Хто є хто в «Махабхараті»?
Джараткару або Джамадагні? А може, Джаядратха або Джарасандха? У «Махабхараті» стільки «Дж», що я весь час в них плутаюся. Хіба згадаєш, хто ким був і чим знаменитий?
Джараткару або Джамадагні? А може, Джаядратха або Джарасандха? У «Махабхараті» стільки «Дж», що я весь час в них плутаюся. Хіба згадаєш, хто ким був і чим знаменитий?
Спонсор статьи – компания торговая компания “Будсервис” в Киеве (www.budservic.com.ua) и к слову битумная черепица этой компании лучшая на рынке. Великі історичні оповіді завжди повертають нас до витоків: вони розповідають про створення світу, про його перших мешканців, про пришестя богів та їхні справи. Вони роблять це так просто, як ніби весь світ обмежується даною землею, заселеною даним народом, а за її межами – інше життя, нереальне і повне небезпеки, інша течія часу.
Витоки епосів, що сягають корінням в народну поезію, зазвичай оповиті таємницею. Про походження «Махабхарати», епічних поем Гомера і Вергілія, «Беовульфа», «Пісні про Нібелунгів», «Едди» можна лише здогадуватися. Однак з цього правила є винятки, приклад тому – «Kaлевала», карело-фінський народний епос, який вперше був опублікований в 1835 році.
Колись він був самим відокремленим правителем XX століття, нині це, мабуть, один з найбільш «мандрівних», найбільш «публічних» політиків. Один тиждень Його Святість Далай-Лама XIV проводить в Чеській Республіці, розмовляючи з президентом Гавелом, інший – в Голлівуді, вирішуючи питання про пожертвування для тибетських біженців, третій – в Канаді або в Австралії, виступаючи перед бізнесменами з лекціями з етики. І все ж це людина двох світів. В одному він спілкується з політиками, зірками Голлівуду і бізнесу, в іншому він великий мудрець і…
За малайським переказами, рис наділений живою душею (семангат паді). Семангат (душа) – це узагальнене уявлення про таку собі першооснову, що дає життя істотам і предметам на землі, особлива життєдайна сила, яка доповнює джерело життя (н’ява) в живих істотах, або внутрішня енергія, втілена в магічних предметах. Одні вважають, що душа – це «мініатюрна, але точна копія тої істоти, якій вона належить», інші вірять, що вона проявляється у формі комахи, птахи або тварини. Однак в переказах центральної частини півострова Малакка нерідко зустрічається…
Згідно з легендою, яку розповідають в Сомегава (префектура Івате в Східній Японії), в давнину рису в Японії не було. Одного разу божество Інарі-сама викрало в Китаї кілька зерен рису, заховало їх у тростинному стеблі, заткнуло отвір папером, перевернуло стебло і, спираючись на нього як на посох, повернулося до Японії. Так в країні вперше з’явився рис.
Стародавній храм на пагорбі досі – незважаючи на те, що навколо все більше багатоповерхових коробок, – «тримає» силует заволжської частини Костроми. І пагорб, і село звалися однаково – Городище. Тобто місце, де стояло, але з якихось причин зникло місто. Старі історики Костроми вважали, що найдавніша Кострома і народилася тут – на величному Городищенському пагорбі – і тільки пізніше, після Батиєвого розгрому, місто повстало на протилежному, лівому березі Волги. Не виключено, що в сиву давнину на Городище було і язичницьке святилище….
Всі країни Східної і Південно-Східної Азії, як не різні їх історія, культура і суспільний устрій, мають як би спільний знаменник. Це рис. І справа не тільки в тому, що його вирощують народи цих країн; їх об’єднують сполучні нитки міфів, звичаїв та обрядів, викликаних до життя обробітком цієї культури. Значення рису величезне: це загальне надбання народів всього регіону.
На початку свого позаутробного життя немовля перебуває у стані, який я назвала б “станом існування”. Це – биття його серця, його дихання; дитина злита зі своєю матір’ю. Такий початковий стан дає їй глибоке відчуття безпеки; немовля перебуває у певній духовній, сказати б, якості, що дозволяє функціонувати його розумові без будь-якої думки, чуття або уяви. Якщо ж значно пізніше врівноваженості вже дорослої людини щось загрожує, вона знову звертається до цього глибинного відчуття безпеки. Англійський педіатр і психоаналітик Д. У. Віннікотт, який…
Буддійські тексти згадують про Золотий вік, віднесений до стародавніх часів. За тієї легендарної доби поведінка людей визначалася моральними правилами: вони не мали жодної потреби в цареві, ані навіть у тому, щоб ними керували, не мали жодного бажання володіти приватною власністю, обведеною муром чи огорожею,— їм таке й на думку ніколи не спадало.