У рік 1360-й від Різдва Христового було святителю Олексію бачення: від однієї з ікон Божої Матері виходило раптом предивне сяйво, і почув владика глас краси невимовної: «Олексій! Личить тобі монастир поставити Моєму імені, купно і собі на пам’ять…» Тоді спитав він: «Де бути монастиря в ім’я Твоє?» І знову почув він голос Пречистої: «В межі міста Серпухова! Там Я полюбила місце на порятунок багатьом душам людським».
Священне має дві суттєві ознаки — відокремленість та недоторканність. Священне розглядається як окремішне саме тому, що воно недоторканне, інакше-бо втрачає святість. Священне може бути як доброю, так і злою силою. Завдяки надлюдській владі, якою його наділено, за певних обставин воно накликає жахливу загрозу, ба навіть виглядає мовби прокляття. Та найчастіше воно виявляється як творчий, плідний, надихаючий первень, що має здатність освячувати все навколо себе. Ця вартість, сповнена сили й гідності, стоїть над усіма вартостями. Збагнути священне, так само, як будь-яке…
Ця грузинська церква в древній родючій Картлі здавна називається Атенським Сіоном. Напис XI століття на одній з зовнішніх стін храму повідомляє про царську заборону будувати палац і місто у фортеці Атени, де є церква, «обитель святої Богородиці». Сіон – священний пагорб в Єрусалимі, по Старого завіту – «царство Боже». Чому ж це ім’я закріпилося за древнім християнським храмом?
У свідомості первісної людини між природним, реальним, буденним і містичним, надприродним не було чіткої межі. Світ, де жили люди, звірі, злі духи, боги був єдиний. Майже всі «великі» релігії світу — іслам, християнство та інші розділили єдиний світ надвоє: один світ — «буденний», де все «бруд і порох», інший — «божественний», містичний. Відбулася своєрідна спеціалізація страху, почуття, яке створило віру в надприродне, відбулася спеціалізація невігластва і безсилля перед світом. Виникла складна ієрархія Богів і святих, мучеників та лиходіїв, демонів і…
Брехня, казка, вигадка… Те, чого немає на світі — таке звичайне життєве уявлення про сенс слова «міф». Історія релігії і ряд інших наук називають міфом вигадані історії, що не мають ніякої реальної основи (на відміну від легенд і оповідей). Теорія Знаків під міфом має на увазі щось інше. Для семіотики міф — це особлива знакова система, яка по-своєму відображає, «моделює» реальний світ. Події дійсності знаходять своє знакове відображення в мозку людини; з точки зору семіотики цими системами знаків є і…
На берегах Єнісею, в дрімучих тайгових нетрях живе дивовижний народ — кети. Їх всього-на-всього тисяча чоловік: кетську мову знає і того менше – кілька сотень. Представники цього маленького народу абсолютно не схожі на своїх сусідів — скуластих, жовтошкірих, що належать до «монголоїдного» типу селькупів, хантів, якутів. У кетів світле, майже біле волосся, «орлиний» ніс, блакитні очі; вони дивовижно схожі на європейців. Звідки прийшов цей народ на берега Єнісею? Чому він говорить мовою, зовсім не схожою на мову їх сусідів, та…
Стою в пошані у Стіни. Навколо жінки. Плачуть. У всякому разі, багато хто з них. Вони притискають до Храму долоні, змочені сльозами, що котилися по щоках. Щось швидко і нерозбірливо бурмочуть. Я чіпаю шорсткий камінь. А адже він і мій, цей Храм. Той, хто сказав: «Не має ні елліна, ні іудея», коли стояв тут на плоскому даху, а навколо нього вився когтисто-крилатий морок і спокушав: «Стрибни. Адже ти не розіб’єшся об каміння. Ти — Син Божий». Тут ходив Він з…
Якщо забуду тебе, Єрусалиме, забудь мене правиця моя. Прилипни язик до гортані моєї, якщо не буду пам’ятати тебе. (Псалт. 136-5) Жовтий пісок. Лискучий оксамит ослячих боків. Розпечене повітря тече по горбах. Час тут нічого не змінив. І хоча досвідчене око городянина вже вишукує в стародавньому пейзажі то високовольтну лінію, то далекий грайливий пластик рекламних плакатів, внутрішній зір вперто заперечує ці деталі. Уява схожа міражу — картини виникають нізвідки. Ми мчимо по шосе на потужному лендровері, люб’язно наданому нам компанією «Цар…
У мініатюрі поєднуються кілька часів: зображення замовника одночасно було зображенням героя літературного твору. Розглядаючи це зображення, чоловік міг відключитися від сприйняття власного «Я». Внутрішнє самоспоглядання тут підкріплювалося зовнішнім або, що ще ймовірніше, зовнішнє самоспоглядання (тобто розглядання власного зображення в мініатюрі) виявлялося необхідною сходинкою до самоспоглядання внутрішнього.
Блаженний той, хто пізнає себе раніше смерті, досягне в цьому світі для себе тієї ступені, якою він буде насолоджуватися у минущому світі і веселитись в житті загробному», — писав у трактаті «Погляди філософів» мудрий суфійський шейх Шихабаддін Сухраварді (1156-1191). Але як досягти цього рівня? Мусульманське середньовіччя залишило нащадкам на цей рахунок безліч «рецептів». Було б нерозумно віддавати забуттю найглибшу мудрість, накопичену культурами різних народів протягом минулих століть… Найбільше духовне багатство приховано і в мистецтві мініатюрного живопису, що прикрашало рукописні книги…