Японське мистецтво раннього середньовіччя складалося під впливом культури і мистецтва Китаю, звідки в VI столітті до Японії проникає буддійська релігія, а разом з нею – канони і стиль буддійського мистецтва, яке сягнуло в той час в Китаї високого розквіту.
Давно минули часи, коли був живопис і була скульптура. Сьогодні технології, якими користуються митці, включають у себе фільм, відео, слайдопроектор, магнітофон і комп’ютер, а ще до їхніх послуг — необмежена кількість матеріалів. Сьогодні відвідувач галереї чи музею сучасного мистецтва може зустріти там що завгодно.
На початку XV століття з приходом Ренесансу італійське мистецтво зазнало докорінних змін. Розвиток нового гуманного світогляду створював творчу атмосферу, яка сприяла злиттю мистецтва і науки та розквіту творчого генія таких видатних флорентійських майстрів, як художник Мазаччо, скульптор Донателло і архітектор Філіппо Брунеллескі.
ЙОСИП Князь Е. Н. Трубецькой у нарисі «Два світу в давньоруському іконопису» говорить про внутрішній світ людських почуттів і настроїв, пов’язаних з подіями Одкровення, що отримало глибоке вираження у творах православних іконописців. Яскраво проявилося це в трактуванні ними образу Йосипа Обручника в іконах Різдва Христового». «Століття проходили байдуже повз цього старечого образу, – пише Є. М. Трубецькой, – його майже не помічали, бо увага спостерігачів спрямовувалася до одного всепоглинаючого центра – до чудесного народженню від Діви. Тільки іконопис православний, слідуючи…
На початку нашої ери Різдво Христове не мало постійної дати святкування. Цю священну подію стали відзначати лише в IV столітті: спершу – в Римі, потім – у Константинополі, де в 379 році його святкування затвердив святитель Василь Великий. Найперші зображення Різдва Христового зустрічаються в катакомбах і на саркофагах, де відтворюються вже сформовані в античному мистецтві образи породіллі, пастухів, вола та віслюка, ясел. Нерідко в ранньохристиянських зображеннях сцена Різдва з’єднується з композицією поклоніння волхвів, які, слідуючи за зіркою, наближаються до Немовляти…
Зазвичай художній стиль асоціюється з тією країною, в якій він виник (так мистецтво Відродження зв’язується з Італією, а готика – з Північною Францією), або з тією, де були створені найбільш значні його зразки (твори живопису в стилі бароко в Іспанії). Однак бувають і інші причини для асоціацій. Так, мистецтво Каталонії прийнято вважати романським, хоча тут ширше представлена готика. Більш того, багато творів архітектури, скульптури і живопису, що відносяться до романського періоду, несуть на собі сліди впливу Південної Франції і особливо…
Японці ніколи не прагнули опанувати природу, вони намагалися наблизити її до себе і жити з нею в симбіозі. Японський сад, скажімо, що є відтворенням природи, цілковито ґрунтується на засаді шакей (дослівно — «запозичення краєвиду»), завдяки якій реальні прикмети краєвиду впроваджуються у штучне оточення. Бонзай може розглядатися як штучний, здрібнений до краю символ природи у всій її повноті.
Індійський класичний танець відкриває перед нами світ, раніше недосяжний для наших органів чуття. Танець тісно пов’язаний з двома чільними богами індуїзму — Шивою та Крішною — і має святі виміри, в яких віддзеркалюються його витоки як ритуального дійства у храмі для прославлення богів. У давньому трактаті «Бхарата» Натія Шастра, тобто в підручнику танцю Бхарата, про нього згадується як про жертвопринесення богам, очищення душі, шлях до спасіння та вияв волі небес через тілесну оболонку.
У но, найтиповішій формі традиційної японської танцювальної драми, немає акробатичних стрибків, піруетів, рухів, покликаних здивувати глядачів. Виконавець, чиє тіло навіть не випросталося на весь зріст, походжає по сцені так повільно, аж це дратує. Важко уявити, що може бути спільного у но з провідною формою сучасного японського танцю буто. На перший погляд відмінність цілковита. Та якщо придивитись уважніше, то впадає в око, що концепція тіла, яка виростає з традиції, є частиною філософії буто.
У африканській та латиноамериканській культурах танець — засіб наближення людей до Бога. Хоч боги самі не конче танцюють, танець є цариною напівреальності на межі тілесного і духовного світів, де виявляється їхня сила. До тієї самої царини належить і театр. Французький актор і режисер Жак Копо, який разом з Костянтином Станіславським був провідним оновлювачем драми XX сторіччя, гадав, що танець є душею драми. Дивно, але ця думка небезпідставна.