Велику роль у вихованні дітей раннього віку відіграє навчальне середовище. Раніше тема виховання дітей раннього віку була на слуху у вихователів і педагогів, але не мала такої популярності як зараз. Останнім часом, буквально всі психологи і педагоги, прийшли до необхідності прискореного розвитку дитячої психіки під назвою «метод акселерації». Дійсно, навчальне середовище для дитини має велике значення, особливо в початковий період життя. З іншого боку, все залежить від того, чим наповнене це навчальне середовище. Якщо це інтелектуально-навчальне середовище («інтелобус»), то ми говоримо про класичну психологію виховання звичайних дітей. З обдарованими дітьми набагато складніше. Класичний варіант виховання їм не підходить. Їм необхідна психологія, пов’язана з феноменами глибинної підсвідомості.

Головним недоліком класичного виховання є те, що виховуючи дитину за нашим образом і подобою, ми виробляємо в її психіці базову якість виконавця. Виконавця: волі батьків, волі педагогів і волі держави. Ми самі того не розуміючи, закладаємо в її психіку бажання; бути посередністю, бути веденим, а не провідним і жити не в гордій самоті, а в зграї собі подібних.

Якщо взяти те, що сьогодні відомо про тему виховання дитячого віку, то все це умовно можна розділити на чотири категорії або чотири психології раннього розвитку. Перша категорія виховання найпростіша. Її можна назвати – «Батьківська психологія». Вона більшою мірою відноситься до дітей, які живуть у сільській місцевості, без садочків, вихователів і центрів раннього розвитку. Дитина бере інформацію з поведінки батьків і її виховання залежить від умов навчального середовища. Розвиток психіки дитини без конкретного навчального середовища проходить в хаотичному режимі. Живучи в одній обстановці, у дитини до чотирьох років втрачається свіжість почуттів. Їй стають нецікавими: ні батьки, ні оточення, ні світ природи. Дитина не ходить в садок, тому процес соціалізації (життя в суспільстві собі подібних) у неї не на належному рівні. Перевага «батьківської психології» в тому, що до трьох років, психіка дитини не відчуває інтелектуального тиску і у неї є час насититися «повним проживанням дитячого віку». У три роки дитина починає розуміти мову дорослих, і її психіка перебудовується на формат сприйняття світу дорослими людьми.

Хочу уточнити суттєвий момент в психології виховання. Приблизно два роки, дитина лівою півкулею мозку чує «слово», яке їй каже мама, а правою півкулею бачить «образ» цього слова (мама показує картку Домана). Це самий ефективний (феноменальний) формат роботи двох півкуль мозку. У віці трьох років, дитина починає розуміти прості речення. В результаті феноменальне сприйняття слів і образів зникає з її психіки, і її мозок перебудовується на понятійний апарат. Якщо у чотири роки мама каже дитині: «Дай мамі м’ячик», то її праве півкуля вже не бачить: ні мами, ні м’яча, ні відчуття слова «дай». Вона просто виконує смислову інструкцію. Так простіше для її мозку. Тим більше у мами той самий формат сприйняття світу й іншого вона не знає. Мама стежить не за образно-чуттєвим рядом слів, а за смисловим мовленням. Завдяки мамі, у п’ять років дитина повністю перейде на смислове розуміння мови і в її мозку назавжди закриються «двері» образно-чуттєвого сприйняття мови. А адже саме такий розвиток мови призводить до розвитку феноменальної пам’яті у психіці дитини.

Зрозуміло, мій читач скаже про те, що розвиток мовлення відноситься до педагогіки (навчання), а не до психології (процесу виховання). Насправді, при розвитку мовлення у феноменально-обдарованих дітей, змусити дві півкулі мозку дитини працювати узгоджено, тим більше на рівні глибинної підсвідомості, – це суто психологічна наука. Педагогіка більше відноситься до інтелектуальної освіти. При феноменальному навчанні, педагогіка стає «фоном», а «фігурою» (центральною ланкою), є процес роботи мозку в режимі «суперпозиції» (коли дві півкулі працюють когерентно). Тут все направлено на те, щоб навчити мозок дитини працювати феноменально.

Якщо перша психологія залежить в основному від батьків, то друга під назвою «дошкільна психологія класичного типу», займається, в основному, дослідженням вікових зрізів. Така психологія характерна для садків загального типу і орієнтована на дві мети: а) дати дитині елементарні знання і б) адаптувати психіку дитини до життя в суспільному середовищі. Ми не будемо детально розглядати класичну психологію раннього віку, так як те, чому навчають у всіх педагогічних вузах. Тим більше, інформації про «вікові зрізи» (що, за чим, іде) повно в Інтернеті.

Третя психологія виховання дітей раннього віку, сьогодні надзатребувана у всьому світі. Їй можна дати назву: «Психологія акселерації успішних дітей». Сюди можна віднести альтернативні школи (метод Марії Монтессорі, вальдорфська школа Рудольфа Штайнера, інститут Глена Домана) і величезна кількість статей з Інтернету, на тему прискореного розвитку дитячої психіки. Сьогодні немає недоліку на тему виховання успішної особистості. Деякі автори своїх методик говорять не про успіх дитини в навчанні, а розповідають про талановитих і навіть геніальних дітей (наприклад: «Книжка маленького генія»). Пробачимо їм те, що вони не бачать різниці між «успішними дітьми» та дітьми геніальних можливостей. Перейдемо до четвертої, найбільш прогресивної психології на сьогоднішній день.

