Ім’я Рабіндраната Тагора стало славним в Європі на протязі одної миті. Коли він одержав нобелівську премію, вже був старцем і чимось більшим, ніж письменником – апостолом великої та таємничої країни. Європа переживала моду індійську, як колись переживала індіанську. Чи виключно цій моді завдячує Тагор своїй славі?
Підійшла дівчина вранці до криниці і побачила, що мотузку, на якій висить відро, обвила стеблинка березки. І вона не стала набирати воду, щоб не заподіяти шкоди рослині… У цьому сюжеті з японської казки відбилося традиційне благоговіння жителів Країни висхідного сонця перед всім живим. І складалося воно під помітним впливом давніх анімістичних уявлень, а потім буддійського вчення про єдність людини і природи. Особливу роль тут зіграла буддійська школа дзен («зосередження», «споглядання»), яка проникла в країну з Китаю в XII столітті.
Помер один чоловік. Помер уві сні. Заснув хворий у лікарській палаті, а прокинувся на якійсь гарній зеленій галявині під великим деревом. Прокидається, здивовано оглядається, відчуває, що його вже нічого не болить і як то кажуть, якщо ви прокинулись і у вас нічого не болить, значить ви померли. Ото так справа, але через якийсь час цей чоловік відчув голод і одраз подумалось: «непогано було б чогось перекусити». І моментально біля нього під деревом появився стіл з різними вишуканими і смачними стравами,…
Коли глянемо на стрижений коверець, старий і витоптаний, часом нерівно тканий, яке здивування будить він у нас! Ніжне переливання фарб, благородність ліній, багатство візерунків, все це приковує наші очі і запевнює їм все нові несподіванки. Коли глядите на такий різноманітний малюнок, стає дивно, що це все можливо складав якийсь смуглявий і можливо на перший погляд невчений турецький або перський ткач, якого пересічний «культурний» європеєць вважав би трішки дикуном. Але то тільки на перший погляд, а на другий (і третій, четвертий)…
«Уявлення про птахів як про істот, здатних бути носіями людських бажань і молінь, а з іншого боку – провісник волі богів, символами їх заступництва і об’єктами, котрі служили для втілення в них божественної могутності, – такого роду уявлення зустрічаємо ми у народів, що стоять на найрізноманітніших ступенях культури, від дикунів-шаманістів до народів Сходу і Греції і від варварів далекої Азії та Африки до народних мас сучасної християнської Європи», – писав наприкінці 19-го століття відомий російський етнограф Д. Н. Анучин. Одна…
Отже, кожна культура обдарована своєю особливою причетністю Єдиному і не може існувати без так чи інакше вираженої інтуїції Цілого. Людина в причетності цілого знаходить вічний сенс і свого єдиного життя. З живим почуттям єдиного пов’язана і моральність. Духовно і морально обдарована людина просто відчуває себе відповідальною за цілісність роду, племені, народу, біосфери. А менш обдаровані можуть прив’язуватися до обдарованих, вірити їм і прислухатися до слів, якими творці і продовжувачі духовної культури висловили свій досвід.
Індійський імператор Ашока прийняв буддизм в III столітті до нашої ери – після кровопролитної війни з державою Калінга. Пізніше з’явилися його знамениті укази, які він повелів висікти на каменях і скелях по всій імперії. «Сто п’ятдесят тисяч чоловік було взято в полон, сто тисяч вбито в бою і ще більше померло… Його Свята Величність став відчувати каяття в тому, що завоював Калінгу, бо завоювання перш вільної країни тягне за собою вбивства, загибель і відведення в полон людей. Це наповнює Його…
Вибір вінчальних ікон – значний момент для майбутнього таїнства вінчання. Це найперший із символів цілісності молодої сім’ї. Вінчальна пара збирається з двох ікон – Господа Вседержителя і Божої Матері, – вироблених в єдиному стилі.
Вита морська раковина самкха являє собою невід’ємну частину індійської культури і традиції. Усі без винятку благоговіють перед нею, будь то містик, філософ, поет чи простолюдин. Мудрець бачить у ній щось піднесене, далеке від земної суєти, а для обивателя вона нерозривно пов’язана з споконвічним укладом життя. Як би то не було, цей білий «ріжок» зі звучним голосом має саме безпосереднє відношення до індійського духу і характеру.
Усний народний карело-фінський епос Калевала сходить до VII-VIII століть, проте фахівці відносять окремі його епізоди і до більш ранніх епох. В умовах первіснообщинного ладу, серед дикої суворої природи в тайговій Карелії стародавні вірування її жителів були насичені анімістичними мотивами. З століттями, у міру осмислення людиною навколишнього світу і свого буття, язичницькі фантастичні образи відходили в минуле, перетворюючись на образи художні. Вони залишилися в усних міфах, казках, билинах, які передавалися усно від покоління до покоління у формі народних пісень – рун….