Простежимо в поверхневому огляді, як поступово протікає у дитини освоєння і автоматизація письма і як вона потроху передоручає низовим системам свого мозку «технічну обробку» цієї навички. Я взяв наведені тут зразки не з навчальних зошитів, де дитина неминучим чином старається, підкоряючись вчителю і побоюючись його. Набагато показовіша кореспонденція, де дитина сама собі господар і не пов’язана ніякою менторською указкою.
Навряд чи можна знайти серед доступних людині рухових навичок ще одну настільки ж складну, як манера письма. За своєю будовою ця навичка навіть складніше, ніж усне мовлення. Справді, якщо вже з чисто зовнішньої сторони вдивитися в акт писання, можна зрозуміти, яка велика кількість м’язів і суглобів руки дружньо і струнко бере участь в процесі письма, кількість м’язів язика і гортані, що бере участь в усному мовленні, безумовно, набагато менша, а суглоб в цих органах лише один – парний міжщелепний. Та…
Хочемо ми цього чи ні, але ми живемо у світі тотального егоїзму, який панує у нашому повсякденному житті, часто-густо є головною мотиваційною силою наших думок, бажань, вчинків. Причому вчинків, як поганих, так і хороших, адже навіть тоді коли ми допомагаємо іншим людям, робимо якусь корисну справу, ми цим самим тішимо (годуємо) своє его, мовляв от який я класний, добрий, духовний (потрібне підкреслити).
Комплексне мислення має довгу історію, яка простежується як у західній, так і в китайській філософіях. Деякі філософи античного Заходу твердили, що реальність — складна, а думка — проста, тож якщо люди цього не усвідомлюють, то суть реальності стає для них цілковито недосяжною. Так, наприклад, властивості особи, які за поняттями людського мислення є суперечливими й несумісними, у реальному житті можуть бути гармонійними й одночасними. Такою, зокрема, була ключова ідея давньогрецького філософа Геракліта (535-450 роки до нашої ери), який вчив людей «прислухатися…
Сміхом займається наука, що називається психологією, себто наукою про людську душу. Знаємо, що кожна людина почувається раз добре, раз погано, раз — сумна, раз весела, раз плаче, то знову сміється. Бачимо отже, що одні й ті самі люди можуть мати різні почуття, які по різному проявляються. Ці почуття називаються ще настроями. Одним із таких настроїв є смішність, або комізм, що проявляється сміхом.
Гіпнопедія – метод навчання під час природного або викликаного сну – викликає все більший інтерес. Зараз вже науково доведено, що під час сну при певних умовах людина може сприймати і запам’ятовувати те, що їй говорять. Як стверджує французький вчений Пішон, вперше цей метод з педагогічною метою був застосований в 1922 році викладачем радіосправи американської морської школи в Пенсакола (штат Флорида). Учні цієї школи навчалися телеграфному коду під час сну.
Головною психологічною проблемою нашого часу є те, що я називаю «втратою зв’язку». Вона набуває багатьох форм і здається мені частково переплетеною з досягненнями сучасної науки і техніки. Наводимо два приклади з досвіду моєї роботи як психотерапевта.
Аби зрозуміти східно-азійські погляди на тіло, особливо в Китаї та в Японії, ми повинні уявити собі, що то не ми маємо тіло, а тіло має нас, що ми живемо в ньому. Східна філософія також визнає виміри людини, не помітні для нашого буденного споглядання. Це важлива обставина, оскільки наше сприйняття власного тіла впливає на вибір методу лікування, який ми вважаємо для себе найкращим. Без чіткого усвідомлення тіла ми не можемо зрозуміти, як треба його лікувати.
Одного дня американський митець Джордж Кетлін створив портрет вождя племені сіу Малого Ведмедя. При цьому він залишив у тіні частину його обличчя. З гурту глядачів почувся хрипкий голос: «Малий Ведмідь — половина чоловіка». Глядачі отетеріли. Малий Ведмідь зажадав, щоб критик назвався. Індіанець назвав своє ім’я і зневажливо вів далі: «А ти запитай художника. Він добре знає, що ти — лише напівлюдина, бо намалював лише половину твого обличчя. Він знає, що друга половина нічого не варта».
Люди танцюють, аби відзначити радість буття у святкові моменти, які вирізняються з плину звичайного часу і створюють можливість контакту з позачасовим світом. Цей досвід спільний для всіх народів, які, маючи відзначити сумну чи щасливу подію, роблять це у формі ходу (повільний танець), процесії (зі зміною ритмів) або святкових забав. Навіть сьогодні танцювальний бал — кульмінація сільських та міських свят. Танцями завершуються весілля, свято першого причастя та хрестини. Доброчинні бали влаштовуються філантропічними організаціями, без танців не обходяться конференції і молодіжні зустрічі,…