Восени 1997 року в Музеї візантійського мистецтва в Салоніках була відкрита виставка «Скарби Гори Афон». Салоніки були оголошені культурною столицею Європи. Сотні творів візантійського та поствізантійського живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, рукописних і стародрукованих книг, мініатюр, документів, монет, фотографії, кераміки вперше були показані всьому світу на цій в буквальному сенсі слова грандіозній виставці. Її унікальність полягала також у тому, що організатори постаралися дати якомога більш широке уявлення про Афон – його природу та географію, клімат та особливості історико-культурного ландшафту, нарешті, показати побут афонського чернецтва.

Старовинні ікони, манускрипти, документи і предмети літургійного начиння доповнювали знаряддя чернечої праці, одяг, старі і нові фотографії, навіть інсталяція аптеки минулого століття з монастиря Ватопед. Глядач як би занурювався в загадковий і малодоступний світ тисячолітньої культури.

Свята Гора – заповідник православного мистецтва. Починаючи з соборних церков Великої Лаври, Івпропа і Ватопед, споруджених в X столітті, і закінчуючи п’ятиглавими Кафоликонами XIX століття в монастирі св. Пантелеймона і скитах св. Андрія Первозванного та пророка Іллі, ми маємо щасливу нагоду стежити за розвитком візантійського, російського, болгарського і сербського зодчества. Національні риси не затуляють загальноафонських характерних ознак в плануванні і устрої всіх уцілілих тут храмів. Як правило, це однокупольні центричні чотириколонні церкви з одним або двома притворами з західного боку.

Підлоги викладені кольоровим каменем і утворюють в більшій чи меншій мірі орнаментальний малюнок. Стіни всіх церков прикрашені живописом, рідко XIV, частіше XVI, XVII і навіть XVIII і XIX століть. Із західного ж боку, навпроти головного входу в храм, розташований фіал – велика чаша під куполом для освяченої води. Це неодмінна приналежність монастирського подвір’я, і організатори фіалів змагалися у майстерному розташуванні колон, у розписі купола, в різьбленні самої чаші і її огорожі.

Самий старий і в художньому плані найдивовижніший фіал знаходиться у Великій Лаврі. Величезна чаша для водосвяття колись дала тріщину і вже в старовину укріплена свинцевими скобами. У центрі чаші – невеликий бронзовий фонтан з візантійським двоголовим орлом. Парапет викладений з різьблених і підфарбованих візантійських плит X-XI століть з різноманітними геометричними візерунками і зображеннями тварин, які чимось нагадують нам шиферні плити Софії Київської та Десятинної церкви.

По боках фіала звичайно посаджені два кипариса, нерідко сучасні спорудження собору і фіалу. Найбільш вражаючі з кипарисів знаходяться в Лаврі св. Афанасія, яким майже по тисячі років. Їх величезні стволи розгалужуються, і крони, в звичайному своєму вигляді свічкообразні, утворюють колосальні нагромадження гілок. Виростити і зберегти такі кипариси нелегко, і вони становлять предмет законної гордості їх власників. Із західного ж боку, за фіалами, знаходиться монастирська трапезна – довге і просторе приміщення з дерев’яними або мармуровими столами.

За винятком Зографа в монастирях трапеза влаштовується в одному приміщенні для ченців і прочан, перші сідають посередині, а другі – вздовж стін, трохи поодаль. Трапеза починається з дзвінка ігумена і молитви і закінчується так само. Ченці не люблять засиджуватися за столом, і трапеза проходить швидко та при загальному мовчанні. Лише читець голосно читає житіє святого, чия пам’ять відзначається в цей день. Не у всіх монастирях трапеза однакова і багата. Але Хілаідар славиться хлібосольством: на столах завжди свіжий хліб, маслини, цибуля та часник, помідори, яблука, холодна вода, молоде вино. Клімат на Афоні жаркий і вологий, у багатьох ченців розвивається ревматизм, звичайна справа простуда, і типик св. Сави (статут, за яким живе монастир) дозволяє щоденне вживання вина, що пом’якшує хворобливі відчуття, смуток і недуги.

У кожному Афонському монастирі є соборна церква, де відбувається загальна молитва, і до десятка і більше невеликих церков, так званих параклісів, в яких служать в дні їх посвяти і які розкидані по різних приміщеннях монастиря і навіть за його стінами. Так, наприклад, паракліс Хіландарського монастиря св.Трійці на Спасовій воді знаходиться в лісі в двох кілометрах від монастиря, а паракліс св.Георгія – на вершині скелі св.Савви, куди старі ченці зійти не мають сил. Паракліси є і при келіях, щоб у потрібну хвилину ченці мали можливість створити молитву.

