из тростника.

Мандри тривали більше десяти років. Тільки до 1228 року сім’я осіла в турецько-сельджукській Коньї, де і знайшла вічну пам’ять людства. Чому саме Конья (античний Іконіум, столиця Каппадокійського царства) виявилася місцем піднесення і просвітлення таджицько-перського генія Румі?

Виключно сприятливі географічні і кліматичні умови Коньї, славної і сьогодні своєю дивовижною на смак джерельною водою (воістину аб-і Хайят – «вода життя») висока ступінь захищеності від зовнішніх вторгнень (поки не прийшли монголи в 40-х роках XIII століття), – все це сприяло тому, що місто стало центром влади, торгівлі, ремесел і культури. Тут сходилися дервіші, сюди з’їжджалися суфійські шейхи, поети і вчені.

Султани Румського султанату (1077-1307), що згадуються в текстах Сельджукидів Алаеддін Кейкубада (1219-1236) і Гійяседдін Кейхосров II (1236-1215), правителі мудрі і освічені, збирали в Коньї еліту тодішнього інтелектуального світу – то були люди духовного звання, воїни, вчені, музиканти. А також кращі майстри своєї справи – від зброярів і гончарів до ювелірів. Населення в певній мірі могло насолодитися плодами розумної політики султанів, мало схильність слухати дервішів і проповідників, які стікалися до Коньї з усього Близького і Середнього Сходу, включаючи і гірський Памір.

Тюрки за походженням, Румські султани заохочували арабську мову – як мову Корану, науки і діловодства. Мовою поезії став фарсі – новоперсидська мова, якою спілкувалися румські інтелектуали, як місцеві так і прибульці, серед яких була маса вихідців з таджицьких земель, з Ірану та Афганістану. У всіх цих присутніх в Румському сельджукскому султанаті народів – тюрко-огуеських – малася багата усна народна література. Як правило, рифмована. Тому дивовижні, адекватні пульсації крові в організмі людини і коливанням серцевого м’язу вірші геніїв перського віршування сприймаються нами і зараз як щось близьке, – своє. Так сприймаються аль Газалі, Санаї, Аттар, Джамі, Хайям, Нізамі, – невичерпні джерела людських цінностей, оспівані ними в минулому для майбутнього.

Відомі чотиривірші Румі. написані ним на Конійському діалекті, цілком доступні сучасному «середньому турку» без гуманітарно-літературної освіти. У «Конійській» спадщині Румі є чотиривірші і тюркською. Саме в них Румі закликав вивчати «мову без мови» – зрозумілу усім «суфійську мову» обрядів і почуттів.

Якщо йдуть по суфійської стежці знайомий твій, брат чи чужак.
Подумай про пастиря: цього шляху він буде тобі вожак.
Тримайся за нього, ягня, не страшна з ним зграя вовків
Руміець чи тюрк суфізму мову вчись розуміти без слів.

Однак підкреслю, що Румі – печать містичних поетів (моє визначення) – саме в тюркському чотиривірші, доступному масам, звертався до людей із закликом: приходь такий, який ти є, ворота суфізму – не ворота безнадійності, приходь незалежно від твоєї віри і ступеня каяття. Все одно приходь, будь лише тим, хто ти є, вклоняйся своїм богам: Сонцю, Богу-Христу чи живому вогню, – приходь в наш просторий храм. Коли розкаявся ти, але порушив обітницю і в каятті не встояв, – Все одно приходь, адже суфізму ворота – шлях надії будь-яким серцям.

Румі був відкритий всьому, що оточувало його. Так, він близько спілкувався з християнськими священиками. В Коньї зберігався досить великий відсоток грецького населення. У православному монастирі він написав вірші, відомі абсолютній більшості читаючого світу, – про метеликів (образ пошуку істини), що летять на світло свічки (істини), незалежно від того, люди якої релігії запалили її.

