Так про що я мав сьогодні написати?. Щось ніц не пам’ятаю, склероз, старість не радість. Ура!!! Згадав, про пам’ять. Отож, пам’ять, чи пам’ятаємо ми що таке пам’ять? Визначення пам’яті, які нам дає сучасна офіційна психологія сухі та нецікаві (а сухому та нецікавому тут не місце). Мені дуже сподобалось, як про пам’ять написав свого часу святий Августин (який, між іншим, багато писав саме про пам’ять), пам’ять – шлунок душі. Дійсно так, від того, чим наповнюється шлунок залежить наше фізичне здоров’я (сподіваюсь він не наповнюється продукцією американських фаст фудів, всяких Макдональдсів?), а від того чим наповнюється наша пам’ять, цей шлунок душі, залежить душевне, розумове, психічне здоров’я людини.

Зрозуміло, що хороші спогади, гарні думки, про те коли нам було файно, затишно, приємно, коли ми були закохані, чи просто щасливі дуже файно впливають на травлення нашої душі, вона тоді перебуває здорова і щаслива, а от всілякий негатив, погані спогади, образи, гнів, жалість до себе, все це запросто може призвести до харчового отруєння нашої пам’яті і душі, як наслідок викликати не тільки психологічні хвороби, (такі як депресія) а й цілком реальні (такі як рак). Тож наша пам’ять (зрештою, як і шлунок) штука дуже і дуже важлива. Погані думки, які потрапили у пам’ять: образи, жалість до себе, заздрість, гнів, смуток, як і погану їжу, що потрапила до шлунку, перш ніж вони призведуть до діареї (а по простому срачки) вашої душі дуже бажано чим пошвидше нейтралізувати відповідними ліками, тут вже все залежить від того, що попало всередину, образи можна вилікувати прощенням, гнів терпінням, печаль вірою та надією на краще, є ще універсальні ліки (лікують навіть найскладніші форми душевної діареї) – мудрість та любов.

Але повернімось до пам’яті. Розрізняють кілька її видів.

Пам’ять чуттєва – тут все просто, чуттєва пам’ять пов’язана з нашими органами чуття, зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком. Наприклад, ми пам’ятаю смачний смак смачних вареників. Цей смачний смак через смак вкарбувався в нашу пам’ять, і тепер я б вже не проти погамати тих смачних вареників про, які щойно написав. Отак пам’ять народжує бажання, хороше (смачні вареники) хоче повторити, а погане навпаки – не допустити, якщо я б тими варениками так об’ївся, що вони мені вухами полізли, тоді в мене вже будуть погані спогади про них, і відповідно при слові “вареники” відчуватиму відразу. Але з плином часу ті спогади можуть вивітритись із пам’яті, і я знов з насолодою гаматиму смачні вареники.

Інтелектуальна пам’ять – тут все непросто. Пов’язана з одною важливою деталькою у нашій голівці – інтелектом і забезпечує його повноцінне функціонування. Інтелектуальна пам’ять – це різноманітні ідеї нашого розуму, часто абстрактні ідеї, не пов’язані з органами чуття, скажімо роздуми про сенс буття, існування життя на Марсі, будування андроного колайдеру тощо.

Емоційна пам’ять – мабуть найважливіша з усіх наших пам’ятей. Це спогади про емоційні стани нашої душі. Спогади можуть бути як приємними, (радість, веселість, закоханість, сподівання) так і не дуже (смуток, відчай, страх, гнів, образи). Ці спогади відіграють величезне значення на стан душі, адже, які думки із пам’яті ми в голові прокручуємо таким буде наше життя сьогодні і завтра.

Взагалі пам’ять можна уявити як рюкзак, який ми несемо з собою за плечима по дорозі нашого життя. Часто той рюкзак набивається різним непотребом, який лише нас обтяжує зайвою вагою (якщо у діток рюкзачок ще зовсім легенький, то у людей старих він жах який важкий, стільки там всього, купа спогадів, тони непотрібної інформації). Мудрий наповнює рюкзак своєї пам’яті лише корисними та потрібними речами. (от уявіть, що ви зібрались в гори у похід, ви ж не станете класти в рюкзак п’ятитомну британську енциклопедію) Часом зайві знання куди більш шкідливі для душі ніж зайві (хоч і смачні) вареники для шлунку. А сама корисна і потрібна пам’ять, яка може знаходиться у нашому рюкзаку – це пам’ять про Бога.

Пам’ять про Бога – особливий вид пам’яті, який веде людину прямою дорогою до святості, щастя, просвітлення. І навпаки, забуття Бога веде у протилежний бік – до гріхів, пристрастей, руйнування, страждань. Частенько ми люди забуваємо про Бога, забуваємо про те, що Він весь час перебуває поряд з нами, зокрема, коли ми робимо негідні вчинки, (а то б просто не могли їх робити) думаємо негідні думки. Духовні практики всіх релігій (Ісусова молитва, медитація, йога) направленні лише на те, щоб приліпити пам’ять людини до Бога, постійно пам’ятати про Нього (це непросто). І тоді така людина буде ходити перед Богом увесь час свого життя, чого всім (в першу чергу собі) бажаю.