Церковна служба починається з примітного обряду, відомого тільки на Афоні: канонарх (монах, який відповідає за порядок богослужіння) бере в руки легке дерев’яне било і дерев’яний молоток і обходить храм проти годинникової стрілки, вибиваючи мелодійний дріб. Перед заутренею, ще в повній темряві, ця дріб сприймається як містичне нагадування ченцям про необхідність пильнувати, щоб не пропустити явище Христове. Посередині шляху, напроти вівтаря, канонарх зупиняється і в повній тиші вимовляє Символ віри. Потім слідує короткий дзвін і починається служба. При небагатьох свічках в опівнічній напівтемряві йдуть антифоні читання і спів, винесення свічок на солею, монотонні молитви священика у вівтарі, потім – піднесення свічок під склепіння храму: теж більше ніде не відомий, крім Афона, богослужбовий обряд, що запам’ятовується людині, яка вперше відвідала Святу Гору , як піднесена молитва до Ісуса Христа і Богородиці.

Навіть не дуже віруючій людині богослужіння на Афоні запам’ятовується як сильне емоційне відчуття і долучає її до таємничого і привабливого духовного середовища Афону. Тут немає місця для скороминущої слави і суєти світу, і всі помисли і бажання ченця віддані молитві та слухняності.

Смерть на Святій Горі природна, як і саме життя, і її прихід означає всього лише перехід людини зі стану земного у стан небесний. Померлого монаха вкривають саваном і без труни заривають у землю, а на могилі ставлять простий дерев’яний хрест з ім’ям покійного і датами його народження і смерті. Через три роки кістки відкопують і, омивши їх вином з водою, поміщають в кістниці, де черепа зберігаються на полицях, як книги на стелажах, а інші кістки у великих ящиках. На лобовій кістці черепа записується ім’я і рік смерті ченця, а нерідко і його спеціальність (бібліотекар, столяр, винороб, муляр, іконописець).

Багато ченців навіть тепер проводять на Афоні все життя. Отець Павло, який прийшов в Хіландар двадцятирічним юнаком у 1943 році, 56 років безвихідно живе тут: лише одного разу він на тиждень плавав в сусідній з Хіландаром Іеріссос.

Таких Старожилов на Святій Горі ще достатньо, всі вони намагаються не бути тягарем для братії і в міру сил несуть послух нарівні з більш молодими ченцями. У Хіландарі ми щодня спостерігали на монастирських городах дідуся з палицею, який стоячи на колінах прополював грядки з овочами, а йому, як виявилося, виповнилося вже 90 років!

Національний склад афонського чернецтва різнорідний: тут живуть греки, серби, болгари, росіяни, українці, німці, англійці, французи, румуни і навіть вихідці з Америки, Африки та Австралії. Спільне в них одне – всі вони по народженню або хрещенню православні люди, які сповідують одну віру в одні релігійні ідеали.

Афонські монастирі – справжні музеї християнської старовини, і те, що було показано на Салоникській виставці 1997 року, становить лише невелику частину монастирських зібрань. Ніде більше не збереглося на своїх початкових місцях так багато ікон, церковного начиння, мозаїк, фресок, інкрустацій, бронзи і мощей святих, побожно і з великою майстерністю оправлених в золото і срібло. В одному тільки Ватопеді зберігаються частинки хреста Господнього і пояс Богоматері, кинутий нею в момент Вознесіння на небеса апостолу Хомі. В Рустіку зберігається голова Св.Пантелеймона, у Великій Лаврі – хрест і жезл преподобного Афанасія.

На Афоні є мощі майже всіх православних святих. Але тут чимало й інших реліквій, живих свідків історії Візантії: плащ імператора Никифора Фоки в Лаврі, висічений з каменю герб князя Лазаря в Хіландарі, бронзові двері в Кафоликоні Ватопед, численні хрисовули в ризницях і бібліотеках, старовинні рукописи, книги та документи.