Христос и есть народонаселенье мира.
Он — сущность света, плотных тел, эфира.
О правоверные! отбросьте лицемерье!
Ведь вера слаще горького неверья!
О люди добрые! Забудьте все сомненья,
Зачем вам смерть, когда пришло спасенье?

Відповідь на питання про приналежність творчої спадщини Румі саме ісламу очевидна, як зміна дня і ночі, як схід сонця і місяця. Настільки ж очевидно, що Румі прийшов на Землю тоді, коли він був більш за все потрібен тут людям. Спершу вчився в Балху, що на Великому Шовковому шляху світових цивілізацій. І був цей шлях Дорогий Світу, всі релігії там були шановані, а суть навчань всім відома.

Дослідники на Заході не раз звертали увагу на образну і духовну близькість поезії Румі християнській доктрині. Румі слідував Господньому призову бути милосердним, однаково зрозумілому і мусульманам, і християнам:

«Закликай [о Мухаммед], на Шлях Господа мудрістю і добрим умовлянням і веди суперечку з ними [людьми Писання] найкращими засобами. Воістину, Господь твій краще знає тих, хто зійшов з зазначеного Їм шляху, і Він краще знає тих, хто на прямому шляху» (Коран, сура «Нахля» – «Бджоли», аят 125).

Коли Мевляна помер попрощатися з ним прийшли і мусульмани, і християни, і іудеї, чого в тюркському і взагалі ісламському суспільстві Коньї й не було ні до, ні після. Не варто перебільшувати, як роблять деякі західні «закохані в Мевляну» дослідники (втім, я теж «закоханий» в нього) вплив Платона (Ефлатуна) і Біблії на творчість Румі. Він самодостатній, він – «сам у собі».

На південь від Коньї (сьогодні десяток-другий доларів на таксі) лежить озеро Бейшехир, де у хетського пам’ятника (а хетти для турків – що для нас скіфи: серце зворушується, очі зволожуються) б’є «джерело Платона». Кажуть, жив він там. Писав щось, думав. Десь там же, в Каппадокських пагорбах, ховалися перші християни, сам апостол Павло відвідував Іконіум (Конью).

Мевляна не тільки вчив. Він все життя вчився у інших народів, у мудреців інших вірувань. І тому цінний всьому людству.

Ученье форма самоистязанья,
Умалишенье — плата за познанье
Для тех, кто ищет красоту в страданье.
Есть Божья пустота, как воздаянье…
Блаженно в пустоте исчезновенье,
Под мириадом масок воскрешенье

Через вісім століть Румі звертається до нас з ідеєю, здавалося б, такою простою: нові думки з’являються і виголошуються тоді, коли розум сприйнятливий до запитань. Неможливо перешкодити народженню дозрілої ідеї, навіть якщо вона суперечить усталеним переконанням. «Кров не перетвориться на солодке молоко», – сказав Румі, наш вічний Флейтист Світу, – поки вдача не народить немовля. Слухай її!»

Метафоричні постулати Румі лягли в основу наукових робіт, присвячених діалогу цивілізацій. Відомий ісламський культуролог, великий знавець філософії та поезії Румі професор Ахмад Джалалі на урочистому відкритті Міжнародної академії діалогу між культурами і цивілізаціями «Освіта на службі діалогу» (27 квітня 2003 року, Варшава) сформулював парадигму самобутності і «іншості». При цьому як найдосконаліший зразок розуміння «самобутності» він навів вірші Румі з «Диван-і Шамсі Тебрізі»:

Я спросил: «Ты откуда?» Вопрос удивил его мой.
Он ответил с улыбкой: «Мой край — Туркестан с Ферганой,
Я был создан из глины с водой вместе с сердцем, душой;
Моя родина — жемчуг старинный и берег морской»
Я взмолился тогда: «Пощади, брат по крови я твой!»
И услышал в ответ: «Мне едины и брат, и чужой».

Вислухавши Румі, зал вибухнув овацією.

Далі буде.

Автор: Віталій Шеремет.