Говорячи про культуру та традиції остров’ян, не можна не згадати історію. У XVI столітті в Індонезію починає проникати іслам і швидко знаходить прихильників серед місцевої знаті, витісняючи індуїзм спочатку на Східну Яву, а пізніше – на Балі. Ось яку легенду про ці події розповів нам гід.

Багато століть тому група індуїстських жерців – брахманів перебралася з Індії, завойованої мусульманами, на Яву. Ці жерці навернули в індуїзм місцеве населення, і три століття вони жило спокійно і щасливо. Коли ж іслам проник і сюди, індуїсти знову пустилися в мандри. Вони перетинали річки, долали гірські кручі, поки їм раптом не перегородило шлях безкрає непрохідне болото. Загибель здавалася неминучою. І тут на допомогу втікачам прийшов бог Вішну з чарівним птахом Гарудою, який переніс їх через трясовину. Так що коли мусульманські воїни наблизилися до болота, там вже нікого не було, а по інший його бік славили своїх богів індуїсти. Вони співали пісні і кидали запашні квіти в трясовину. І тут сталося диво: посеред болота вдарив небаченої сили фонтан, і вода стала пахнути.

Потім берега болота розсунулися, і воно перетворилося на величезне море. Так за допомогою богів від Яви відокремився прекрасний острів Балі. Свідчення тому, що цей переказ – не вигадка, посміхаючись, укладає гід, місто Баньюванги (в перекладі «ароматна вода») на самому східному краю Яви.

На другий день нашого перебування на Балі ми вирішили відвідати найвідоміший тут храм (по-балійськи – пура) Бесаких, споруджений у XIV столітті. Щороку наприкінці сезону дощів до нього спрямовуються тисячі паломників. Тоді храмовий комплекс стає ареною барвистого свята в ім’я індуїстських богів і традиційних місцевих духів. Найурочистіше воно відзначається раз в десять, і особливо – в сто років.

У 1963 році під час чергового святкування раптом прокинулася священна гора Гунунг Агунг. Виверження вулкана супроводжувалося не тільки великими руйнуваннями, але і численними жертвами, в тому числі серед паломників. Тоді загинуло близько 11 тисяч осіб.

Гід поцікавився, чи бачили ми відомі яванські храми Боробудур, Прамбанан, Каласан, і, отримавши ствердну відповідь, сказав, що Пури від них сильно відрізняються. Як правило, вони розташовуються на трьох терасах. На перший ярус храму ведуть ворота, увінчані роздвоєною вежею «чанді бентар» (дослівно «розколота пагода»). На другій терасі знаходяться будинок для зборів місцевої громади, сторожові вишки та рисові комори (у кожної Пури свої поля).

Ворота, що ведуть з першого на другий ярус, нагадують тріумфальну арку. Вони прикрашені вигадливим кам’яним різьбленням і призначені тільки для богів. Прості ж смертні можуть піднятися наверх через вузькі бічні проходи. На третій терасі розташовані келії і жертовники. Весь комплекс зазвичай обнесений ще однією стіною з пишними воротами.

Слухаючи пояснення гіда, під’їжджаємо до пури Бесаких біля підніжжя Балійского Олімпу – Гунунг Агунга, оточеного рисовими полями. Храмові споруди обрамлені величезними розлогими деревами, засіяними червонуватими волохатими кисло-солодкими плодами рамбутана – «волосатика» або темно-зеленими – манго.

Пура Бесаких – великий ритуальний комплекс з численними храмами, воротами, сходами, багатоярусними вежами «меру», жертовниками, господарськими будівлями, сторожовими вишками. Головне його святилище Пенатаран Агунг. До нього ведуть величезні триярусні кам’яні сходи, піднявшись по яким прочани покладають жертвопринесення духам священної гори і грізному богу Шиві. По обидві сторони Пенатарана – храми поменше, присвячені Брахмі і Вішну.

На другому ярусі комплексу розташований трон індуїстської трійці ( «трімурті» ) – Шиви, Брахми і Вішну. Саме тут, за повір’ям балійців, в релігійні свята можна спілкуватися безпосередньо з будь-яким з цих трьох богів, зрозуміло, після відповідного підношення.

Але, поклоняючись індуїстському пантеону, балійци ніколи не забувають місцевих духів. Адже на думку простого остров’янина, особливо селянина, його оточують невідомі сили природи, від яких залежить, бути йому чи не бути. Саме тому тут моляться також сонцю і землі, вогню і воді, горам і морю. Наприклад, вогонь у балійців – символ очищення. Ось чому тут так благоговійно ставляться до обряду кремації. Все життя балієць готується до нього, а заможні люди витрачають на це величезні суми.

