Вже колись на цьому сайті писав статтю про зомбі, причому писав вже доволі давно, коли і ніхто подумати не міг про ті події, що зараз відбуваються. Менше за все хочу тут писати про політику, тим більше, що цей сайт ніколи не був і не буде з нею пов’язаний, тим більше про неї (політику) можна з лишком почитати на інших сайтах чи соц. мережах. Але я не можу не написати про засилля зомбі, можна сказати останнім часом просто якась епідемія зомбі,…
Як би не називався він протягом тисячоліть своєї історії – Візантій, Константинополь, Царгород, Істанбул або Стамбул, – до нього незмінно і нестримно вабило греків і персів, римлян і турків, слов’ян і норманів, хрестоносців і генуезьких торговців, а також англійців, німців, французів – всі вони в різні часи звертали погляди до цього Вічного міста на берегах проток, що розділяють Європу та Азію.
Відомо, що піст існував ще за часів Старого завіту. Як одна з установ християнської церкви виник одночасно з її основою. Найдавніші церковні письменники стверджують, що пости в 40 днів були встановлені в наслідування Ісусу Христу і пророкам Іллі та Мойсею.
Сирним, або Сиропусним, називають цей останній перед великим постом тиждень – у книгах церковних, Масляна – в народі. Церква на дні Масляної встановлює напівпіст: дозволяються страви молочні, яйця, риба, але забороняється м’ясо. У глибокій давнині – коріння звичаю святкування Масляної. У Західній Європі вона сходить до часів грецьких і римських вакханалій і сатурналій, які пізніше видозмінилися в карнавал, що святкується від дня Богоявлення до вівторка першого тижня великого посту. У наших предків слов’ян це було весняне свято сонця, зустрічі весни…
Гімназист Вася Розанов у своїх палких мріях систематично і безжально знищував вуличних «жриць кохання» за допомогою гармат, куль і ножа. Але не тому, що був садист. Просто вважав, що повії «спростовують сім’ю» і роблять непотрібним шлюб. Вася міг би вирости в рядового високоморального сім’янина. Однак виріс у великого релігійного філософа. І тому його юнацькі радикальні устремління перетворилися в глибоко продумане і, можна сказати, «психоаналітично обґрунтоване» затвердження святості шлюбу.
Є в любовних відносинах дуже суттєвий момент, що начебто виходить за рамки статевої любові. Я маю на увазі ситуацію, коли кохання однієї людини до іншої перетворюється в те, що можна назвати «вірою в кохання». Ситуація це складна і, я б сказав, небезпечна: сам принцип чистої віри у відношенні кохання не критичний (як і віра взагалі), а тому найменша тінь критицизму або сумніви може стати фатальною краплею отрути, яка вбиває живе почуття. «Віра кохання» залишається, але пафос її проходить.
Якщо сенс людського кохання – у набутті своєї істинної «половини», загубленої в ті давні часи, коли людина втратила первозданний Рай, якщо ця «половина» все-таки буде знову знайдена, то яким чином має здійснитися бажане возз’єднання? Недарма говорив Володимир Соловйов про непроникності нашого тілесного буття: не відпрацьований матінкою-природою «механізм» такого возз’єднання. Справа не тільки в тому, що в нашому світі двоє не можуть зайняти одне і те ж місце в просторі (хоча саме до цього вони прагнуть навіть в самих швидкоплинних обіймах)….
Жила-була на Землі Жінка, яка не знала Кохання. Дивна це була Жінка… Всі навколо тільки й говорили про Кохання. Про Кохання були написані гори книг, зняті тисячі кілометрів кіноплівки. Про Кохання несамовито кричали в мікрофон з естради всі, кому вдавалося туди піднятися. Про Кохання міркували малюки в дитячих садках і ворожили на картах бабусі, закутавшись у вовняні пледи. А Жінка все одно нічого не розуміла в Коханні. «Кохання – це прекрасно!» – щебетали подруги і, обприскуючи себе дезодорантом, тікали на…
Розвірившись в можливостях людства повернути початкову Божественну єдність чоловічого і жіночого начал, філософи забажали відновити в людині образ Божий. Здається, що сама постановка питання не цілком коректна: хіба людина в силах цей образ зруйнувати, якщо образ той даний спочатку? Людина може лише затемнити його в собі, спотворити його зовнішній прояв.
Людський егоїзм – поняття складне: він може бути і благим началом, охоронним для нас, а може і погубити. Людина відчуває всією своєю надсвідомістю, і підсвідомістю, що її «Я» в принципі безмежно. Але де шляхи сходження до цього «Вищого Я»? Через мудрість страждання? А може бути, через кохання?