Образ Анжеліки Кауфман пам’ятає кожен, хто переглядав якусь історію мистецтва. У білій загортці, з античними світильниками, спирається на прекрасну руку гарна жінка з вдумливими очима. Задивилась у далечінь. Там, вдалині щось прикувало її глибокі, розумні очі. Під образом — підпис: Анжеліка Кауфман — „Весталка”. Часами підпис змінений: Анжеліка Кауфман, — „Автопортрет”.
О так, вже через якийсь місяць нам обіцяють черговий кінець світу, на цей раз давно зникла цивілізація майя із своїм календарем, який, як знаємо, закінчується на даті 21 грудня 2012 року. І хто зна, може ті самі жерці майя, які змайстрували той календар, зараз сидять собі у потойбічному світі та тихенько регочуть із нас, прогресивних мешканців 21-го століття. Але як би там не було, при настанні кінця світу ми маємо намір до останніх митей висвітлювати ці події. Хоча, звісно в…
Спонсор публикации – аренда авто Харьков для украинцев и иностранцев. Взяв в аренду автомобиль, на нем можно отправиться путешествовать в Бельгию или любую другую страну Европы, пользуясь полной свободой передвижения. Путешествуйте с комфортом! Хороша дорога на Антверпен йде повз Гент, але є і більш коротка, поблизу голландського кордону на естуарії Шельди, до її гирла, де і стоїть один з найбільших портів Європи. Антверпен відомий з VII століття. «Антверпен отримав від бога Шельду, а все інше – від Шельди» – така…
По автобану шлях в Брюгге займає приблизно годину часу, якщо їхати з вітерцем. Озираючи слабо холмисту рівнину, на якій, то промайнуть будинки, то підніметься дзвіниця, розумієш, що не довелося вживати екстраординарних зусиль для створення найгустішої дорожньої мережі в Європі. В стороні від міст фламандці живуть в щільно забудованих селах з франконських будинків з двосхилими черепичними дахами або на хуторах. Жінки по урочистих випадках надягають широкі довгі спідниці і вузькі кофти темного відтінку, кольорові шалі та чіпці, що нагадують перевернуту квіткову…
Що це? Прямо по центру Брюсселя, по Гранд плас йдуть барабанщики в старовинних платтях, гуркочучи в барабани, за ними валить цілий середньовічний натовп – чоловіки в кюлотах і оксамитових беретах, жінки в довгих темних сукнях, чепцях і кольорових мантильях, збережених і донині у фламандок . Звучать пісні, музика. І серед натовпу, підносячись над ним, рухаються виряджені по-середньовічному велетні! О, так нам пощастило – це «омеганг» – хода з гігантами, давня традиція …
Брюссель, столиця стародавнього Брабанту, відомого нам головним чином в поетичному образі мережив, які рвуться, як тільки їх володар спробує висмикнути з-за пояса пістолет, лежить в самому серці країни, яку її мешканці без удаваної скромності вважають серцем Європи. І вони недалекі від істини, бо це місто, назва якого походить від старофламандського «лебедине гніздо», – столиця і Бельгії, і НАТО, і ЄЕС …
Настала понура осінь. Смутком повіяло від пустих полів, лугів, від зів’ялих квітників і від вже безлистих (чи майже безлистих) дерев. Ще й до цього, як каже поет: “небо плаче мутними сльозами дощу”. Не диво, що те все викликає якусь меланхолію, а навіть смуток особливо в душі тих людей, що живуть близько і тісно з природою.
Смерть безсумнівна, час її невідомий. (Латинська приказка). На відміну від сучасної медицини, коли від смертельно хворої людини лікарі та близькі родичі всіляко приховують інформацію про реальний стан справи та швидкий перехід у «інший вимір», у середньовічній Європі існував зовсім інший, діаметрально протилежний підхід до помираючих людей, який знайшов своє відображення у чисельних філософсько-богословських трактатах на цю одвічну тему та навіть сформувався у специфічний вид мистецтва – «Ars moriendi». Або ж мистецтво гідного життя та гідної смерті.
Живи так неначе ти от зараз мусиш попрощатися з життям, так наче час, що в тебе залишився – несподіваний подарунок долі. (Марк Аврелій). Чомусь так вже повелось у нашому житті, що на тему смерті накладено своєрідне табу, заборону. І дійсно, переважна більшість людей краще воліли б уникнути розмов про цю пані з косою – смерть. Навіть з помираючими людьми, тими які одною ногою перебувають вже «там» ми продовжуємо говорити про всілякі мирські буденні речі: погоду, політику, економічну ситуацію у країні,…
Бабусі тут займаються тим, що ходять по тундрі і шукають нірки. Порожні. На які наступаєш – і нога провалюється. Якщо провалюється – значить там склад мишки. Ось цю саму нірку ножем акуратно і зрізають. Адже мишки як роблять? – Влаштовують собі склад у нірці, в сухому місці. Збирають туди корінці, маленькі такі, коротенькі, солоденькі… Мишки різні корінці збирають. Я два роки по тундрі з однією сім’єю подорожував. Корінці вони бачили, а рослини, у яких такі корінці не знали, і знайти…