Язичницька релігія давніх слов’ян. Продовження.
Рід не боявся фізичної смерті, але його звичаї та вірування очікувала соціальна катастрофа. Слов’янська родо-племіна знать, що набрала сили до кінця I тисячоліття нової ери не могла бути задоволена культом, який ставив на перше місце загальні, родові інтереси. Аристократії потрібна була релігія, здатна обґрунтувати її претензії на владу у виникаючих феодальних державах. Київський князь Володимир намагався використовувати родо-племіні культи в якості державної релігії: у 980 році він поставив ідоли язичницьких богів біля свого теремного двору. Але вже через вісім років…