Кожен з святогорських монастирів, а часто і скитів, має одну-дві, а то й кілька чудотворних ікон, прославлених у віках. Але крім чудотворних, у всіх монастирях ще й свої шановані храмові ікони, і зосереджена в них святість визначає благодатну ауру монастирського послуху. Багато грецьких і сербських ікон в монастирях Афона прикрашені золотими, срібними і позолоченими ризами з самоцвітами і емалями, карбуванням і гравіруванням. Тут немає безіменних робіт, оскільки все вироблялося і розсилалося по Святій Горі на молитовну пам’ять. В Руссіка – десятки ікон в окладах, кожен з яких має ім’я вкладника, штампи ювелірних майстерень, клейма майстрів. У соборній церкві Хіландарського монастиря всі місцеві ікони в головному іконостасі і образи у стовпів мають російські оклади з літописами від 1889 до 1909 року: вони принесені в дар Хіландару настоятелем Друго-Афонського монастиря на Кавказі ієромонахом Герасимом з братією.

Афонські бібліотеки та архіви – невичерпне джерело мудрості та історичних знань. Незважаючи на те, що ще в XVII столітті хтось – Арсеній Суханов вивіз з Афону до Москви близько 500 стародавніх грецьких рукописів і подібні вивезення продовжувалися і пізніше – в Москву, Київ, Казань, Петербург, Відень, Париж, Лондон, Флоренцію, Афіни і Рим. – Святогірські монастирі і тепер зберігають багато сотень стародавніх грецьких і слов’янських манускриптів. Не менш чудові і рідкісні друковані видання, наприклад Цетінський Октонх 1494 року або Псалтир тієї ж друкарні кінця XV століття в Хіландарському монастирі.

Чернецтво на Святій Горі довгий час існувало в розрізненому стані. Але вже в другій половині XIX століття назріла необхідність в об’єднанні громад. Перші конкретні кроки і цьому напрямку були зроблені не найважливішими монастирями і скитами, а келліотами, виживати яким доводилося поодинці або невеликими громадами і які потребували взаємної підтримки.

Свята Гора давно відраховує друге тисячоліття свого існування. Мало знайдеться у світі настільки консервативного і разом з тим настільки ж оригінального явища. Помічені нами зміни торкнулися поки зовнішньої сторони життя афонців. Знаючі люди кажуть, що і до сих пір окремі келліоти живуть і печерах і келіях, ділять швидкоплинний час між молитвою та простим господарством. Пароплави обходять Афон стороною, і тільки винищувачі грецьких ВВС щодня борознять бездонне афонське небо.

Ми покидали Афон зі змішаним почуттям любові, жалю і тривоги, Святогорці радо зустрічають гостей і оточують їх всілякої турботою, і не можна не любити цих людей, які пішли з мирської суєти та присвятили себе одному тільки Богові і Його Пречистій Матері. Вже наступала осінь, і ліс яскраво розмальовувався жовтіючими кленами і ще якимись небаченими нами деревами та чагарниками. Вогкуватою свіжістю тягнуло з ущелин, море штормило. І нас не залишало відчуття тимчасовості цього життя.

Афонці давно подейкують про неминучість кінця Святої Гори, де сейсмічна активність з’єднується з активністю Ради Європи, яка бажає зробити Афон вільною туристичною зоною. Авторитетні старці, які давно живуть на Афоні, пророкують страшний землетрус і поглинання півострова морською безоднею. Багато хто вірить в ці пророцтва і готується до їх звершення.

А поки Афон все ще залишається чудом, вцілілою частиною давно зниклої Візантії. На вузькому півострові завдовжки від 12 до 16 кілометрів зосереджена добра половина візантійської художньої старовини, що зберігається у своєму первісному природному та архітектурному середовищі. Цим визначається історична цінність Святої Гори. Афонці усвідомлюють, що на них лежить відповідальність за охорону та подальше збереження своїх скарбів. Але вони також стурбовані і збереженням своїх звичаїв, дотриманням монастирських типиків, непорушного порядку богослужіння, зміцненням віри. Вони справжні подвижники в нашому житті, і ми повсякчас згадуємо про них з почуттям захоплення і вдячності.

Автори: Герольд Вздорнов, Олег Тарасов.

P. S. Духи вещают: А еще местные афонские монахи любят пить не только вино и воду, но и чай. Еще бы, ведь вкусный и полезный чай придает силы, повышает тонус и имеет большие полезные свойства. Такой, например, чай те гуань инь. К слову, купить чай те гуань инь можно запросто через интернет, а во всем мире не так уж и много действительно настоящих чайных мест, где производится настоящий полезный чай.