Багато століть їде по світу на сірому ослику мудрий і веселий чоловік. Його знають всюди і скрізь – це Ходжа Насреддін. Втім, строго кажучи, його не можна називати «ходжа». Цей титул отримує лише той, хто від початку до кінця здійснив весь складний і виснажливий ритуал великого хаджжа – паломництва до Мекки до головних святинь мусульман. Насреддін в Мецці то дійсно був, можливо, навіть цілував чорний камінь храму Кааби, але от часу на те, щоб обійти його, як годиться, сім разів і побігати навколо знаменитих пагорбів в околицях Мекки, у нього не знайшлося. Напевно, за своїм звичаєм, він кинувся рятувати якогось простака що потрапив у біду.

Про Насреддіна достеменно відомо, що він не підкорявся «власникам влади», хоча цього строго вимагає від правовірних Коран. Досить послухати, як він розмовляв з самим грізним і жорстоким Тамерланом – підкорювачем Середньої Азії.

Де б не з’являвся Насреддін – у Багдаді, Стамбулі, Дамаску, Бухарі, в будь-якому східному середньовічному або сучасному місті, – при ньому сильніше і впевненіше стають чесні, справедливі, добрі люди, а лиходії, брехуни, заздрісники, любителі жити за чужий рахунок починають відчувати тривогу. У Ходжі Насреддіна проти них є вірна зброя – сміх, дотепний жарт. Ніщо так не бентежить порок, як свідомість, що він вгаданий і осміяний, зауважив якось великий російський сатирик Салтиков-Щедрін. Помічено також, що, будучи осміяними, падають, втрачають свою владу ідоли: не можна ж, справді, поклонятися кумирові який став смішним.

Чи дивно, що Насреддіну нерідко доводилося ховатися від сильних світу цього, які не любили сміх і не хотіли бачити чоловіка, який змушував людей сміятися над ними, – адже після цього вони могли виявитися і не такими вже сильними. Насреддін вмів посміятися і над собою – інакше хто б повірив у силу його духу!

Як колись про Гомера, сперечалися про Насреддіна міста, країни, народи: чий він, де і коли з’явився, чи був взагалі на світі? Багато хто вважає його співвітчизником, і вони мають рацію, нехай навіть у їхніх Насреддінів інше ім’я. Численні перекази про веселих і мудрих людей, без яких світ не був би ні гармонійним, ні добрим, свідчать.
що вони – всюдисущі. Насреддін легко долає кордони країн і часів. І отримані ним від народу титули – безсмертний і незрівнянний – сумніву не підлягають. Як кажуть на Сході, світло весни його слів і діянь ніколи не зміниться сумною осіню забуття.

• Тамерлан сказав Насреддіну «У всіх халіфів з династії Аббасидів є прізвиська. Аль-Мустансир означає «спирається на допомогу Всевишнього», аль-Мутасим – «шукає захисту у Всевишнього», аль-Мутаваккіля – «віруючий у Всевишнього». Якби я був одним з них, яке прізвисько ти дав би мені!». Насреддін тут же відповів:« Тамерлан-хай-збереже-від-тебе-нас Аллах ».

• Одного разу Тамерлан запросив Насреддіна в лазню і запитав його: «Якби я був рабом, як ти думаєш, скільки грошей за мене б дали!» – «П’ятдесят монет», – не моргнувши оком відповів Насреддін. Тамерлан був ображений: «Ти що, здурів! Так одна моя пов’язка на стегнах коштує цих грошей!» – «Ти абсолютно правий, – з посмішкою відповів Насреддін, – але це те, що я пропоную за все разом».

• Насреддін підійнявся на мінбар і почав говорити проповідь. «Я віддаю хвалу Творцеві, – сказав він, – який створив небо і землю за шість місяців». «Стривай, – заперечили йому, – не місяців, а днів». «Я це чудово знаю, – не розгубився Насреддін, – але думав, що люди не повірять».

• Був якось Насреддін суддею в своєму селищі, і одного разу в будинок до нього, вимагаючи правосуддя, увірвався якийсь – весь скуйовджений – чоловік. «Пограбували мене, – кричить, – ось тут, прямо біля самого селища підстерегли і роздягли! Не інакше як з місцевих хто! Я вимагаю, щоб ти, тутешній суддя, розшукав винних. Вони все у мене відняли – і одяг, і шаблю, навіть туфлі відібрали!» – «Давай розберемося, – сказав Насреддін. – На тобі, я бачу, білизну. Стало бути, білизну вони з тебе не зняли!» – «Ні, не зняли». – «Що ж, я тобі так скажу: той, хто тебе пограбував, не з нашого селища. Тут такі справи до кінця робляться. Так що вибач, я не суддя у твоїй справі».

• До Насреддіна прийшов чоловік і попросив:
– Кажуть, у вас є молитва, написана по-арабськи, яка оберігає від усяких укусів. Дайте мені її, а то у нас на вулиці є бродячий пес, який не дає нікому проходу.
– О наївний! – Вигукнув Насреддін. – Краща молитва від собак написана на кінці товстої палиці.

• Насреддін був бідний. До того як він зібрав гроші на купівлю осла, йому доводилося ходити пішки. Йшов він одного разу по великій дорозі, здіймаючи пил, а зустрічні сміялися і говорили: “Насреддін все ходить, райське життя шукає! Не дійде. До раю далеко!». Сталося так, що хтось, хто їхав верхи, пошкодував втомленого подорожнього і посадив його на осла позаду себе. «А кажуть, далеко до раю! – Сказав задоволений Насреддін. – Нічого подібного! Виявляється, рай знаходиться всього на півтора аршини вище землі, на спині осла! »

P. S. Духи вещают: Ох уж этот хитроумный Ходжа Насреддин. Думаю, живи он в наше время, то вполне мог бы себе заниматься, скажем, разработкой интернет-магазинов или даже сео-оптимизацией сайтов. И имели бы множество притч и анекдотом о Ходже программисте и веб-разработчике.