Прощі існують здавна. У більшості релігій це — час насичених духовних переживань. Прощі мали також політичні наслідки. Вони зосереджують колективну уяву навколо святого місця з символічним зарядом, місця, яке пов’язується з визначними подіями в житті якоїсь релігії. Здійснення прощі посилює особисту віру вірних і зміцнює їхню відданість своїм громадам.
Кожен, хто з нас хоча б раз у житті зустрічався з чиєюсь монограмою (моно – один, грама – буква): це якийсь малюнок з початкових букв імені і прізвища. Інша його назва – вензель. Починаючи з VII століття папи, королі, інші поважні особи скріплювали своїм вензелем грамоти і послання. Монограмою живописці та графіки позначають свої роботи. Інші замість вензеля ставлять зображення якої-небудь тварини, рослини або предмета. Л. Кранах, наприклад, крилату змійку, а Б. Гарофалло – квітку гвоздики. Монограмою можна назвати і…
У повсякденній мові естетика, філософія мистецтва і теорія прекрасного вживаються як тотожні вирази. Тож легко можна повірити, що тлумачачи справіку притаманну людині діяльність, вони в тій чи тій формі існували завжди за всіх цивілізацій. Але, як часто трапляється, загальне переконання оманливе: естетика як така — наука молода, її виникнення пов’язане зі справжньою революцією у підході до явища прекрасного.
Комплексне мислення має довгу історію, яка простежується як у західній, так і в китайській філософіях. Деякі філософи античного Заходу твердили, що реальність — складна, а думка — проста, тож якщо люди цього не усвідомлюють, то суть реальності стає для них цілковито недосяжною. Так, наприклад, властивості особи, які за поняттями людського мислення є суперечливими й несумісними, у реальному житті можуть бути гармонійними й одночасними. Такою, зокрема, була ключова ідея давньогрецького філософа Геракліта (535-450 роки до нашої ери), який вчив людей «прислухатися…
Чтицы вещие поют, да все из сказок! Чтица Сирин мне радостно скалится, Веселит, зазывает из гнезд. А напротив — тоскует, печалится, Травит душу чудной Алконост. В. Висоцький Мабуть, нині для багатьох образи райських птахів-дів Сиріна та Алконоста пов’язані саме з рядками В. С. Висоцького, з його «Піснею про петровську Русь». А хтось згадає картину В. М. Васнецова «Пісня радості і печалі», де художник зобразив двох напівптахів-напівжінок: одну чорну, іншу – світлу; одну радісну, іншу – жалібну. Але чи звідси міцно…
Високорозумні мислителі спокійно називають ці шматки релігіями: православною, католицькою, протестантською, мусульманською, іудейською, маніхейською, індуїстською і так далі. Але вони забувають вказати, що з метою недопущення цієї трагедії першолюдина і людства грецька мудрість і мудрість Христа сповістили світові велику Заповідь: «Любіть ворогів ваших». Тільки об’єднані в любові члени людства – розрізнені і все більш і більш слабшають органи померлого для матеріальності Божого Сина – можуть воскресити Його для цього світу своїм возз’єднанням. І тільки тоді Він зможе воскресити нас для світу…
Думаю, що тепер настав момент, коли можна дозволити собі невеликий відступ, для того щоб сказати читачеві: моє завдання не в тому, щоб «спокушати малих цих», намагаючись потрясти основи сформованого церковного устрою. Те, що витримало двотисячолітнє випробування, вже в силу цього життєздатне і необхідне і не може бути вражене «подихом слабких вуст». Але не можна забувати, що не менше життєздатним виявився і гностицизм, що зберігся в різноголосиці релігій, деномінацій, сект і просто вільнодумних думок. Історичний розвиток підтвердив істинність закону життя, засвідченого…
Як випливає з першого епіграфа, ні міркування, ні пізнання ніяк не забороняються, принаймні, за вченням апостола Павла. Очевидно також, що пізнавати і оцінювати пізнаване розумом, щоб дізнатися, що саме є «воля Божа», неможливо, якщо немає того, що пізнаєш. Таким об’єктом пізнання часто виявляється не тільки якась безпосередня реальність, а й реальність, дана нам опосередковано, через слово. Цю реалізовану в слові реальність, як відомо, називають знанням (грец. Gnosis). Те, що прийнято (алегорично або прямо) називати Словом Божим, також, звичайно, є гнозисом,…
У морській глибині за часів мого дитинства височіла дивовижна споруда, що звалась Rundu, палац Дракона. Незважаючи на таку страхітливу назву, там панувала атмосфера ніжної жіночності. Сам дракон майже не з’являвся. Молода дівчина дивовижної вроди на ім’я Отохім жила в цьому підводному палаці. Його стіни були оздоблені коралами та лазуром. Отохім ходила в екзотичному вбранні. Проте, чи була вона дочка короля-дракона, а чи якоїсь іншої чарівної істоти, моя книжка з малюнками не давала ніякої відповіді.
Останнє народження Будди Шак’ямуні сталося в сім’ї правителя войовничого племені шакьїв. Їх землі перебували на північному сході Індії, біля сучасного індо-непальського кордону в районі нинішніх округів Басті і Горакхпура. Шакьямі правив цар Шукходдана. Одного разу його дружина, цариця Майя, побачила незвичайний сон: до неї кинувся з неба величезний білий слон, який ставав при наближенні все менше і менше, поки не став подібний до рисового зернятка. Слон тримав в хоботі квітку лотоса, якою доторкнувся до її правого боку і увійшов в…