Гордість та гідність – дві великі різниці

Гордість та гідність – дві великі різниці

Гордість

Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. (Якова 4:6)

Як не дивно, але саме гордість – найгірша та найзгубніша наша пристрасть, притаманна не те що людям, але й навіть ангелам. Адже саме гордість свого часу привела наших далеких предків – Адам та Єву до гріхопадіння, і як наслідок вигнання з Раю, та взагалі що тут говорити, так вже сталось, що гордість ні багато не мало – головне джерело зла у світі (і все погане, що з нами коли небудь коїлось, коїться, чи буде коїтись – тільки через неї, через гордість). Вже передбачаю здивування та заперечення з боку чисельних шановних читачів: “Як же так?!”, – скажете ви мені, адже гордість несе багато всього позитивного, доброго, хорошого. Наприклад, патріотизм – гордість своєю країною (я гордий, що я українець), чи у фільмах, де якийсь супергерой в черговий раз рятує наш багатостраждальний світ, чи просто робить якийсь героїчний вчинок, бо лише хоче, щоб батьки ним пишалися. Щодо цього маю пояснення – все позитивне, що ніби то на перший погляд йде від гордості, до гордості не має жодного відношення. То гідність, яку частенько плутають з гордістю (так само як співчуття плутають із жалістю). А тепер давайте спробуємо дослідити, що таке гордість і що таке гідність.

Як вже сказав (точніше писав) гордість – джерело вселенського зла. Все почалось дуже давно, навіть раніше за створення людей. Був у Бога один вельми розумний, здібний, ангел, який завдяки своїй мудрості та здібностям скоро став одним з найвищих Архангелів. Звали його Люцифером “Сином Зірки”. Що було далі ви й самі знаєте – загордився Люцифер своєю славою, подумав – раз він такий крутий архангел то може бути рівним по силі та славі самому Богові. Та ще й деяких інших ангелів підбив своїм гордим безумством. А в результаті разом з своїми товаришами був скинутий Богом з Неба, став Нечистим. Потім із заздрості (а заздрість – перше дитя гордості) цей гад (в прямому і переносному значенні) у вигляді справжнього гада – змія, спокушає Адама та Єву до гріхопадіння. Це все дуже метафорично, бо змій через Адам та Єву, заразив цим смертельним недугом – гордістю, всіх нас, людей.

Люцифер

Люцифер

Сатана гордился – с неба свалился Фараон гордился – в море утопился Вы гордитесь – на что годитесь?

Всі ми гордимось, це факт. Більше того, навіть не те що гордимось, а пихатимось, впиваємось своєю гордістю, неначе деякі пияки впиваються горілкою. І це куди гірше, бо пияк хоч і п’є горілку та розумом своїм розуміє, що то згубна звичка, а подіяти нічого з нею не може, зате якийсь пихатий гордець впивається своєю гордістю навіть не розуміючи, яку отруту він п’є. Святий Іоанн Лествічнік гордість дуже гарно алегорично змальовує як вершника, що їде на коні пихатості. Гордість і пихатість породжують весь інший чисельний сонм людських гріхів та пристрастей: жадібність (я ж такий крутий, все мені, і чим побільше), страх (ой-ой, а якщо зі мною щось погане станеться), образи та гнів (як мене такого крутого посміли зачепити), заздрість (що хтось крутіше за мене?!), презирство та зневагу (я гуру, ви холопи), осуд і ще багато всього різного.

Гордість буваю дуже різною, може проявлятись на різних рівнях (подекуди дуже тонких), чим тільки не гордяться люди: хтось гордиться новою машиною, дорогими нарядами, тим що має купу грошей, ладну жінку/чоловіка, а хтось навпаки – може гордитись своїм жебрацтвом, аскетизмом, впиватись своїми нещастями (жалість до самого себе – теж один з поширених видів гордості). Багато навколо езотериків гордяться своєю так званою “духовністю”, тим що вони такі просунуті (не те що всяка сіра маса), так багато всього знають, перелопатили купу розумних книжок, займаються різними духовними практиками, там медитацією, йогою, тощо. Але якщо такі “езотерики” гордяться тим всім, тоді вся їхня духовність і медитація йде до дупи. Іоанн Лествічнік пише: “Подвижник, який гордиться своїм подвижництвом, сам собі робить подвійну кривду: тіло своє виснажує, час тратить, а винагороди не отримує”.

