Хочемо ми цього чи ні, але ми живемо у світі тотального егоїзму, який панує у нашому повсякденному житті, часто-густо є головною мотиваційною силою наших думок, бажань, вчинків. Причому вчинків, як поганих, так і хороших, адже навіть тоді коли ми допомагаємо іншим людям, робимо якусь корисну справу, ми цим самим тішимо (годуємо) своє его, мовляв от який я класний, добрий, духовний (потрібне підкреслити).
«Те, що у вас, – убуває, а те, що у Аллаха, – залишається. І віддамо Ми тим, які терпіли, нагороду їм ще краще, ніж те, що вони робили. Хто зробив добре – будь то чоловік або жінка, він віруючий, Ми пожвавимо його життям благим». Цей, один з найбільш однозначних і суворих аятів Корану (сура «Бджоли») проводить абсолютну межу між часом і вічністю і відповідає – для тих, хто чує, – на головне, завжди хвилююче людину питання про смерть. Точніше –…
Питання, винесене в заголовок статті, може викликати здивування: засудження Ісуса Христа на розп’яття описано в Євангеліях досить докладно, незліченну безліч разів витлумачувалося в богословській літературі і в проповідях священиків. Що ж нового тут можна сказати? Але, виявляється, професійний погляд юриста в змозі виявити в цій проблемі незвичайні аспекти.
«Джоконда» … Цей шедевр протягом сотень років привертає до себе загальну увагу. Таємниця, якою він оточений, немов озон, – їм неможливо надихатися, або музика – нею неможливо наслухатись. Мінлива в своїй сталості, постійна у своїй мінливості, вона як би випала з часу і перебуває незалежно від нього. Вічним, неминущим віє з її фантастичних вершин. Але як не приваблива холодна містика зображених на ній гір, печер і заток, не в ній загадка. Що ж тягне до «Джоконди» серця? Чому розбурхує вона…
Мов пір’їнка у натовпі, я пливу в людському потоці і потрапляю до святилища. Бачу Каабу, куб у чорному вбранні з торочкою, що вабить погляд, рядки краснопису золотом. Вражений до глибини душі, наближаюся до чорної Кааби, прокладаю шлях через величезне подвір’я, вщерть заповнене густим натовпом вбраних у біле людей. Я розумію, що потрапив до місця, де поняття напрямків зникає. Хоч би де я був у світі, на сході чи заході, півдні чи півночі, я завжди звертаю погляд до кібли, осереддя моїх…
Проща — то «обов’язок для Ізраїлю». Цей узаконений обов’язок тричі згадується в головній книзі юдаїзму Торі: «Три рази на рік з’являтиметься ввесь чоловічий рід твій перед лицем Владики Господа». (Книга Вихід 23,17; Книга Вихід 34,23; Повторення закону 16,16). До зруйнування Єрусалимського храму ритм життя євреїв у Ізраїлі протягом року визначався трьома святковими прощами. Вони збігалися з трьома періодами збору врожаю: пізньої весни (свято Опрісноків), середина літа (свято Тижнів) та початок осені (свято Кучок). Остання з цих прощ, що випадала одразу…
Кожна індійська проща відбувається там де єднаються води. Хай то буде цівка підземного джерела чи могутні потоки великої ріки, високі хвилі моря чи безмежного океану — вода, а особливо змішання вод, додає прощам святості. Святе місце прощі тут називається тіртха, що дослівно означає брід.
Коли китайські прочани-буддисти вирушали в «подорож на Захід» (таку назву багато хто з них давав своїм описам мандрівок), тобто до Індії, вони мали вибирати з поміж трьох маршрутів суходолом та морським шляхом. Два маршрути суходолом проходили через Центральну Азію і збігалися зі шляхом, який від XIІ сторіччя почав називатися Шовковим і означав сукупність торговельних шляхів між Сходом і Заходом у цьому регіоні світу. Після переходу через безводну пустелю Гобі прочани мали вибирати між північним та південним шляхами, аби уникнути величезного…
Прощі в Японії звичайно поєднують у собі серйозні релігійні наміри з готовністю скористатися мандрівкою як екскурсією для відпочинку. Такий підхід існує принаймні від XVIII сторіччя, коли прощі стали популярними як один із приводів для простого народу одержати дозвіл на подорож. Відтоді взагалі стало важко встановити різницю між туристичним та релігійним аспектами прощі. Або ж, радше, безглуздо було б намагатися це зробити. Щоб забезпечити прочанам — кожному з них і всім разом — максимум задоволення, туристична поїздка часто поєднувалася з релігійною…
Поміж примарних колон, осяяних нетутешнім світлом, просувається нерухомий клон людини. Коли він роззирається або йде далі своїм уявним шляхом, змінюється перспектива і все нові й нові частини святилища потрапляють у поле зору. Описана тут сцена досить реальна: завдяки технології віртуальних зображень люди в навушниках, сполучених із комп’ютером, можуть «відвідати» церкву в французькому місті Клюні, «пройтися» попід склепінням, «повернутися» праворуч або ліворуч, «задерти голову», або поглянути на малюнки — і все це зробити, перебуваючи за сотні кілометрів від самої церкви. Отак,…