Людський егоїзм – поняття складне: він може бути і благим началом, охоронним для нас, а може і погубити. Людина відчуває всією своєю надсвідомістю, і підсвідомістю, що її «Я» в принципі безмежно. Але де шляхи сходження до цього «Вищого Я»? Через мудрість страждання? А може бути, через кохання?
Думка про неминучість смерті несумісна з коханням. Але чи сумісне безсмертя з суєтою нашого життя і з потребами кохання земного? Замислимося над цим, далеко не зайвим питанням. Адже навіть геній, який нескінченно творить свої твори або великі діяння, зведе їх нанівець нескінченною повторюваністю, зробить чимось буденним. І тільки кохання здатна змінити ситуацію – принаймні так вважав великий «езотерик кохання» Володимир Соловйов. Він говорив, що кохання «позбавляє нас від неминучості смерті і наповнює абсолютним змістом наше життя»… Але як же це…
Ні, я не намагаюся епатувати вас назвою нашої нинішньої розмови. Те, про що ми будемо говорити, – це наслідок глибокого, таємного закону, про який знали і деякі філософи. Ще Василь Розанов з дивовижною поетичністю сказав, що «цнотливість є сяйво статі». Та й ідеал цнотливості цей славний мислитель бачив зовсім не в дівах, а в дружинах.
Два полюси є в коханні земному, уособлюють їх донжуан і чернець. Можливо, хтось скаже, що один з них абсолютно правий, а інший настільки ж абсолютно помиляється. Не думаю, що це так: все набагато складніше. Розібратися в цьому теж нелегко. І все ж спробуємо.
Простий і ясний світ тварин, світ наших «братів менших»: не знаючи сумнівів у любові, будучи стурбовані лише проблемою суперництва, вони тим самим – саме завдяки суперництву – неусвідомлено прагнуть до злягання найбільш сильних і красивих особин. І в результаті виходить (якщо, звичайно, не відбувається якась катастрофа в природі), що статева любов веде тварин до народження все більш і більш досконалого потомства. До тих пір, поки лев або кінь не стануть левом і конем «в граничному значенні» – поки не вичерпаються…
Коли мова заходить про сімейні звичаї у слов’ян в дохристиянські часи, зазвичай згадують про багатьох дружин язичницьких князів або про те, як після смерті чоловіків їхніх дружин кидали в похоронне багаття разом з всім домашнім скарбом. А справді, чи були подібні звичаї у древніх слов’ян?
Коли ми говоримо про земне кохання, ми вже самим цим визначенням протиставляємо грішне земне почуття якомусь іншому коханню – святому, небесному. Ми, по суті, маємо на увазі, що ерос – це щось погане, це плоть і гріх, нехай притягальний і майже непереможний. І ми не замислюємося, що підхід наш, по суті своїй, глибоко релігійний, навіть якщо ми при цьому вважаємо себе атеїстами.
Що було на початку часів? До того, як покохали один одного Адам і Єва земним коханням, пристрасним і скорботним, до того, як вигнані були з Раю? Ви скажете, що й не було тоді ніякого кохання, ще не створив його Всевишній. Може бути. Але от тільки не дає мені спокою Платон зі своїм чарівним вченням про горезвісні «половинки», розлучені і шукаючі один одного, вченням про таємничого андрогіна. І не кажіть мені, що такі мої помисли – це гріховна спокуса. Адже Платона…
У тому, що кохання – почуття вселенське і загальне, напевно, не сумнівається ніхто з читачів. Але в чому ж все-таки специфіка чоловічого та жіночого кохання? Початкова сутність чоловічого і жіночого – однієї природи. «Сонячна» спрямованість чоловіка не суперечить жіночій «місячності». До того ж «місячність» подієва в деякому розумінні, а тому є причиною «сонячного» буття, як і будь-якого іншого. Однак на нинішній стадії розвитку людства жіноча «місячність» – земна і навіть підземна, незряча, як мешканці печер, – вже вичерпана. Жінка все…
Саме так, цього року ми відновлюємо гарну традицію – з нагоди дня всіх закоханих, себто дня святого Валентина, на нашому сайті будемо публікувати виключно статті на чи не саму одвічну та хвилюючу тему всіх часів і народів – Кохання. Тож приходьте на вогник!