У похмурі роки повернувся Карл Брюллов в Росію. Цей другий «російський період» був для художника часом особистого тріумфу і гірких розчарувань, щасливими роками спілкування з друзями (до них належали чи не всі видатні люди літератури і мистецтва) та одночасно полоном в умовах неослабної «монаршої опіки».
Ось вже майже два століття К.Брюллов викликає захват одних і різке неприйняття інших; найменше доводиться говорити про шанобливу байдужість, і в цьому – головне свідчення життєвості його мистецтва. Витоки полеміки сягають середини XIX століття, коли вирішувалося питання про шляхи розвитку національного живопису: «істинним» вважалась творчість Олександра Іванова, «хибним» – Карла Брюллова. М. С. Тургенєв якось навіть вимовив: «… живопис у нас почнеться тільки тоді, коли Брюллов буде вбитий …» Таке ставлення до Брюллова пояснюється лише безпідставним ототожненням його імені з…
Врубель … На межі століть, покидаючого дев’ятнадцятого і наступаючого двадцятого, який ще художник міг зрівнятися з ним по мірі настільки суперечливих оцінок його творчості й ставлення до його особи і долі. Прийняття і захоплення – одних. Засудження і ненависть – інших. Про Врубеля-художника і Врубеля-людину збереглася досить велика мемуарна література й епістолярна спадщина, проведено не одне мистецтвознавче дослідження.
Повертаюся додому, відкриваю «Вконтакте». А відгуків приходить несподівано велика кількість. Наводжу кілька: Моя однофамільниця і віртуальна кохана, Олена Власова, до якої я збираюся свататися в м. Житомир1, надсилає відгук перша: – «Для того щоб давати таку характеристику, потрібно бачити полотно наживо. До цих пір ця картина викликає неординарну критику. Якщо до цього поставитися з філософської точки зору, то картина вдалася “на славу”. Майстер, в першу чергу, хотів внести новизну, свій стиль, нехай, навіть, дещо неадекватний. А, загалом, він вклав всього…
Щоб не говорили різні люди, вчені чи просто розумні, але повно саме білих плям в історії «Чорного квадратe». «Зарозумний реалізм» або «кубо-футуристичний» … як завгодно це можна тепер назвати, не маючи, так би мовити, «залізних» фактів. Що ж – одною пляжною думкою ситий не будеш. Незабаром ми прийшли до цього висновку. Удвох з Олексієм вирушили в Омський краєзнавчий музей до тезки Тихолаза – Олексія Петровича Сорокіна, доктора історичних наук, члена оргкомітету обласної літературної премії ім. Ф.М. Достоєвського. Митьев і Сорокін…
“Я прорвав синій абажур кольорових обмежень, вийшов в біле; за мною, товариші авіатори, пливіть у безодню, я встановив семафори супрематизму. Я переміг підкладку кольорового неба, зірвав і у мішок, що утворився поклав кольори та зав’язав вузлом. Пливіть! Біла вільна безодня, нескінченність перед нами “ (Малевич, Супрематизм) У жаркий липневий день рано вранці інкогніто подзвонив мені по телефону і сказав: – Я знаю таємницю Малевича! І поклав трубку. Хто ж не хоче дізнатися таємницю чорного квадрата, неспроста майстер Казимир зобразив його….
Серед безлічі легенд, що оточують ім’я Казимира Малевича, майже загубилася одна досить примітна історія про те, як у середині 1900-х років, незадовго до від’їзду до Москви з Курська, він влаштував у дворі будинку багаття зі своїх картин – і тим самим прирік майбутні покоління дослідників на довгі дискусії про те, що ж собою являв найбільш ранній, «курський», період його творчості. Втім, через два з гаком десятиріччя Малевич сам вирішить відновити цю прогалину, а також відкоригувати, згідно зі своїми переконаннями кінця…
Колись Рєпін не побоявся назвати Куїнджі геніальним художником, новатором, який відкрив в пейзажному живописі цілу епоху, яка дала «початок новому виду мистецтва». І дійсно, творчість А. І. Куїнджі (1842-1910) – одна з найяскравіших сторінок українського мистецтва другої половини XIX століття. Він створив особливий тип романтичного пейзажу, заснованого на реалістичному сприйнятті світу, але перетвореного творчою індивідуальністю митця. Він ввібрав в себе атмосферу, світогляд, моральні критерії, народжені демократичною епохою. Акумулювавши в своїй творчості всю пам’ять попереднього розвитку пейзажного живопису, Куїнджі з властивою…
Поряд з иконописанням славилася портретний живопис. З кінця 18-го століття існували вже різні напрямки портретного живопису. В Осташкові працювали професійні портретисти, які створили твори в дусі провідних стильових напрямів у мистецтві свого часу, крім того був поширений традиційний тип портрета, самобутня естетика якого сягає корінням в народне світосприйняття.
Осташків – здається в цьому неяскравому слові висловилася сама суть російської провінційності, немов вся російська глибинка втілила в цьому слові свою багатовікову заштатність, відчуженість, залишеність: Осташків. Щось конкретне ця назва означає лише для місцевих жителів, для туристів-байдарочників, любителів відпочинку в красивих малодоступних місцях Селігера, для мистецтвознавців – фахівців з регіональними художніми школами і традиціям, для істориків церковного життя. Розрізненість історії, культури, мистецтва і природи цього місця ми вирішили поєднати в єдине ціле, щоб можливо, вперше представити: що ж таке Осташків…