І так, «батьківська психологія» занадто проста й одноманітна. Класична психологія, інтелектуально перевантажена в сторону домінанти лівої півкулі мозку. «Психологія прискореного зростання» – це та ж класична, інтелектуальна психологія, але тільки з іншим темпом розвитку і зрушена в бік більш раннього розвитку дитячої психіки. Прогресивна або глибинна психологія – це психологія геніальних дітей майбутнього.

Феномен геніальності закладено в кожній дитині до трьох років, поки вона не почне сприймати розмовну мову. Також як феномен вундеркінда, присутній в кожному новонародженому в тій чи іншій мірі. Якщо ступінь феномену в психіці диво-дитини великий, то він проявляється в опуклому вигляді, і ми його відчуваємо. При мінімальному ступені прояву, феномен вундеркінда залишається у латентному стані. Таких дітей, у яких феномен вундеркінда не має випадку проявитися, переважна більшість. На питання: «чи можуть бути всі діти обдарованими?» є досить проста відповідь. Як феномен геніальності, так і феномен вундеркінда спочатку закладений в психогеномі людини. Це ми, дорослі люди, своєю інтелектуальною освітою, заглушаємо ці два ніжні паростка у дитячій психіці. А потім дивуємося, чому у два роки дитина «все схоплювала на льоту», а в чотири «туго міркує». Дитина не винна. Це ми створили навколо неї інтелектуально-навчальне середовище («інтелобус») і загнали психіку дитини в резервацію інтелектуальних понять.

Під словами «глибинна психологія» прийнято позначати психічні процеси по той бік нашої свідомості. Це те, що називається несвідомим або підсвідомим. Світ підсвідомого – це величезний пласт нашої свідомості, який має величезні потенційні (психоенергетичні) можливості. Психологія підсвідомого істотно відрізняється від трьох попередніх психологій. У глибинній психології всі наші зусилля спрямовані на те, щоб розвинути приховані або феноменальні можливості дитини.

Якщо говорити по суті, в плані розвитку свідомості нової людини, то всі школи інтелектуального напрямку – це наше минуле. Сьогодні передові новатори в сфері освіти, зайняті тим, як збільшити ефективність навчального процесу. Наприклад, в Японії Макото Шичида пропонує перейти до креативного формату навчання дитячої психіки. У тій же Японії, на базі «ментальної арифметики», йде дослідження розвитку психіки дітей майбутнього, а саме феноменально-обдарованих дітей.

Глибинна психологія – це психологія геніальних дітей майбутнього. У феноменально-обдарованих дітей немає вихователів і педагогів. Завдання вихователя разом з педагогом, створити відповідне віку дитини навчальне середовище. Це може бути «інтуїтобус» (інтуїтивно-навчальне середовище), «сензитобус» (сензитивно-навчальне середовище) або «фенобус» (феноменально-навчальне середовище). Вкинути дитини в це середовище. Нехай вона вчитися самостійно досліджувати навколишній світ. Нехай вона тренує свою підсвідомість; в інтуїтивному прийнятті рішень, в креативному пізнанні нового і у феноменальному запам’ятовуванні інформації.

Феноменально-обдаровану дитину не варто вчити жити і робити її простим виконавцем чужої волі. Дитина всьому повинна навчатися сама, для того щоб виробити в своїй психіці головну рису свого характеру – здатність до самонавчання, самопізнання, самодослідження. Таку дитину немає необхідності заганяти в дисциплінарні рамки. Завдання батьків і вихователя, на підсвідомому рівні (на особистому прикладі) навчити таку дитину: самодисципліни, самоорганізації, відповідальності за свої вчинки.

У вундеркінда необхідно виховувати надцікавість. У дитини двох-чотирьох років (вік вундерблюмена – діти диво-квітів), допитливість повинна мати цільове спрямування. У геніал-центрованих дітей (5-7-м років) допитливість повинна перейти в надасертивність (максимальну цілеспрямованість).

Батьки, психологи, педагоги, вихователі, повинні пройти теорію і практику виховання обдарованих дітей на глибинному підсвідомому рівні. Винести за дужки все те, що вони знали в частині виховання інтелектуальних дітей і переформатувати свій розум на навчання дитячої психіки, без самого процесу явного навчання. Все навчання повинно будуватися на підсвідомому рівні. Педагог повинен не навчати, а виховувати самостійний інтерес до знань. Мама не повинна показувати як правильно. Дитина повинна сама знайти прийнятне рішення. Хай це рішення буде неправильним, але головне те, що дитина сама прийняла рішення і вона за нього несе відповідальність. Без знань глибинної психології, батькам і психологам, дуже складно виховати в душі дитини якості феноменального розуму.

Автор: Олександр Гален.