Частенько буває й таке, коли гордість переноситься на інших людей. (якщо власними заслугами гордитись особливо нема чим) Наприклад, коли ми створюємо собі якихось кумирів, ідолів (недарма одна з десяти заповідей – не створи собі кумира). Адже кумир – лише наша гордість, яку ми перенесли на кумира, і гордимось не кумиром, а собою в образі кумира. Або ще приклад – батьки переносять свою гордість на дітей. Останнім це нічого крім шкоди та комплексів не приносить. Бо що доброго, коли батьки якісь свої не здійсненні бажання хочуть реалізувати через дітей. Знаю дівчинку, яку батьки маленькою віддали в музичну школу на скрипку, зараз вона скрипку терпіти не може, а все життя прагнула не до музики, а до математики. Просто батьки хотіли реалізувати свою гордість, якісь свої власні бажання пов’язані з музикою через неї.

Саме гордість і є тим головним гріхом, тою стіною що відділяє кожного з нас від Бога. В Євангелії є один гарний епізод, коли учні Ісуса під дією гордості вирішили вияснити – хто з них самий крутий. Підійшли до Ісуса та запитали, хто найбільший з них усіх. Ісус, знаючи думки сердець їхніх відповів: “Хто бо найменший між вами всіма, – той великий” (Лука 9:48)

Лише людина позбавлена гордості гідна величі, щоб увійти в Царство Небесне (чи то досягнути просвітлення). А тепер трошки про гідність. Гідною є та людина, яка живе та діє згідно свого сумління та своєї совісті за будь-яких обставин. І гордість тут ні до чого. Людина гідна нікого не рахує нижчим за себе (як і вищим, бож підлабузництво теж є своєрідним проявом гордості), а з кожним (чи то з бомжом, чи то з президентом) перебуває на рівних. Людина гідна не підноситься (бо хто підноситься – буде впокорений, а хто впокоряється – той піднесеться. Лука 14:11), не пихатиться, не зазнається, не гордиться своїми вчинками ніколи. Людина гідна завжди виконає свій обов’язок, не заради того, щоб нею пишались, (чи вона сама пишалась собою, своєю крутизною) а лише тому, що інакше не велить її сумління. І така людина є справжнім героєм.

Різницю між гідністю та гордістю гарно можна пояснити на прикладі патріотизму. Людина гідна любить Бога, та любить інших людей, як самого себе. А ще любить свою країну, свої традиції, звичаї, культуру – це патріотизм, і це гідність. Коли ж сюди домішати гордість – одразу появиться зневага до всіх інших країн, представників інших народів, культур – це вже буде націоналізмом, який ще до нічого доброго (крім війн та руйнування) ніколи не приводив.

А що про гордість та гідність думаєте ви?

P. S. Духи вещают: А вообще чем только люди порой не гордятся. Вот некоторые гордятся и тщеславятся тем, как далеко они могут плюнуть, кто-то тем как быстро может выпить бокал пива, а кто-то даже тем, какой большой швеллер сталь он сегодня покрасил.

19 thoughts on “Гордість та гідність – дві великі різниці

  1. спочатку дуже сподобалось, але коли дочитав… автор плута гордість з гординею, націоналізм з нацизмом… тобто словоблудить!

  2. Пане Бабаю а як ви розумієте різницю між гордістю та гординею ?

  3. Просто я сам не бачу особливої різниці між гордістю та гординею, як на мене це одне і те саме, просто гординя це та сама гордість, але роздута надзвичайно. Те саме щодо наіоналізму та нацизму: нацизм – той же націоналізм, але роздутий до просто непристойних розмірів. Хоча зрештою то все – лише мої думки, і цілком природньо вам бути з ними не згідними (чи згідними, чи згідними і незгідними). Буду радий ,якщо поділитись в коментарях своїми думками, напишіть як ви то все бачите і в чому різниця.