Найдавніший храм на Балі, що зберігся до наших днів, – так звана «Слонова печера» – «Гуа Гаджа», побудований століть за три до Пури Бесаких, на початку XI століття. Він вирубаний прямо в скелі, перед якою розташований священний ставок. У нього ллють воду з глечиків шість оголених красунь, висічених там же в натуральну величину. Над темніючим входом до печери – барельєф злої відьми Рангдо, волосся якої переходять в рослинний орнамент – гілки дерев, квіти, хитромудрі гірлянди. В Т-подібній внутрішній галереї на кам’яному вівтарі сидить Шива в оточенні головної дружини Парваті, сина Ганеші з головою слона і богині Хариті з немовлятами.

Як каже давня легенда, в давні часи вона була танцівницею, дружиною пастуха. Одного разу її, вагітну, змусили танцювати на святі, і це згубило майбутню дитину. Нещастя перетворило її в злого духа, який викрадав і вбивав немовлят. Коли ж люди поскаржилися на неї всемогутнім богам, ті зробили Хариті догану, після чого вона, продовжуючи плести злі підступи, блюзнірськи оголосила себе «покровителькою немовлят», і за це їй стали приносити жертви.

До речі, на Балі такими вважаються не тільки матеріальні дари, а й театралізовані містерії, всілякі ритуальні танці. Ними вимолюють хорошу погоду, багатий врожай, захист від повальних хвороб, намагаються пом’якшити гнів підземних злих духів, що нібито розпалюють пекельні печі в надрах вулканів. Взагалі музиці і танцям балійці приписують божественне походження.

Вважається, ніби Шива створив всі музичні інструменти, а бог повітряних стихій і небес Індра – німф-танцівниць, які спочатку розважали богів, а потім спустилися на землю і навчили людей танцювати, насамперед, легонту – танець небесних німф. Між іншим, якраз ним і відкрилася нічна вистава, бачена нами у одного сільського храму.

Спочатку з’явилася дівчина в простому балійському одязі. Зробивши ряд нескладних па, вона поступилася місцем «небесним німфам». Це були дві миловидні дівчини, закутані в золототкану парчу, з позолоченими коронами і яскравими квітами у волоссі, з розгорнутими напівпрозорими шарфами. Вони розігрували пантоміму, незрозумілу таким глядачам, як ми, але зовсім ясну для балійців. Плавні повороти тулуба , витончені рухи рук і голови передають зміст танцю. Але ось несподівано, немов міфічні німфи, дівчата зникають. Заклично звучить великий гонг гамелана, і на невисокий кам’яний поміст стрімко вибігає сотня по пояс оголених чоловіків. Підібгавши під себе ноги, вони сідають на кам’яну підлогу і починають мірно розгойдуватися, утворюючи кілька рухомих кіл.

Синхронні розмірені рухи тіл і рук танцюристів, супроводжувані різкими горловими вигуками, все прискорюються, поки учасники цього дивного сидячого танцю не впадають у транс. Підкинуті вгору руки, конвульсивні рухи, різкі гортанні звуки: «чак», «чак», «чак». Кілька разів в центрі рухомого кола з’являється граціозна дівоча фігурка, а за нею – ряджені, що зображують добрих і злих демонів у фантастичних масках – персонажів «Рамаяни».

Такий кечак – танець мавп, а в давнину – чоловічий хор, який своїм співом доводив до трансу дівчину, яка знаходиться в центрі кола. Вважається, ніби таким чином вона спілкувалася з богами, а потім передавала їх побажання людям. Оскільки все дійство розігрувалося вночі, в примарному світлі місяця, воно справляло незабутнє враження.

Але от гонг сповіщає про початок ще однієї містерії – ваянг баронган. На імпровізовану сцену виходять ряджені в яскравих костюмах і страшних масках. Серед них і Баронган – дракон з широко розкритою пащею і довгою золотистою гривою, що втілює добрий початок. Він робить різкі загрозливі рухи, викликаючи на бій злих демонів. Поруч з ним кружляють у войовничому танці його охоронці, які розмахують кинджалами – крісами. Нарешті у відповідь на виклик кинутий Баронганом, на сцені з’являється втілення зла – королева чаклунів і відьом Рангда. Між добрим драконом і злими демонами зав’язується боротьба. Обидві сторони вдаються до різних обманних рухів і хитрощів. Але в підсумку нічия: адже балійці однаково шанують як добрих, так і злих духів.

Коли, вперше потрапивши на цей чудовий острів, покидаєш його, стає трохи сумно, як при всякому розставанні з прекрасним. Багато художників живуть тут роками, черпаючи в навколишньому світі творче натхнення. Ми прощалися з Балі, відчуваючи вдячне почуття до його народу, який не розгубив древні традиції і неповторну чарівність самобутньої культури.

Автор: В. Тарасов.

P. S. Духи вещают: Надеемся, что наша статья вдохновит вас самим как-нибудь обязательно побывать на Бали, уж поверьте, оно того стоит. Правда сперва следует не забыть загодя забронировать авиабилет и номер в отеле, а то ведь желающих побывать на Бали предостаточно.