  4. Мої вітання з Різдвом! В свято напишу коротко – якби не було націоналістів, ви б зараз писали польською, або російською (якою я колись навіть думав).

  5. І вас вітаю з Різдвом 🙂
    Дозволю трохи не погодитись, якби не було патріотів, я б писав (і думав) польською чи російською. А патріотизм це не націоналізм. Патріотизм – любов до своєї країни, мови, культури, націоналізм – зневага до всіх інших культур, національностей. Якось так.

  6. довелось “поритись” в словнику))) отже НАЦІОНАЛІЗМ подано 3-ма варіантами:
    1) Ідеологія й політика, яка проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими, панування однієї нації за рахунок пригнічення іншої, розпалює національну ворожнечу.
    2) Рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів.
    3) Рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і т. ін.; патріотизм.
    (тобто, патріотизм подано як складова націоналізму!!! а перший варіант я би переніс до пояснення ШОВІНІЗМУ і не “парився” б)))
    а ПАТРІОТИЗМ пояснюється лише одним
    – Любов до Батьківщини, до свого народу. Відданість чому-небудь, любов до чогось.
    це дані лише одного словника, а взагалі-то доречно згадати Юрка Журавля з Ot Vінта, який колись висловився приблизно так – всі біди в Україні від неправильного вживання слів – ми часто говоримо слова, які можна пояснювати, як кому заманеться!
    і ще наостанок приклад – в Америці в якомусь племені індіанців,які живуть цивілізовано, але вибирають і досі вождя, є непорушний закон: вождем може стати лише той, хто ДОСКОНАЛО володіє МОВОЮ племені. Ось так! (без “якось”)))

  7. Ех вже ці слова, і справді часто люди одне і те саме слово розуміють по різному, через те й суперечки всілякі трапляються та непорозуміння. Частково погоджуюсь з Юрком Журавлем – всі (не всі але багато) біди в Україні (і не тільки в Україні, а взагалі у світі) від неправильного вживання слів (хоча звісно не лише через це біди, але через це теж). Можливо я не правий щодо націоналізму бо в мене він асоціювався з першим визначенням, завжди був проти будь-якої національної ворожнечі і пригнічень. Якщо ж націоналізм те про що говорять друге та третє визначення, тоді згоден – націоналізм дуже класна штука. Так !(навіть без ось 🙂 )

  8. Я сама шукаю для себе відповідь щодо гордості якщо вона потрібна у випадку коли ти людина важлива проте без гордості за свої досягнення,пройдені випробування і щиру віру в Бога є наражена на постійні переслідування і без гордості нема захисту.Без власного почуття гордості це означає що сама людинане радіє з своїх досягнень і не вважає що заслуговує…Не маю на увазі високомірність чи вивищеність над іншими, а просто гордість як вияв любові і поваги до себе і як захист.Без гордості будь хто топче людину і навіть в рідних проявляється неповага і відсутність опори і від сутність як можливостей так гідної нагороди від Бога за заслуги.Гідність це щось інше,гідність це щось внутрішнє,а гордість прояаляється в зовнішньому і одгого без другого не може бути бо це вбиває…Гордість повинна бути,але не як егоїзм чи егоцентризм!Бо бути гордим щиро за себе,за те яка ти людина це важливо і Бог точно не проти такого бо “ми найкращі діти Господа” і в гордості немає нічого поганого і без неї людина наражена постійно на знущання і гідність під таким тиском стає під прицілом і вбиває її кожне поганн слово..Людина,яка горда по мірі досягнень і віри буде мати те,що заслужила і зможе бути менше наражена на удари зі сторони поганих людей.
    Така моя думка бо я сама все пройшла і без гордості людина сама себе не цінитьь і завжди попадає на щось гірше ніж заслуговує!!!

  9. Марія, дякую за ваш комментар. Було дуже цікаво почитати ваші думки з цього вельми непростого питання. Ви вірно написали “Гордість повинна бути,але не як егоїзм чи егоцентризм”, але от чомусь дуже часто вона саме переходить спершу в егоїзм, а потім і похідний від нього егоцентризм. Але то таке, ми не обов’язковом маємо погоджуватись один з одним, кожна думка тут є цінна 🙂

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers